Сторінка
5

Позакласна дозвільна діяльність школярів-підлітків як фактор корекції аддиктивної поведінки

2 етап. Пошукова адиктивна поведінка. Наступним за першими пробами йде етап експерименту з різними видами психоактивних речовин - алкоголем, ліками, наркотиками, побутовими та промисловими хімікатами. Зазвичай воно притаманне молодшому підлітковому віку. Для одних підлітків важливо їх вживання як знак приналежності до групи, для інших - сам факт зміни стану свідомості («відруб»,«Відключка»), для третіх - якість викликаних ефектів і особливості «кайфу». Як правило, цей етап розвивається в компанії і оформляється по алкогольному типу - для веселощів, розкутості, загострення сприйняття, зняття сексуальних бар’єрів, вираження ставлення («Не нюхаєш, значить, не поважаєш»).

3 етап. Перехід адиктивної поведінки у хворобу. Відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів, які можна умовно розділити на соціальні, соціально-психологічні, психологічні та біологічні.

Соціальні - нестабільність суспільства, доступність психоактивних речовин, відсутність позитивних соціальних і культурних традицій, контрастності рівнів життя, інтенсивність і щільність міграції та ін. Соціально-психологічний високий рівень колективної і масової тривоги, розрихленість зв’язків з родиною та іншими позитивно-значимими групами, романтизація та героїзація девіантної поведінки в масовій свідомості, відсутність для дітей і підлітків дозвіллєвих центрів, послаблення зв’язків поколінь.

Психологічна - незрілість особистісної ідентифікації, слабкість або недостатність здатності до внутрішнього діалогу, низька терпимість до психологічних стресів і обмеженість впорається поведінки, висока потреба у зміні станів свідомості як засобі вирішення внутрішніх конфліктів, конституційно акцентуйовані особливості особистості. Біологічні - природа і «агресивність» психоактивної речовини, індивідуальна толерантність, порушення процесів детоксикації в організмі, що змінюють системи мотивацій і контролю за перебігом захворювання.

У процесі переходу адиктивної поведінки у хворобу, викликану вживанням психоактивних речовин (алкоголь, наркотики і т. д.), виділяють наступні стадії розвитку хвороби.

1 стадія. Характеризується формуванням і прогресуючим поглибленням психічної залежності, при якій перерва у вживанні призводить до психічного дискомфорту, пригніченості, тривозі, дисфорії з різким загостренням потягу до вживання речовини. В цей період спостерігаються ослаблення і згасання захисних рефлексів на передозування, підвищена толерантність, соціальна дезадаптація.

2 стадія. Характеризується формуванням фізичної залежності при вживанні одних речовин (алкоголь, деякі стимулятори) і поглибленням психічної залежності при вживанні інших (кокаїн, марихуана). У тих випадках, коли фізична залежність не формується, основною ознакою цієї стадії стає хронічна інтоксикація з психічними та фізичними порушеннями. Ознаки хронічної інтоксикації залежать від типу вживаних речови.

Так, хронічна інтоксикація марихуаною веде до фізичного виснаження і апатії поза поведінкового поля наркотизації, у хлопчиків нерідко призводить до тілісової фемінізації; летючими речовинами - до формування психоорганічного синдрому та токсичної енцефалопатії з соматоневрологічними порушеннями і ослабленням інтелектуальних функцій (пам’яті, кмітливості). На цьому етапі потяг до вживання змінюється компульсивним, втрачається критичність до вживання і розвивається анозогнозія, зростає толерантність (звикання) і нерідко змінюється картина сп’яніння, наростає соціальна дезадаптація з фіксацією поведінки на вживанні психоактивних речовин та їх промислі. Перехід до 3 стадії (падіння толерантності, виражений органічний дефект особистості з рисами специфічного для того чи іншого виду психоактивних речовин неподобства, закономірно виникають абстинентні психози, глибока соціальна деградація) здійснюється, як правило, вже в юнацькому віці.

Серед психологічних особливостей осіб з аддиктивними формами поведінки найбiльш поширені наступні(B.Segal):

знижена терпимість до труднощів повсякденного життя, разом з доброю перенесенням кризових ситуацій;

прихований комплекс неповноцінності;

соціабельність у поєднанні зі страхом (потреба у соціальних контактах і схваленні, комунікабельність);

прагнення говорити неправду;

прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

прагнення йти від відповідальності в ухваленні рішень;

стереотипність, повторюваність поведінки;

залежність;

тривожність.

На основі проведених досліджень Михайловою Е.А. (2009 р.) було визначено частоту варіантів девіантної поведінки у підлітків різних популяційних груп: підлітків з невротичними розладами, підлітків безпритульників, підлітків шкільного віку. Ці дані наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Частота варіантів девіантної поведінки у підлітків різних популяційних групи