Сторінка
1

Аналіз співацьких навичок у старшокласників

Проблема удосконалення теорії і методів музичного навчання, завжди актуальна. Вона постійно знаходиться в центрі уваги педагогів – практиків, музикантів, хормейстерів, музикознавців, психологів, дослідників. Важливість її розв’язання на сучасному етапі підтверджується у зв’язку із шкільною реформою.

Перед сучасною загальноосвітньою школою, де систематично, планомірно, здійснюється масове естетичне виховання, серед інших поставлене завдання – дати дітям можливість розвивати й задовольняти свої власні потреби, посильно виявляти себе у мистецтві.

Музичне виховання старших школярів відбувається в різних видах музично – естетичної діяльності, як на уроках музики, так і в позакласній час. Найбільш ефективне залучення дитини до музики відбувається власне через виконавство. Спів – найбільш доступний і корисний вид музично – естетичної діяльності. Процес навчання співу включає в себе наступні аспекти естетичного розвитку людини:

формування музичного і художнього смаків;

розширення музичного кругозору;

виховання зацікавленого і підготованого слухача;

збагачення і розвиток емоційної сфери;

розвиток музичних здібностей.

«Спів, як музичне заняття, – писав великий педагог А.І. Пузиревський, – сприяє всебічному розвитку музикальності, яка є сукупністю всіх здібностей і вмінь, необхідних для читання, відтворення і розуміння музичних зразків і для сприймання естетичного впливу музики… Спів пісень цікавих для дітей повинен стояти на першому плані, як самий важливий фактор розвитку смаку і любові до музики».

Відслідковуючи розвиток музично – педагогічної думки відносно того як розумілась мета музичного виховання, його зміст і основні шляхи, які ведуть до втілення цієї мети, не можна не згадати ім’я Д.Н. Заріна і його наукове дослідження «Методика шкільного хорового співу», яке користувалось великою популярністю у першому десятилітті ХХ століття. Високо оцінюючи значення співу, хорового зокрема, Зарін вважав, що він впливає на:

розумові сили учнів якими є свідомість, пам’ять, уявлення;

волю;

естетичні почуття;

фізичну сторону людини».

Навчання співу – це не тільки навчання даному виду мистецтва. В процесі навчання співу розвивається дитячий голос, а також вирішуються виховні завдання, пов’язані з формуванням особливості старших школярів.

Спів є предметом вивчення, не тільки спеціальної вокальної підготовки, акустики, мистецтвознавства, фізіології, музичної психології, музичної педагогіки, методики музичного виховання, медицини та інших наук, причому кожна наука розглядає конкретно якийсь один із аспектів співацької діяльності.

Стало очевидним те, що питання теорії та практики вокального виховання учнів старшого шкільного віку можуть успішно розв’язуватись лише у співдружності суміжних наук.

Безперечним є той факт, що розвиток співацького голосу тісно пов’язаний із формуванням співацьких навичок, які лежать в його основі.

Перш ніж розглянути сутність і структури співацьких навичок треба визначити поняття «навичка». У «Психологічному словнику» поняття «навичка» визначається як «дія автоматизована в результаті вправ, проходячи через ряд етапів формування навичок, які не тільки використовуються але й формуються в процесі діяльності».

Так О.В. Петровський розглядає поняття «навичка» як дія, сформована шляхом повторення, яка характеризується високим ступенем засвоєння і відсутністю усвідомленої регуляції і контролем.

Таким чином, узагальнюючи вище сказане, під поняттям «навичка» ми розуміємо таку дію у складі якої окремі операції стали автоматизованими в результаті вправ. Іншими словами навичка – це частково автоматизована дія.

Співацькі навички на думку А.Г. Менабені, – це частково автоматизований спосіб виконання дії, який є компонентом співацького акта. Часткова автоматизація співацьких навичок виникає як зниження контролю свідомості. Автоматизм навичок дає можливість при співі вирішувати більш важливі – виконавсько – художні завдання. Не володіючи співацькими навичками співак не може досягти вокальної майстерності. Тому першочерговим завданням вокального виховання є формування навичок співацької діяльності, доведення їх до автоматизму.

Б.М. Теплов визначає співацькі навички як систему умовно – рефлекторних зв’язків.

Ми вважаємо, що співацькі навички – це частково автоматизовані спроби виконання дій, які забезпечують розвиток співацького голосу.

До співацьких навичок А.Г. Менабені відносить:

співацьке дихання;

співацьку опору;

атаку звуку;

дикцію;

артикуляцію.

М.Р. Румер визначає таку структуру співацьких навичок:

– співацька постава;

співацьке дихання;

звукоутворення;

дикція.

Ми відносимо до співацьких навичок такі:

співацька постава;

співацьке дихання;

звукоутворення;

дикція;

інтонація.

Сучасний погляд на музично-естетичну діяльність учнів старшого шкільного віку передбачає єдність формування естетичного ставлення до світу й художнього розвитку засобами різних видів мистецтва в творчій діяльності.

У зв’язку з цим, розгляду проблем музичної діяльності, впливу музичного мистецтва на розвиток духовного світу особистості присвячена значна кількість праць в різних галузях – в педагогіці, естетиці, музикознавстві. Серед авторів, що аналізують питання музично-естетичного виховання в плані теоретико-методологічного обґрунтування взаємозв’язку музично-естетичного розвитку з загально – естетичним та загальнокультурним, назвемо Е. Бодіну, Г. Головинського, М. Князеву, О. Лобанову, В. Матоніса, А. Сохора, Р. Тельчарову. В науковій літературі ставиться питання про необхідність удосконалення і посилення організованого музичного впливу на особистість старших школярів. Спектр можливих напрямків аналізу процесів музично-естетичній діяльності особистості не вичерпаний і надає широкі можливості для досліджень.

Щодо внутрішніх законів розвитку музично – естетичного розвитку, вони безперечно мають під собою психолого-фізіологічну основу і за переконанням психологів, розвиток окремих якостей особистості залежить від певних особливостей її психологічних процесів, вивчення яких дає можливість ґрунтовно підійти до питання музичного – естетичного розвитку школярів.

У науковому вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками О Апраксіної, Б. Асаф'єва, П. Блопського, І. Брюсової, Н. Гродненської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом.

Музично-естетичне виховання – це діалектична взаємодія інституцій створення, накопичення та збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у відповідних суспільно-історичному та соціально-економічному контекстах.

Музично – естетичний розвиток є одним із найвідповідальніших завдань на уроці музики у загальноосвітній школі, центральною проблемою музично-естетичного виховання школярів.

Музично – естетична діяльність є досить універсальною, тому що складається з органічно пов’язаних між собою видів діяльності у різних видах мистецтва: літературі, музиці, образотворчому мистецтв.