Сторінка
1

Формування умов інклюзії для розвитку дитини в закладах освіти

На захист пропоную дипломну магістерську роботу з теми: Формування умов інклюзії для розвитку дитини в закладах освіти.

Метою роботи є розробити концептуальні, змістові та методологічні засади моделі інклюзивної освіти для дітей шкільного віку у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів;теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити можливості інклюзивного навчання дітей з особливими потребами в закладах освіти Волноваського району.

Об’єктом дослідження є діти з особливими освітніми потребами шкільного віку.

Предметом дослідження є освіта дітей з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у визначення науково-методичних засад впровадження інклюзивного навчання дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку.

Основними методами обробки інформації, які було використано в роботі, є оцінка ефективності впровадження інклюзивного навчання, моніторингові дослідження, анкетування учасників навчально-виховного процесу.

За результатами дослідження було опубліковано 1 друкована праця загальним обсягом 0,2 д.а., з яких магістранту належить 0,2 д.а.

Останнім часом в Україні значно зріс інтерес до спільного навчання дітей з різними потребами в єдиному освітньому середовищі. На державному рівні приймаються положення та законодавчі акти, які забезпечують і гарантують отримання якісної освіти учнями з особливостями психофізичного розвитку в масових школах за місцем проживання, створення умов для реалізації їхнього творчого потенціалу та розвитку індивідуальних здібностей. Разом з науковим керівником з’ясовані проблемні питання дітей з особливими освітніми потребами, а саме:

відсутня єдина термінологія в нормативно-правових документах, що регламентують освітні послуги,

можливість отримання освіти тільки у спеціальних закладах,

низький відсоток населення обізнані про необхідність впровадження інклюзивної освіти,

недостатня психологічна готовність учнів та педагогів до спільного навчання,

непристосованість будівель загальноосвітніх навчальних закладів для безперешкодного доступу до них учнів із різними нозологіями захворювання,

методичні матеріали для різних нозологій, як з окремих предметів, так і в цілому, фактично відсутні.

Тому обрана тема є на цей час актуальною і експериментально перевірена щодо можливості інклюзивного навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх закладах Волноваського району. На час виконання роботи були поставлені наступні задачі:

1. Узагальнити міжнародний досвід реалізації варіативних моделей інклюзивної освіти.

2. Розробити та апробувати структурно-функціональну модель інклюзивної освіти з урахуванням особливостей діяльності навчальних закладів різних типів для дітей шкільного віку в умовах міста та сільської місцевості.

3. Визначити науково-методологічні засади розроблення варіативних навчально-реабілітаційних програм для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, різних нозологій для навчання за інклюзивною формою.

4. Розробити механізм надання в процесі інклюзивного навчання учням (вихованцям) відповідних психолого-педагогічних, медичних послуг та соціального супроводу дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, різних нозологій та сімей, які їх виховують.

5. Дослідити вплив інклюзивного навчання на всіх учасників навчально-виховного процесу, місцеву громаду.

У сучасній світовій освітній політиці за підтвердженням аналізу науково-педагогічних джерел та міжнародних нормативно-правових документів, розрізняють кілька підходів до надання освіти дітям з обмеженими можливостями здоров*я. Основні з них: мейнстримінг, інтеграція, інклюзія. Дана термінологічна лексика в останні роки досить широко використовується і в Україні.

Мейнстримінг. Передбачає розширення соціальних контактів між дітьми з обмеженими можливостями здоров'я та їхніми ровесниками. Здебільшого це позаурочна форма спілкування: участь у спільних масових заходах, перебування в літніх таборах, відвідування клубів за інтересами. Але як показали дослідження, такі стосунки в позаурочний час характеризуються нетривалістю та обмеженістю

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими

освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Інклюзія (включення) — процес збільшення ступеня участі всіх дітей соціальному житті, у різних програмах. Інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби.

Звертаю увагу на рисунок 1. ілюстративного матеріалу, де надана класифікація дітей з особливими потребами.

«Діти з особливими освітніми потребами» — поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп та інших.

Систему спеціального навчання застосовують щодо дітей таких категорій:

1. дитина-інвалід - це дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

2. дитина з незначними порушеннями здоров’я - дитина з порушенням

у психофізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження центральної нервової системи.

3. дитина з соціальними проблемами - діти, які залишилися без батьківської опіки й визначеного проживання; діти, які мають сім´ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Результати досліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до “дітей з соціальними проблемами” в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного,

фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;