Сторінка
1

Компетентнісно орієнтований підхід до навчання

Згадаймо епізод з відомого голлівудського фільму «Один удома». Вся родина збирається у подорож. Головний герой, восьмирічний хлопчик Кевін, намагається звернутися до старшого брата — безрезультатно, підходить до сестри: «Допоможи мені скласти валізу». Дівчинка дивиться на нього зверхньо і дуже в'їдливо та зневажливо відзначає: «Кевін, ти той, про кого французи говорять "non – competent"». І нам відразу стає зрозумілим, яке це серйозне звинувачення в очах цієї дівчини, який це суттєвий недолік.

Компетентний спеціаліст, компетентна людина — це дуже гідна перспектива для будь-якої молодої людини, в будь-якому куточку світу. Який же спеціаліст потрібний сьогодні в усіх галузях як виробництва, так і освіти, науки, медицини і т.д.? На що звертають увагу сьгодні роботодавці, приймаючи на роботу фахівця? Які складові лежать нині в основі компетентності людини в тій чи іншій сфері? По-перше, знання, але не просто інформація, а швидко змінювана, динамічна, різноманітна інформація, яку треба вміти знайти, відсіяти від непотрібної, перевести у досвід власної діяльності. По-друге, уміння використовувати це знання у конкретній ситуації, розуміння, яким чином можна добути це знання, для якого знання який метод потрібний. По-третє, адекватне оцінювання — себе, світу, свого місця в світі, конкретного знання, необхідності чи зайвості його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання. Отже, професійна некомпетентність для дорослої людини — це колосальний недолік, підстава для найсерйозніших претензій. Але чи доречно говорити про компетентність дітей?

Досить довгий час школу обвинувачували в тому, що вона не готує дитину до життя, а лише передає необхідну систему знань. У сучасному стрімкому світі витрачати час спочатку на навчання (передачу вже відомих науці фактів), а потім на підготовку до життя — то просто гаяти його. Отож вчителі повинні по-іншому подивитися на призначення навчання в житті дитини. Адже саме школа повинна готувати дитину до подальшої діяльності в суспільстві, тобто формувати певну систему компетентностей школяра.

Отже, компетентнісний підхід до навчання це вимога сьогодення.

Під компетентністю частіше розуміють інтегрувальну якість особистості, яка виявляється в загальній здатності й готовності до діяльності, що ґрунтується на знаннях та досвіді, набутому в процесі навчання і соціалізації.

Поняття компетенції та компетентності значно ширші за поняття знання, уміння, навички, бо концентрують у собі спрямованість особистості (мотивацію, ціннісні орієнтири та ін.), її здатність долати стереотипи, передбачати проблеми, гнучкість мислення; характер - самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.

Проблему компетентності на різних рівнях аналізу вирішували С. Гончаренко (тлумачення явища компетентності), Ї. Тараненко (компетентність як здатність до найефективнішого застосування знань), А. Василюк (сучасні підходи до компетентності вчителів у Польщі), К. Корсак (цивілізаційна компетентність), І.Ящук (життєва компетентність особистості), В. Ковальчук (соціальна компетентність учителя), О. Овчарук (європейські підходи до проблеми компетентності), А. Михайличенко, В. Аніщенко (професійна підготовка на основі стандарту компетентності) та ін.

Українські вчені по-різному тлумачать поняття компетентності. Найбільшого поширення в нашій науковій літературі набуло визначення компетентності як "сукупності знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію" .

На думку О. Пометун, діяльність людини, зокрема й засвоєння будь-яких знань, умінь і навичок, складається з конкретних дій, операцій, що їх виконує людина. Виконуючи ці дії, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них та оцінюючи їх важливість для себе або для суспільства, людина відтак розвиває компетентність у тій чи іншій життєвій сфері. Якщо сфера життя, в якій людина почувається здатною ефективно функціонувати (тобто компетентною), є достатньо широкою, йдеться про так звані ключові чи життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у межах певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність. Під компетентністю людини науковець розуміє спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання, які дають змогу людині визначати, тобто ідентифікувати і вирішувати, незалежно від контексту (ситуації) проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Дослідник вважає, що сформовані компетентності людина використовуєш — потреби в різних соціальних та інших контекстах залежно від умов і потреб щодо здійснення різних видів діяльності. Компетентна людина застосовує ті стратегії, які здаються їй найприйнятнішими для виконання окреслених завдань. Управління власною діяльністю зумовлює підвищення або модифікацію рівня компетентності людини. Отже, компетентність, на її думку, - це результативно-діяльнісна характеристика освіти. Нижній поріг, рівень компетентності є рівнем діяльності, необхідним і достатнім для мінімальної успішності в досягненні результату.

Проаналізувавши думки науковців, ми дійшли висновку, що проблема формування компетентностей в учнів є досить актуальною на сьогоднішній день і тому ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Компетентнісно орієнтований підхід до навчання».

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження – компетентнісно орієнтований підхід до навчання.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності компетентністно орієнтованого навчання та визначення шляхів формування компетентностей учнів.

Згідно з метою і предметом дослідження були визначені такі завдання:

визначити сутність компетентності як педагогічного явища;

з’ясувати дидактичні особливості груп компетентностей;

дослідити шляхи формування компетентностей учнів;

виявити підходи до оцінювання сформованості основних груп компетентностей учнів.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення і конкретизація наукових фактів.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і7додатків. список використаних джерел включає 14 найменувань. роботу викладено на 48 сторінках друкованого тексту, 7додатків займають 18 сторінок. Робота носить дослідницький характер.

Поняття та сутність компетентності

Традиційно мета шкільної освіти визначалася набором знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень. Сьогодні такий підхід виявився недостатнім. Науковці з упевненістю говорять про кризу "зунівської" моделі освіти, називаючи серед причин те, що в сучасних умовах "старіння" інформації відбувається значно швидше, ніж завершується цикл навчання в середній та вищій школі. Як результат традиційна схема "передачі" від учителя до учня "необхідного запасу знань" убачається певною мірою застарілою. Наступна причина кризи знаннєвої парадигми виявляється в тому, що сьогодні немає необхідності перевантажувати пам'ять дитини знаннями "про всяк випадок", бо існують величезні бази інформації, якими треба навчити учнів правильно користуватись. Ті, хто намагалися вийти за межі "зунівської" освіти (Л.В. Занков, В.В. Давидов, Б.Д. Ельконін та інші), керувалися тим, що реально існує "дві освіти". Перша зафіксована у програмах і має бути обов'язково засвоєною та проконтрольованою, друга — "прихована освіта" (В.І. Слободчиков) — є начебто вторинним продуктом освітнього процесу. Сюди, по суті, належать усі результати навчання й виховання, що сприяють формуванню компетентності, особистого досвіду та інших показників освіти, які не можна скласти з набору знань і вмінь. І, як часто буває в процесі соціальної модернізації, те, що раніше було побічним, тепер стає пріоритетним.