Сторінка
5

Аналіз співацьких навичок у старшокласників

До співацьких навичок зазвичай відносять співацьку поставу, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикцію й чистоту інтонування.

З метою вивчення впливу співу на обмінні процеси, вчені вирішили визначити відсотковий зміст кисню в артеріальній крові дітей під час співу протягом 20 хвилин та після 20 хвилин голосового спокою. Результати цих досліджень показали зниження вмісту кисню в артеріальної крові (від 4 до 8%), яке не відтворювалося до вихідних норм у період голосового спокою. А це дає підстави, незважаючи на позитивний вплив занять вокалом на фізіологічний та психічний розвиток дитини, рекомендувати вокальним педагогам розробити більш щадний режим заняття вокалом, особливо для старших школярів. Як визначив Юцкевич Ю.Є–однією з особливостей дітей молодшого шкільного віку є відносна вузькість дихальних шляхів за умов невеликої ємкості легенів, у результаті чого дихання у них буває поверхове. Отже, щоб не порушувати природність розвитку тієї чи іншої групи дихальних м’язів, збільшуючи активність їх роботи, ми маємо зважати на відповідність їх розвитку віку дитини.

Якщо проаналізувати навички щодо співацького дихання, які має засвоїти дитина молодшого шкільного віку, то можемо їх умовно поділити на два основних типи: – перший – вказує, куди слід брати дихання, і тут увага акцентується на поглибленні дихання та обмеженні підйому плечей; – другий – як вірно брати дихання, і тут увага звертається на «позіх» та музичну фразу. Але у досвідчених викладачів є свої вправи й методичні рекомендації щодо поступового чи паралельного відпрацювання означених навичок.

Своєчасне усвідомлення учнями старшого шкільного віку навичок співацького дихання у подальшій роботі дозволяє досягти відчутних результатів. На початковому етапі слід зосередити увагу дітей на тому, щоб брати «дихання у пояс» і не піднімати плечей. Вбирати слід невеликі порції повітря, а це відпрацьовується через підбір відповідних поспівок та творів, які не мають тривалих фраз, а отже, не потребують великих об’ємів повітря. Важливим також є вміння педагога наочно продемонструвати на собі, як потрібно вірно брати дихання.

Відчуття «позіху» дуже знайоме учню і, крім того, воно може контролюватися, що робить його надзвичайно корисним у засвоєнні співацького дихання. «Позіх» рефлекторно впливає на глибину співацького дихання, він також викликає відчуття вільного, дещо розширеного стану гортані, а також піднесене положення м’якого піднебіння, що найкращим чином приводить голосовий апарат у співацький стан. Педагоги – практики такі як: О.А. Апраксіна, Н. Добровольская, Е. Малиніна, В.П. Морозов, В.С. Попов, Г. Струве пропонують «понюхати квітку рути», аби учень відчув вірну дихальну установку. Спокійний вдих з насолодою (нібито вдихаєте аромат чарівної пахучої квітки) й затримка у насолоді аромату – це відчуття треба зафіксувати у пам’яті й використовувати його у співі.

Вдих – це лише один із фрагментів співацького дихання, адже після нього має відбуватися невелика затримка, під час якої м’язова система повинна підготуватися до видиху. У більшості учнів старшого шкільного віку затримка відбувається сама по собі, тому у цьому випадку не слід акцентувати увагу учня на затримці й спеціально вимагати її дотримання, бо це може призвести до так званого «запирання» повітря й порушення процесу дихання. Працювати над затримкою дихання з молодшими школярами краще за все через підбір спеціальних вокальних вправ, без акцентуації уваги дитини на цей недолік. У власній практичній діяльності, для відпрацювання навичок «оперного» співу ми використовували вправи на стокатто, або на чергування стокатто і легато, яке виконувалося на одному диханні. Ці вправи допомагали дитині відчути значення і потребу затримки у співі. Якість співацького дихання визначається вмінням рівномірно, без поштовхів витрачати його у процесі співу (видиху). Тривалість видиху виробляється поступово за допомогою спеціальних вправ чи пісенного репертуару. Працюючи над співацьким диханням з учнями старшого шкільного віку, необхідно привчати їх до дотримання таких правил:

– не можна брати дихання посередині слова; – не можна набирати більше дихання, ніж потрібно для співу, тому перед тривалою фразою слід набирати більше повітря, а перед короткою – менше;

– якщо у тривалій музичній фразі відсутні паузи, де можна добрати дихання, у такому разі робиться короткий активний вдих за рахунок несуттєвого скорочення кінцевого звуку смислового речення;

Висновок: співацькі навички – це автоматизована система дій, всі компоненти якої органічно взаємопов’язані, як між собою так і з моторними, сенсорними, інтелектуальними діями, які лежать в основі співацької діяльності.

Фізичний розвиток учнів старшого шкільного віку

Старший шкільний вік (юнацький) охоплює дітей з 16 до 18 років (IX–XI класи). До цього віку відносяться і учні середніх спеціальних навчальних закладів.

Старший шкільний вік характеризується продовженням процесу росту і розвитку, що виражається у відносно спокійному і рівномірному його протіканні в окремих органах і системах.

Одночасно завершується статеве дозрівання. У зв’язку з цим чітко проявляються статеві та індивідуальні відмінності як в будові, так і в функціях організму. У цьому віці сповільнюється ріст тіла в довжину і збільшення його розмірів в ширину, а також приріст у масі. Відмінності між юнаками та дівчатами в розмірах і формах тіла досягають максимуму. Юнаки переганяють дівчат у зростанні і масі тіла. Юнаки (в середньому) вище дівчат на 10–12 см і важче на 5–8 кг. Маса їх м’язів по відношенню до маси всього тіла більше на 13%, а маса підшкірної жирової тканини менше на 10%, ніж у дівчат. Тулуб юнаків трохи коротше, а руки і ноги довші, ніж у дівчат.

Вчені-фізіологи, психологи та педагоги відмічають, що в фізичному відношенні старшокласники наближуються до фізичного розвитку дорослих. Це період завершення і фізичного розвитку, і, загалом, становлення особистості. В учнів старшого шкільного віку закінчується статевий розвиток. Опікуючись вокальним розвитком учнів цього віку, слід зважати на те, що зростання ваги тіла стає більшим відносно збільшення росту. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова невпевненість рухів. Інтенсивно йде розвиток мускулатури (ріст м'язів у довжину та ширину), збільшується об'єм грудної клітини, підвищується фізична працездатність. Продовжується розвиток мозку, проходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відповідних функцій. Водночас не слід забувати, що під час значних тривалих навантажень у старшокласників прослідковується підвищена вразливість серцево – судинної системи.

Проаналізувавши роботи науковців Л.В. Волинської, І.С. Кона, З.В. Огороднійчук, О.В. Скрипченко, Т.Б. Тарасової, Л.Д. Столяренко та інших, ми можемо виокремити ряд характерних психолого-педагогічних особливостей учнів старшого шкільного віку.

По-перше, розвиток особистості в юності тісно пов'язаний із соціальним статусом юнаків та дівчат, з їх положенням у колективі групи, навчального закладу, тощо. В учнів юнацького віку формується самосвідомість, тобто уявлення про самого себе, самооцінка своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей та відбувається зіставлення себе з ідеалом, з'являється можливість самовиховання. У старшокласників свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, обдуманість, критичність тощо. Водночас, продуктивність зусиль молоді в ранньому юнацькому віці залежить часто від настрою. Під час даного періоду декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. У юнаків та дівчат в цьому віці виникає перше почуття любові, дружби, відбувається істотна перебудова емоційної сфери.