Сторінка
5

Компетентнісно орієнтований підхід до навчання

• мотиваційні компетентності, пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості (здатність до навчання, винахідливість, навички адаптуватись та бути мобільним, уміння досягати успіху в житті, бажання змінити життя на краще, інтереси та внутрішня мотивація, особисті практичні здібності, уміння робити власний вибір та встановлювати особисті цілі тощо);

• функціональні компетентності, пов'язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом (лінгвістична компетентність, технічна та наукова компетентність, уміння оперувати знаннями в житті та навчанні, використовувати джерела інформації для власного розвитку, інформаційні технології тощо).

С. Шишов характеризує компетентність як можливість установлення зв'язку між знанням та ситуацією, як здатність знайти процедуру (знання та дії), що відповідає проблемі. Він пропонує сукупність ключових компетентностей як перелік певних дій чи вмінь, а саме:

Вивчати:

• уміти вирішувати проблеми;

• уміти використовувати власний досвід;

• самостійно займатися власною освітою,

Шукати:

• добувати інформацію;

• уміти працювати з документами та класифікувати їх;

• консультуватися в експерта;

• працювати з різними базами даних.

Думати:

• критично мислити;

• мати власну позицію та формувати власну думку;

• оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, оточуючим середовищем;

• уміти оцінювати твори літератури та мистецтва.

Співпрацювати:

• уміти співпрацювати в групі;

• приймати рішення;

• уміти домовлятися;

• улагоджувати суперечки та конфлікти.

Братися за діло та адаптуватися:

• нести відповідальність;

• уміти організовувати свою роботу;

• уміти знаходити нові рішення;

• доводити гнучкість реагування на зміни в житті;

• бути стійким перед труднощами.

Цікавим також є досвід заоубіжних нуковців на дану проблему. Так, педагоги Австрії визначають такі ключові компетентності:

• предметна компетентність (передача знань, незалежне оперування ними та їх критичне відбиття);

• особистісна компетентність (розвиток індивідуальних здібностей та талантів, обізнаність дітей у власних сильних та слабких сторонах, здатність до самоаналізу, динамічні знання);

• соціальна компетентність (здатність брати відповідальність, співпраця, ініціатива, активна участь, відкритість до світу та відповідальність за навколишнє середовище, здатність спілкуватись);

• методологічна компетентність (гнучкість, самоспрямоване навчання, здатність до незалежного розв'язання проблем, самовизначення).

Бельгійські експерти ж визначають такі компетентності:

• соціальні компетентності (активна участь у житті суспільства, поняття рівних можливостей, комунікативні вміння, уміння співпрацювати);

• позитивне ставлення;

• здатність діяти та думати самостійно (опанування інформаційними технологіями, уміння розв'язувати проблеми, здатність до самокерування та саморегуляції, уміння критично мислити);

• мотиваційні компетентності (здатність до навчання та винахідництва);

• ментальна рухливість (гнучкість та адаптивність);

• функціональні компетентності (лінгвістичні, технічні тощо).

Німецькі педагоги визначили шість типів фундаментальних компетентностей:

• інтелектуальні знання (навчання упродовж усього життя);

• знання, які можна застосовувати (ситуаційний досвід, розв'язання складних ситуацій тощо);

• навчальна компетентність (уміння вчитися);

• методологічні компетентності (застосування багатоваріантних конструкцій, мовна компетентність, опанування інформаційними технологіями);

• соціальні компетентності (соціальне єднання, здатність розв'язувати конфлікти, співпраця, робота в команді тощо);

• ціннісні орієнтації (соціальні, демократичні та індивідуальні цінності.

Отже, в сучасній педагогічній науці не має єдиної класифікації компетентостей, якими повинна оволодіти людина впродовж життя, а насамперед навчаючись у школі. Це ще раз підкреслює те, що дане питання є актуальним, його досліджують науковці з різних країн світу.

Отож слід ще раз підкреслити головну особливість компетентності як педагогічного явища, а саме: компетентність — це не специфічні предметні вміння та навички, навіть не абстрактні загальнопредметні мисленнєві дії чи логічні операції (хоча, звісно, ґрунтується на останніх), а конкретні життєві вміння, необхідні людині будь-якої професії, віку, сімейного стану — взагалі будь-якій людині.

Застосування продуктивних методик для формування компетентностей учнів

Як показує практика сучасна молода людина, яка прагне бути успішною, повинна володіти наступними якостями – мобільність знань, гнучкість методів, критичність мислення.

Безсумнівно, людина, яка уособлює в собі такі якості, буде вельми компетентним спеціалістом. Але механізм досягнення такого результату залишається поки що нерозробленим і видається доволі складним, над цим працюють, як науковці, так і вчителі-практики, адже основні компетентності починають формуватися вже в початковій школі. Як варіант, вчителю необхідно намагатися в процесі навчання дотримуватися моделі психолого-педагогічного супроводу розвитку учня, спрямованого саме на формування компетентностей учнів.

Модель психолого-педагогічного супроводу учня в системі компетентнісно орієнтованого підходу до навчання ґрунтується на уявленнях про компетентність як загальну здатність особистості, надпредметне утворення, як інтегрований результат навчання, пов'язаний з уміннями використовувати знання та власний досвід у конкретних життєвих ситуаціях.

Дана модель охоплює три основні види чи напрямки компетентностей, а саме: соціальні (пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості), мотиваційні (пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості) та функціональні (пов'язані з умінням оперувати науковими знаннями, фактичним матеріалом).

Отож комплекс цих життєвих умінь є центральним у системі компетентісного підходу та виступає кінцевим результатом навчання.

Модель охоплює всі ланки та види освіти: дошкільну, базову та повну середню, професійну та вищу, позашкільну, післядипломну та дистанційну з виходом на безперервну освіту, на здатність особистості навчатися протягом усього життя. Психолого-педагогічний супровід розвитку особистості дійсно має починати- ся змалечку і здійснюватися упродовж усього життя, бо весь цей період відбувається власне розвиток людини.

Модель визначає суб'єктів діяльності в системі компетентнісно орієнтованого підходу. Перш за все, це учень, батьки та державні структури, які як прямо, так і опосередковано через державну освітню політику впливають на становлення особистості. Це суб'єкти педагогічного процесу в дошкільній та шкільній системі освіти — вихователь, психолог, учитель, адміністрація школи та органи управління освітою. Це професійні та вищі навчальні заклади, позашкільні виховні заклади, заклади післядипломної та дистанційної освіти, громадські та культурні організації, засоби масової інформації.