Сторінка
6

Компетентнісно орієнтований підхід до навчання

Як показує практика, формування компетентностей учнів відбувається в процесі обов'язкової взаємодії всіх суб'єктів як по вертикалі (наскрізна лінія: вихователь — психолог — учитель — адміністрація школи — ВНЗ), так і по горизонталі (учень — вчитель, учень — засоби масової інформації).

Вивчення низки документів з даної проблеми, дало можливість визначити механізм цієї взаємодії. На захист виховання, розвиток дітей спрямовані державні програми та зусилля батьків. Вихователь здійснює педагогічну підтримку дитини. Шкільний психолог у змозі впливати на формування компетентностей учнів, зокрема завдяки діагностиці та корекційній роботі. Учитель забезпечує педагогічну підтримку, ґрунтуючись на оновленому змісті освіти (Державний стандарт базової і повної середньої освіти), використовуючи активні методи та групові форми організації навчання. Адміністрація школи та інші управлінські структури здійснюють моніторинг якості освіти, координують спільну виховну діяльність школи, родини та інших установ, у тому числі через реалізацію певної системи виховних заходів.

Професійне самовизначення учнів з виходом на відповідний професійний чи вищий навчальний заклад здійснюється через профільне навчання. Позашкільні виховні заклади роблять внесок у формування компетентностей учнів через розвиток їх творчих здібностей. Центри післядипломної та дистанційної освіти сприяють розширенню особистісного потенціалу. Крім освітніх закладів суб'єктами системи супроводу розвитку учня слід віднести громадські та культурні організації (через здійснення культурної співпраці, проведення благодійних акцій та волонтерство), а також засоби масової інформації (через формування інформаційної культури особистості).

Опитування вчителів (по 3 чоловіки з початкової, основної та старшої школи), розмова з директором та психологом Тишицької загальноосвітнього навчального закладу, які познайомилися з моделлю, показала, що чіткого розмежування функцій впливу того чи іншого суб'єкта психолого-педагогічного супроводу на формування компетентностей учнів провести не можна. Проте всі вони зазначили, що оптимального результату слід чекати тільки за умови системного підходу до розв'язання цієї проблеми і максимальної реалізації потенційних можливостей кожного суб'єкта та їх взаємодії.

Слід визначити, що основні блоки (груп й компетентностей) у структурі загальної компетентності учня дуже тісно пов'язані між собою. Тому кожний суб'єкт системи супроводу може впливати на розвиток і соціальної, і мотиваційної, і функціональної компетентності. Графічний розподіл суб'єктів було здійснено за ознакою пріоритетностей впливу: родина та початкова освіта мотивують на навчання і розвиток (мотиваційна компетентність), шкільна та вища освіта створюють умови та здійснюють набуток навчання і розвитку (функціональна компетентність), інші суб'єкти системи сприяють соціальному становленню особистості (соціальна компетентність). Діалектика розвитку в цьому плані ми визначили наступним чином:

Цю схему можна розглядати як шлях від мотивів через набуття певного функціонального багажу до соціалізації; у процесі соціалізації формуються нові мотиви — і ланцюжок перетворень здійснюється на більш високому рівні. Тому основні компетентності обов'язково пов'язані між собою. При цьому механізм психолого-педагогічного супроводу розвитку учня принципово не зміниться за умови використання іншої класифікації та відокремлення інших основних груп компетентностей.

Вчителі, з якими було проведено опитування, наголосили, що у своїй роботі вони керуються щодо формування компетентостей учнів офіційними освітянськими документами («Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти»), де серед основних груп компетентностей названі:

• соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві) — брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій, сприймати діяльність демократичних інститутів суспільства;

• полікультурні — не тільки оволодіння досягненнями культури, але й розуміння та повага до людей інших національностей, релігій, культур, мов, рас, політичних уподобань та соціального становища;

• комунікативні — вміння спілкуватися усно та писемно, рідною та іноземними мовами;

• інформаційні — вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел;

• саморозвитку й самоосвіти — мати потребу і готовність постійно навчатися протягом усього життя;

• продуктивної творчої діяльності.

Формування компетентностей учнів зумовлене реалізацією не тільки відповідного оновленого змісту освіти, але й адекватних методів та технологій навчання. Перелік цих методів є досить широким, їх можливості — різноплановими, тому доцільно окреслити провідні стратегічні напрями, визначивши, що єдиного рецепту на всі випадки життя, звісно, не існує.

Потенціал, наприклад, продуктивних методик та технологій є дуже високим і реалізація його безпосереднім чином впливає на досягнення такого результату навчання як компетентність.

Продуктивне навчання забезпечує засвоєння знань та умінь, володіючи якими випускник школи знаходить підґрунтя для свого подальшого життя. «Продуктивні — означає необхідні, дієві, міцні, постійно актуальні, сформовані на належному рівні знання та уміння». І. Підласий, підкреслюючи, що продуктом школи є людина, особистість, відзначає основні задачі, які підлягають реалізації:

• створення умов для розвитку та самореалізації учнів;

• задоволення запитів та потреб школяра;

• засвоєння продуктивних знань, умінь;

• розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя;

• виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

Ці задачі, як видно, певною мірою співзвучні, до переліку завдань основних груп компетентностей. Чим же має керуватися вчитель для їх розв'язання?

Вивчення психолого-педагогічної літератури, спостереження за шкільною практикою, дали нам можливість сформувати комплекс педагогічних правил, яких повинен дотримуватися як вчитель-початківець, так і вчитель зі стажем. До них ми віднесли наступні правила:

• Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета.

• На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень — завтрашній активний член суспільства.

• Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.

• Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

• Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити, адже розуміння причинно-наслідкових зв'язків є обов'язковою умовою розвивального навчання.

• Пам'ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.