Сторінка
1
Дослідники зазначають, що аудіювання є основою спілкування, з нього починається оволодіння усною комунікацією. Воно складається з уміння диференціювати звуки, які сприймаються, інтегрувати їх у смислові комплекси та утримувати в пам’яті під час слухання, здійснювати ймовірне прогнозування та, виходячи з певної ситуації спілкування, розуміти сприйняте на слух звукове повідомлення. Аудіювання тісно пов’язане з усіма видами мовленнєвої діяльності і відіграє важливу роль у вивченні іноземної мови особливо при комунікативно-спрямованому навчанні. У сучасній методиці акцентується, що аудіювання є дуже важливим умінням, без якого стає неможливим оволодіння іноземною мовою. На початковому ступені навчання іноземної мови аудіювання займає особливо важливе місце.
Оволодіння аудіюванням дає можливість реалізувати практичні, виховні, освітні та розвиваючі цілі. Воно дозволяє навчити учнів уважно слухати, формувати вміння передбачати зміст і виховувати культуру слухання як на іноземній, так і на рідній мові. Виховне значення формування вміння розуміти мовлення на слух сприяє і розвиткові дитини. Воно допомагає розвивати пам’ять, передусім слухову, увагу та мислення дитини. Аудіювання також робить свій певний внесок у досягненні освітньої мети, оскільки забезпечує дітям можливість розуміти висловлювання, поповнювати знання про навколишній світ, формувати світогляд.
Аудіювання є одним з основних засобів навчання іноземної мови. Воно дає можливість оволодівати звуковою стороною виучуваної мови, її фонемним складом та інтонаціями, ритмом, наголосом, мелодикою. Через аудіювання відбувається засвоєння лексичного запасу мови та її граматичними структурами. Поряд з тим аудіювання допомагає й полегшує оволодіння говорінням, читанням та письмом. Якщо учень розуміє усне мовлення, йому легше зрозуміти графічне мовлення, він може без зайвих труднощів перекодувати те, що бачить, на те, що повинно звучати.
Методистами було вивчено та досліджено різні аспекти навчання аудіювання, проте вчителі ще й досі зустрічаються з багатьма труднощами у процесі організації аудіювання у початковій школі. Це й обумовлює актуальність вибору теми нашого дослідження: „Методика навчання аудіювання на початковому ступені ЗОШ”.
Цілі дослідження полягають у визначенні основних теоретичних передумов, розробці методики навчання аудіювання у початковій школі, у відборі текстів для початкової школи та у розробці системи вправ для навчання аудіювання як виду мовленнєвої діяльності.
Визначені цілі передбачають розв’язання таких завдань:
вивчити методичну та психологічну літературу з теми дослідження;
дати характеристику аудіювання як виду мовленнєвої діяльності;
виділити та проаналізувати основні труднощі аудіювання;
виділити основні етапи навчання аудіювання як виду мовленнєвої діяльності;
описати систему вправ для навчання аудіювання;
описати можливі інтерактивні прийоми роботи з навчання аудіювання;
відібрати тексти для аудіювання, які б відповідали віковим особливостям молодших школярів.
Об’єктом дослідження є навчання аудіювання іноземною мовою.
Предметом дослідження виступають особливості навчання аудіювання на початковому ступені ЗОШ.
В роботі були використані такі методи дослідження, як аналіз наукової літератури з теми дослідження для виділення основних труднощів та етапів навчання аудіювання, а також метод моделювання для прогнозування процесу навчання аудіювання в початковій школі.
Теоретичне значення нашої дипломної роботи полягає в аналізі теоретичних передумов навчання аудіювання, вивченні психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку та визначенні основних труднощів процесу навчання, що дали змогу розробити систему вправ для навчання аудіювання у початковій школі.
Практична цінність роботи полягає в можливості використання розробленої системи вправ та інтерактивних прийомів роботи при навчанні аудіювання в школі.
Психологічні особливості молодших школярів
Запровадження іноземної мови в початковій школі потребує більш детального вивчення ефективності процесу раннього шкільного навчання цього предмета і можливостей його реалізації.
Як відомо, сучасні нормативні документи орієнтують учителів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції, тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні. На початковому ступені (відтепер це 2-4 класи загальноосвітньої школи) мають бути закладені основи комунікативної компетенції, необхідні й достатні для їх подальшого розвитку у курсі вивчення іноземної мови в середній школі, іншими словами, саме навчання іноземної мови на початковому ступені забезпечує фундамент для подальшого поглибленого або спеціалізованого навчання іноземної мови, а також створює сприятливу базу для оволодіння другою або навіть третьою іноземною мовою.
Багато факторів впливає на ступінь оволодіння учнями іноземною мовою та ефективність організації навчального процесу. Одним з перших факторів висувається необхідність вивчення психологічних особливостей дітей раннього шкільного віку. Методика навчання іноземної мови головною мірою має базуватися на них.
Як зазначають Дж. Брунер, Л.С.Виготський, Д.Б. Ельконін, В. Пенфілд, Ж.Піаже, Л.С. Рубінштейн та інші, дитина засвоює іноземну мову легше, ніж доросла людина. Так, за В. Пенфілдом і Ж. Піаже, розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови безпосередньо пов'язаний з чинниками фізіологічного порядку. Він припадає на період від 4-х до 10-ти років, за даними інших учених – від 5-ти до 9-ти років. На цей період уже визначилась функціональна локалізація мозку, насамперед, локалізація мовних функцій як у лівій, так і частково у правій півкулі. Саме у цей час помітне найінтенсивніше збільшення мозку – до 95% усієї маси мозку дорослої людини. Дитина засвоїла рідну мову, але її мозок ще досить пластичний для створення нових зв'язків. Така оптимальність нейронної бази забезпечує високу сензитивність молодших школярів: сенсорну чутливість до явищ мовного характеру взагалі й артикуляційну гнучкість, зокрема. Точність наслідування, як зазначають І.О. Зимня, С.В. Роман та О.О. Коломінова, цілком захоплює дитину, приносить їй насолоду, викликає приємні емоції, чого не можна вже сказати про підлітків.
На думку фізіологів, мозок дитини здатний „дивуватися”, зустрічаючись із новизною. Внаслідок цього активізується велика кількість нервових елементів, включаються зв'язки між різними ділянками мозку, збільшується обсяг пізнавальної корисної інформації, що надходить через очі, вуха, інші сенсорні входи і засвоюється учнем.
Слід зазначити, що молодші школярі мають потенційно великі можливості довготривалої пам'яті. Пам'ять є основним компонентом пізнавальної діяльності дитини. Вивчаючи пам'ять школяра, слід враховувати типи, види, сам матеріал, характер запам'ятовування з огляду на відповідну мету. Як доведено дослідженнями В.П. Зінченка та О.М. Леонтьєва, запам’ятовування є наслідком діяльності і залежить від спрямування цієї діяльності, активності процесів мислення і від вікових особливостей тих, хто навчається.