Сторінка
4

Морально-етичне виховання школярів

Новим поштовхом до розвитку мистецького співу став 1835 рік‚ коли до Львівської духовної семінарії вступив вихованець Перемиської школи І.Сінкевич. Маючи досвід організації музичного навчання і виховання в Чернівецькій духовній семінарії‚ він і тут намагається поставити його на наукову основу і навчає семiнаристів співу з нот. Проте, як і Г.Шашкевич, зустрічає сильний опір ректорату і самих вихованців.

Однак, незважаючи на перешкоди, які чинило керівництво, І.Сінкевич зумів організувати хоровий колектив, до якого увійшли: перемишляни Т. Кордасевич, А. Гелитович, С. Алексевич, І. Гуменицький, а також львів’янин К.Підлясецький. Крім цього‚ він дає вихованцям уроки гри на гітарі. Як відзначав С.Воробкевич, "питомець уважався за естетично освіченого тільки тоді, коли вмів грати на гітарі. Тужливо в супроводі гітари заспівати чи на ній зіграти варіації на вічно свіжу і прекрасну тему "Ой, не ходи Грицю" – належало до доброго тону".

Навчався в I.Сінкевича і М.Вербицький, який, будучи з ним на одному курсі, оволодіває технічними основами гри на цьому інструменті. Саме гітара і відіграла важливу роль у його житті. За її допомогою він починає писати свої перші твори‚ а були це переважно літургічні пісні на мішаний хор, які відповідали вимогам церкви i естетичним потребам слухачів.

Важливо відзначити‚ що і М. Вербицький докладав багато сил та енергії у вирішенні питань музичного навчання й виховання. Однак через перерви у навчанні основна заслуга тут належить все-таки І.Сінкевичу‚ який‚ долаючи перешкоди‚ що були не що інше як боротьба проти проявів нового культурного життя‚ зумів значно піднести мистецтво хорового співу в цьому закладі.

Проте‚ незважаючи на всі утиски і переслідування‚ організований І.Сінкевичем хор здобуває велику популярність. В його репертуарі все частіше звучать твори Д.Бортнянського‚ а саме: псальми "Велія слава Його" та "І услиши сотворити глас хвали Його"‚ а репетиції‚ як стверджує І.Сінкевич‚ відбувалися у нього в помешканні №49‚ де "співаки збиралися щодня після вечері і пильно виучували церковні і світські(німецькі) пісні".

Взагалі І.Сінкевичем був нагромаджений оригінальний дидактичний матеріал‚ який утворив багатий фонд хору і став міцним фундаментом у подальшому розвитку музичної освіти в умовах учительської практики перших західноукраїнських композиторів.

Про високий мистецький рівень хору свідчить той факт, що коли у 1838 році вiн виступив на посвяченні о.Поповича на мукачівського єпископа, яке відбулося в соборі св.Юра, то спів справив дуже велике враження на присутніх. Ніхто не міг і подумати, що Львівська духовна семінарія утримує в своїх стінах такий чудовий хоровий колектив. Найбільше похвали було від львівського архієпископа Піштека‚ який весь час запитував‚ хто диригент і де він учився‚ чи в Празі‚ чи в Римі? На його запитання відповів І.Снігурський: "В Перемишлі у школі, що її я оснував і бажав би, щоб мистецький спів ширився і на провінцію".

Отже, праця І.Сінкевича, спрямована на розвиток українського музичного мистецтва, не була марною, бо саме тоді було вирішено прийняти на посаду вчителя музики‚ а день посвячення о.Поповича на мукачівського єпископа увійшов в історію і як день запровадження нотного співу в цьому навчальному закладі.

Вчителем було призначено Марка‚ який дав згоду навчати вихованців музики. Однак, протягом 1838-1840 рр. не було вагомих наслідків його праці. Це підтверджує той факт, що основна роль у навчанні професійного співу та поширенні загальної музичної грамотності належить І.Сінкевичу. Як тільки він закінчив цей заклад‚ музична справа почала хилитися до упадку. І хоча в 1840 році ректор семінарії‚ намагаючись поправити сумний стан навчання‚ приймає на допомогу Маркові вчителя співу Гіжовського‚ однак і його діяльність виявилась безуспішною. І тільки завдяки М.Вербицькому навчання музики наповнюється новим змістом і стає важливим чинником у вихованні молоді. Саме М.Вербицький спричинився до піднесення нотного співу не тільки в семінарії‚ а й в інших закладах Львівщини. Музично-педагогічна діяльність композитора знайшла своє продовження і розвиток у його наступників‚ зокрема І.Лаврівського та інших західноукраїнських митців.

У 1838-1840 рр. М.Вербицький працює платним тенором у львівській латинській катедрі, а також басистом й диригентом хору в костелі Бенедиктів. Крім цього, професійно володіючи гітарою, дає уроки гри на цьому інструменті і "вчив грати на гітарі навіть черниць-василіянок‚ щоб вони в подальшому навчали цьому своїх вихованок".

Наприкінці 1842 року М.Вербицький отримує тимчасову посаду диригента й учителя співу Ставропігійського інституту. Цей заклад у Львові вважався другим після духовної семінарії осередком, який сприяв розвиткові українського музичного мистецтва.

Прихід М.Вербицького давав керівництву інституту надії, що мистецтво хорового співу підніметься на належний рівень. Результатів праці довелося чекати не довго, бо вже 7 лютого 1843 року композитор виступив із концертом, який пройшов з величезним успіхом. Відразу ж йому було запропоновано роботу в цьому закладі‚ але мала платня примусила його 21 жовтня 1843 року піти з цієї посади.

Відзначаючи факт праці М.Вербицького у таких навчальних закладах Львова як духовна семінарія‚ Ставропігійський інститут‚ а також педагогічну діяльність як вчителя гри на гітарі‚ необхідно наголосити, що композитор значну увагу приділяв питанням науково-дидактичного забезпечення уроків музики відповідним матеріалом. Його "Школа гри на гітарі", написана, мабуть, у 40-х рр. ХІХ ст., створила добру основу і передумову для подальшого розвитку музичної освіти, а також зумовила необхідність створення в другій половині ХІХ століття теоретичних розробок та методичних посібників з музично-естетичного виховання школярів.

Загалом перша половина ХІХ століття характеризується певними здобутками в розвитку українського музичного мистецтва. І‚ незважаючи на несприятливу ситуацію‚ яка склалася в цій галузі, - існуюча практика всіляких утисків і зловживань, відкрите нехтування здобутками української музики‚– визначні діячі‚ серед яких з’являються і перші композитори, свій талант і енергію жертвують справі національного відродження‚ а також розвиткові української музичної культури в західноукраїнському регіоні.

Наукові матеріали свідчать, що найбільшим поштовхом до активної музичної діяльності галицького духовенства стали революційні події 1848 року. Саме вони порушили підвалини австрійської імперії‚ а нова конституція‚ скасування панщини створили умови для різних змін у суспільному житті регіону, зокрема в галузі музичного мистецтва.

Так, під впливом подій 1848 року в західних областях України виникають перші аматорські театри, в яких народна пісня та інструментальна музика надає виставам великого блиску і виразності, а також несе в собі ідеї національного відродження і виховання, залучаючи українську молодь до свідомої громадської і культурно-освітньої діяльності.