Сторінка
1

Морально-етичне виховання школярів

Духовна культура українців є не лише невичерпною криницею етнографічних, історичних, культурологічних знань про життя українського народу протягом століть, але і могутнім засобом виховання молоді.

Дума і пісня, музика і приказки, гумор і писанка, байки і танок, святкування і молитви, старовинні обряди і мудрі звичаї – це неповторний образ України, буття, це те, що супроводжує людину у перебігу її свідомої життєдіяльності. Заповідані предками її скарби підтримували український народ у найважчі хвилини скрути, найгірші часи історії. Через мул забуття, через пекельні піски заборон пробивались крізь століття до нас рятівні кришталеві джерела, вивчення яких сьогодні має вагоме значення для розвитку національної свідомості, світогляду молоді України.

Одним з важливих пластів українознавства як цілісної наукової системи є поєднання таких форм суспільної свідомості: “релігії” – сфери “душі”, феномену, органічно пов’язаного з містичним сприйняттям і поясненням світу; філософії – царства логіки, інтелекту; мистецтва – царини буття людей, у якій панує творчість…”.

Таке виділення небезпідставне, оскільки український народ традиційно є глибоко віруючим. Коріння української релігії, як і філософії чи мистецтва, сягають сивої давнини, починаючи з Трипільської культури. Релігія – явище історичне, яке потребує науково-теоретичного та практичного дослідження, бо саме “релігійні знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв’язку з соціальною практикою” . Релігія є основоположницею етики і етичного ставлення вірних одне до одного. Тому з цього моменту розглядатимемо релігію як одночасно тотожне явище етиці.

Пріоритетне завдання релігії полягає у тому, щоб навчитись пізнавати духовно-моральні цінності релігійної та не релігійної людини, формувати –морально-етичний світогляд людей. Виходячи з того, що понад 80 відсотків сучасного населення світу – віруючі, а кожна освічена та культурна людина цінує передусім знання існуючих релігій, традицій та звичаїв кожної нації зокрема, тим паче рідної, то природно морально-етичне виховання слугує засобом формування духовності в підростаючого покоління.

Говорячи про музичне мистецтво, необхідно відзначити, що воно є виховним засобом для формування знань про релігійні, етичні традиції рідного народу. Колядки, релігійні мотиви, гаївки і т.д. є своєрідним конденсатом духовної культури народу від найдавніших часів до тепер. Зберігаючи і збагачуючи кращі народні традиції, релігійні мотиви якнайбільше сприяють формуванню особистісних якостей людини. Процес засвоєння релігійних пісень і виконання відкриває можливість застосування у педагогічній роботі не прямих, а опосередкованих виховних впливів, “осягнення світу” через сприйняття мистецьких творів, які не тільки об’єктивно, а і суб’єктивно виступають засобом пізнання життя.

Професор Прикарпатського університету Р.П.Скульський у своїй концепції української школи вказує, що наш край багатий “самобутнім народним мистецтвом і фольклором”, тут “збереглися прогресивні народні та релігійно-обрядові традиції, що можуть бути успішно використані у вихованні дітей та молоді”.

Питання, пов’язані з діяльністю і творчим доробком композиторів знайшли помітне місце і в науково-публіцистичних працях західноукраїнських митців першої половини ХХ століття (до 1939 року).

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням проблеми. Все це і зумовило вибір теми випускної роботи “Релігійно-моральне виховання школярів у педагогічній спадщині та діяльності західноукраїнських композиторів другої половини ХІХ століття”.

Об’єкт дослідження – педагогічна діяльність і спадщина композиторів.

Предмет – підручники і збірники з релігійно-морального виховання.

Мета – виявити і оцінити з сучасних позицій внесок західноукраїнських композиторів у релігійно-моральне виховання школярів.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

здійснити аналіз впливу духовенства на початок музичного відродження;

проаналізувати шкільні закони другої половини ХІХ століття та визначити яке місце займала в них релігія і музика;

виявити вплив композиторів на розвиток релігійно-морального виховання;

проаналізувати релігійну спадщину композиторів.

Основними джерелами для написання випускної роботи стали опубліковані та не опубліковані науково-педагогічні та літературно-публіцистичні праці, статті про діяльність композиторів; підручники і збірники з релігійно-морального виховання.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ століття – період, позначений якісно новими музично-освітніми змінами в Західній Україні.

Наукова новизна випускної роботи полягає в тому, що на основі численних джерел:

вперше комплексно досліджено діяльність композиторів у царині релігійно-морального виховання ;

визначено внесок композиторів у розвиток української музично-педагогічної науки;

у науковий обіг введено ряд музичних творів для дітей, створених композиторами , які раніше не публікувалися.

Вплив духовенства на розвиток музичного відродження

Великий вплив на розвиток музичного відродження в Західній Україні мало духовенство. Саме на їх долю випало вести важку боротьбу за національне відродження, в якій музика і спів були могутньою зброєю національно-визвольної боротьби. А поштовхом до початку музичного відродження в західних областях України стало відкриття наприкінці ХVІІІ століття у Відні, при церкві св.Варвари, духовної семiнарії, в якій навчались українці. Саме тут І.Снігурський, будучи парохом при церкві, відкрив для себе красу і велич української музики, яку виконував хор співакiв із Східної України. "На галичан їхній спів справляв не тільки велике враження, але й давав можливість познайомитися з українською музичною культурою, яку вони потім перенесли в Галичину". Власне із І.Снігурським, а також іншими прогресивними церковними діячами, передусім, І.Могильницьким, Й.Левицьким, М.Вербицьким, І.Лаврівським пов’язані досягнуті успіхи в справі становлення і розвитку української музичної культури в регіоні. Якщо наприкінці XVIII сторіччя‚ за часів єпископа М.Скородинського, осередком музичного життя був Львів, зокрема святоюрська капела під керуванням Панківського , то на початку ХІХ сторіччя, після смерті єпископа у 1805 році, той центр переноситься до Перемишля, який водночас стає і важливим осередком розвитку освіти та культури в західноукраїнському регіоні.

Так, І.Могильницький і Й.Левицький у 1816 році засновують у Перемишлі "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних". Метою цього товариства було видавати книжки українською мовою, а також боротися за українську школу. Однак воно не виконало свого основного завдання і поступово занепало. Причиною було негативне ставлення до нього поляків, які люто противились усьому прогресивному і демократичному, а тому й намовили римського кардинала, щоб він піддав критиці статут товариства.