Сторінка
2

Позакласна дозвільна діяльність школярів-підлітків як фактор корекції аддиктивної поведінки

Фактори, що провокують аддиктивну поведінку:

1. Дезадаптована сім’я. Більшість відхилень у поведінці недосконале виховання у сім’ї: бездоглядність, правопорушення, вживання психоактивних речовин, мають у своїй основі одну причину - соціальну дезадаптацію, коріння якої лежать в дезадаптованих сім’ї. Соціально дезадаптованиа дитина, підліток, перебуваючи у важкій життєвій ситуації, є жертвою, права якої на повноцінний розвиток грубо порушили. Згідно з прийнятим визначенням, соціальна дезадаптація означає порушення взаємодії індивідуума з середовищем, що характеризується неможливістю здійснення ним у конкретних мікро-соціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, яка відповідає його можливостям.

Говорячи про соціальну дезадаптацію неповнолітніх, ми повинні враховувати, що дитинство - це період інтенсивно фізичного, психічного і соціального розвитку. Неможливість здійснення позитивної соціальної ролі змушує підлітка шукати обхідні шляхи для реалізації своєї потреби в розвитку. У результаті - відхід з сім’ї або зі школи, де неможливі реалізація внутрішніх ресурсів, задоволення потреб розвитку. Інший спосіб відходу - експерименти з наркотиками та іншими психоактивними речовинами (ПАР).

І, нарешті, вчинення правопорушення. Таким чином, соціальна дезадаптація, викликана сукупністю чинників соціального, економічного, психологічного та психосоматичного характеру, призводить до ізоляції, позбавлення або втрати підлітком основної потреби - потреби в повноцінному розвитку і самореалізації. Виділяють наступні основні причини соціальної дезадаптації неповнолітніх, що лежать в основі адиктивної поведінки: дисфункціональність сім’ї; особистісні особливості (вікові, психічні і т. д.); шкільна дезадаптація; вплив асоціальної неформальній середовища; причини соціально-економічного та демографічного характеру. Розглянемо основні фактори, що провокують адиктивну поведінку.

Сім’я - основна осередок, де здійснюється соціалізація дитини. З усіх дефектів соціалізації особистості найбільш небезпечними є сімейні дефекти. Процес соціалізації в сім’ї передбачає засвоєння дитиною зразків нормативного, соціально-схвалюваної поведінки батьків. Їх поведінка до певного віку стає еталоном для наслідування. Знання батьківських норм-зразків і моделей поведінки дозволяє підлітку не шукати рішень в стандартних ситуаціях, а вести себе як би автоматично, у відповідно до прийнятих в даному середовищі і засвоєними особистістю шаблонами. Сімейні ритуали (весілля, похорон, прийом гостей та інші.) найбільшою мірою пов’язані з нормами-зразками, оскільки ступінь стандартизованість, повторюваності ситуацій повсякденного сімейного життя надзвичайно висока. Нестандартні ситуації регулюють за допомогою норм-принципів, що визначають ціннісну спрямованість дій дитини і всіх членів сім’ї. Нормативний вплив в сім’ї приймається підлітком в ім’я збереження міжособистісного статусу та отримання схвалення інших членів сім’ї. Однак це не означає, що підліток у всіх випадках обов’язково розділяє прийняті ним думки. У сім’ї закладаються основи вміння швидко перемикатися зі «свого» на «чуже» і назад.

Члени сім’ї знаходяться в постійній взаємозалежності, тому будь-яка зміна поведінки одного з них тягне за собою зміни в поведінці інших. Слід зазначити також функції, структуру і динаміку родини. Функції поділяють на: а) виховну, б) господарсько-побутову; в) емоційну; г) духовне (культурне) спілкування; д) первинного соціального контролю; е) сексуально-еротичну. З часом відбуваються зміни у функціях сім’ї: одні втрачаються, інші з’являються відповідно до нових соціальних умов. Якісно змінюються функції первинного соціального контролю і підвищується рівень терпимості до порушень норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних відносин.

Порушення тих чи інших функцій тягне за собою деформацію сімейних відносин.

Таким чином, порушення функцій сім’ї робить її дисфункціональною, що створює умови десоціалізації дитини. Процес соціалізації в підлітковому віці проходить особливо гострі форми. Батьківські вимоги та дисциплінарне вплив сильно позначаються на соціалізації дитини. І в першу чергу це проявляється у прагненні дитини звільнитися від батьківської опіки в підлітковому віці. Позбавлення від батьківської опіки є універсальною метою отроцтва. В західній психології відзначають, що емансипація здійснюється через послідовне заміщення ролі батьків у процесі соціалізації групою однолітків. Сім’я поступово втрачає свою привабливість і привабливість в порівнянні з групою однолітків, яка відтепер є носієм системи цінностей, норм поведінки і джерелом певного статусу. Сім’ї, для яких характерні найбільш глибокі дефекти соціалізації, вільно або мимоволі провокують дітей на раннє вживання психоактивних речовин і вчинення правопорушень.

Особливої шкоди розвитку особистості дитини і особливо підлітка завдають часті фізичні покарання. Психологічно ця шкода полягає в наступному: Батьки (батько, мати, опікун, піклувальник), систематично карають дитини, підлітка фізично, виступають для нього як антиідеал. Він ніколи не буде поважати такого батька, брати з нього приклад, внаслідок цього у дитини, підлітка затримується формування «ідеального» Я.

Часті фізичні покарання викликають у дитини, підлітка стан фрустрації. Часте фізичне покарання завдає шкоди самооцінці особистості дитини, підлітка, внаслідок чого у нього розвивається болісно чутливе самоусвідомлення, легко вразливе самолюбство.

Таким чином, відносини неблагополучною, дисфункціональної сім’ї відбиваються на всіх сферах життя дитини: знижується шкільні досягнення, вулична компанія замінює батьківський авторитет, в ній дитина отримує визнання. Все це приводить до соціальної та педагогічної занедбаності підлітка, іноді до затримок психічного розвитку та психічних відхилень, наслідком цього є вживання ПАР, правопорушення.

Неповна сім’я. Дефекти в структурі батьківської родини в сучасних умовах можуть негативним чином позначитися на формуванні особистості дитини, підлітка і також сприяють його десоціалізації. Один з негативних факторів неповної сім’ї - емоційний дискомфорт, який відчуває дитина, підліток в такій сім’ї.

Він характеризується комплексом психологічних реакцій і переживань: почуттям власної неповноцінності, ущербності, заздрощів, емоційного голоду та ін. Така ситуація викликає у дітей підвищений інтерес до своїх переживань із зневагою до переживань дорослих, часом агресивне ставлення до батька чи матері, які кинули сім’ю.

Найбільший емоційний дискомфорт відчувають хлопчики, що виховуються без батьків.

Проблемна сім’я. Проблемна сім’я є різновид неблагополучної родини. Вона характеризується суперництвом між батьками за чільне положення в сім’ї, відсутністю будь-якого співробітництва між членами сім’ї, роз’єднаністю, ізоляцією між батьками та дітьми. Пануюча в сім’ї конфліктна ситуація створює постійну атмосферу напруження, яка є нестерпною для дітей, підлітків, і вони прагнуть якомога менше перебувати вдома, «втекти» під будь-яким приводом на вулицю, де і проводять більшу частину часу. Проблемні сім’ї у багатьох випадках створюють умови для криміногенного формування неповнолітніх, оскільки в них порушується процес соціального контролю, відсутні емоційні зв’язки між батьками та дітьми.