Сторінка
1
Соціокультурна трансформація, яка характеризує злам століть, суттєво змінює процесуальний образ сучасного світу, породжує значні суспільні зміни в суспільстві, сприяє появі на громадській арені нових соціокультурних суб’єктів. Всі ці зміни, безперечно, мають глобальний характер, проявляючись на регіональному рівні в безлічі оригінальних варіантів. Український, як і взагалі пострадянський варіант соціокультурної трансформації відрізняється перш за все тим, що безсуб’єктне за часів розвинутого соціалізму суспільство поступово починає позбавлятися цієї особливості. Рис соціальної суб’єктності набувають різні елементи соціального: соціальні групи, інститути, особистість. Останнім часом в західній та вітчизняній соціології все частіше висловлюється думка про розвиток соціальної суб’єктності різних демографічних груп суспільства, зокрема дітей та підлітків. На наш погляд, становлення в Україні та інших країнах СНД такої галузі соціології, як соціологія дитинства, є відгуком саме на ці процеси.
Ступiнь вивченостi проблеми. Вітчизняний контекст вивчення проблем дітей та підлітків перш за все пов’язан з поширенням таких негативних явищ у підлітковому середовищі, як безпритульність, бродяжництво, інші форми девіантної та делінквентної поведінки. Проте головна увага в теоретичних та емпіричних дослідженнях багатьох наших колег все ж таки приділяється проблемній поведінці підлітків. При цьому зазначимо, що ця проблемність визначається перш за все з погляду суспільства, зокрема, старших поколінь, а власно підліткові проблеми, їх потреби, ціннісні орієнтації тощо залишаються поза інтересами вітчизняних вчених.
На відміну від цього західні дослідники починають відмовлятися від досить тривалої тенденції переважно негативного ставлення до цінностей підліткової свідомості. Останні стали сприйматися ними як фактори, що не тільки і не стільки руйнують усталені суспільні норми та цінності, скільки змінюють їх, обумовлюючи новий «культурний порядок». Таку оцінку ролі та місця підліткової культури сучасні західні соціологи переймають у М. Мід, яка сприймала підлітків як представників культури, що виникає. Ця культура, за М. Мід, водночас подібна та відмінна від культури батьків і потребує ретельного вивчення науковцями, бо їй належить майбутнє. Таким чином, науковий інтерес до вивчення проблем життєдіяльності підлітків обумовлений теоретичною та практичною потребою виявлення всіх суб’єктів соціокультурної трансформації, яка, в тому числі, детермінована зближенням та все більш інтенсивною взаємодією підліткової та «дорослої» культури.
Так, наслідуючи концептуальні положення теорії М. Мід, сучасний американський дослідник Дж. Мейровіц підкреслює, що наприкінці XX століття зникає розподіл на дорослий та підлітковий світ. Створені дорослими традиційно недоступні для дітей інтелектуальний та комунікаційний світи за сучасних умов, перш за все завдяки телебаченню, вважає Дж. Мейровіц, стають прозорими.
Проблемна ситуація роботи. В умовах економічної та соціальної нестабільності, проблема багатопланового вивчення адитивної поведінки безумовно залишається актуальною. Одним із аспектів цієї проблеми є дослідження залежної поведінки в контексті підліткового віку. Алкоголізм та наркоманія переросли в проблему національного лиха. Важливість вивчення адиктивної поведінки в підлітковому віці зумовлено тим, що цей період є критичним в процесі розвитку людини.
Об’єкт роботи – аддиктивна поведінка школярів-пiдлiткiв, а предмет роботи – позакласна дозвільна діяльність як фактор корекції аддиктивної поведінки.
Отже, головною метою нашої роботи є вивчення життєвого світу підліткiв, якi мають схильнiсть до аддиктивної поведiнки, а також чинників, що її зумовлюють.
До завдань роботи можна вiднести наступнi:
- проаналiзувати структурно-функціональну і факторно-функціональну модель аддиктивної поведінки;
- розкрити поняття адикції у соціальних науках;
- розглянути методологiчнi засади виявлення та профiлактики аддиктивної поведiнки
- дослiдити особливості прояву адитивної поведінки серед підлітків;
- реалізувати соціально-педагогічну програму.
Структурно-функціональна і факторно функціональна модель
Процес соціалізації практично завжди супроводжується певними проблемами. Про витоки цих проблем та можливі шляхи їх пом’якшення написано чимало. Достатньо згадати, наприклад, теорію розвитку «Его» Е. Еріксона, центральним моментом якої є ідея психосоціальних криз, або стадії розвитку пропріуму в теорії Г.Олпорта. Актуальні проблеми підліткової соціалізації пов’язані з тим, що за сучасних умов людині, яка переживає стадію становлення, треба засвоїти більше соціальних ролей, щоб увійти в доросле життя, сформувати цілісне «Я», стати повноцінним членом суспільства. Труднощі, переживання, невдачі, що виникають на шляху формування цілісної ідентичності підлітка, викликають внутрішнє напруження, розрядка якого часто набуває соціально небажаних форм: від постійних конфліктів з батьками до вживання тютюну, алкоголю, наркотиків тощо.
Частково це є результатом характерного для підліткового віку приросту енергії та інтелектуальної допитливості, які не завжди спрямовуються в бажане для суспільства русло. До того ж тютюн та алкоголь, наркотики та секс - це привабливі символи дорослості та зрілості для підлітка.
Для визначення поведінки підлітків, що пов’язана зі вживанням різного роду стимулюючих речовин, порушенням певних норм суспільного життя тощо, в різних наукових джерелах використовуються такі поняття, як проблемна, протинормна, девіантна i, нарештi, адиктивна поведінка.
В цій роботі, аналізуючи поширеність паління, вживання алкоголю та наркотиків в підлітковому середовищі, ми будемо використовувати поняття «адиктивна поведінка» як найбільш усталене і поширене у вітчизняній науковій літературі.
Існує багато різноманітних поглядів щодо причин появи адиктивної поведiнки, її природи та факторів, що впливають на її прояви. Так, М. Мід говорить про змiну усталених суспільних норм та цінностей, обумовлюючи новий «культурний порядок».
Поняття адикції у соціальних науках
Адиктивна поведінка (від англ. Addiction - пагубна звичка, порочна схильність) - одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності. Такий відхід відбувається (здійснюється) шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких психоактивних речовин. Придбання і вживання цих речовин призводить до постійної фіксації уваги на певних видах діяльності. Наявність адиктивної поведінки вказує на порушення адаптації до нових умов мікро- і макросередовища. Дитина своєю поведінкою «кричить» про необхідність надання їй екстреної допомоги, і заходи в цих випадках потрібні профілактичні, психолого-педагогічні, виховні більшою мірою, ніж медичні. Адиктивна поведінка є перехідною стадією і характеризується зловживанням одним або декількома психоактивними речовинами в поєднанні з іншими порушеннями поведінки, часом кримінального характеру. Серед них фахівці виділяють випадкові, періодичні і постійні вживання психоактивних речовин (ПАР). Традиційно адиктивна поведінка включає: алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, тютюнокуріння, тобто хімічна адикція, і нехімічна адикція - комп’ютерна адикція, азартні ігри, любовні адикції, сексуальні адикції, работоголізм, адикції кедах (переїдання, голодування).