Сторінка
6
По-друге, саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне ставлення до навчання: продовжує удосконалюватися інтелектуальна сфера, розширюються розумові можливості юнаків та дівчат, пізнавальні інтереси становляться більш глибокими та стійкими, зростає концентрація уваги, збільшується обсяг пам'яті, формується абстрактно-логічне мислення. В учнів старшого шкільного віку з'являється вміння самостійно розбиратися в складних питаннях: формування власного світогляду як цілісної системи поглядів, знань, переконань, своєї життєвої філософії; створення власних теорій життя; любові; політики тощо.
По-третє, старший шкільний вік відзначається прагненням до самоствердження своєї незалежності, оригінальності, зневагою до порад старших; прагнення до самоврядування, потреба осмислити все навколишнє. Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати здібності (музичні, художні, літературні, технічні, тощо). Отже, головною ознакою періоду ранньої юності є потреба знайти внутрішню позицію дорослої людини, придбання певного ступеня психологічної зрілості, обрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях. Все це дає можливість у цей віковий період здійснювати пошуки сенсу життя.
Ряд науковців в галузі вокальної педагогіки Є.М. Калініна, О.О. Юрко, Ю.Є. Юцевич. займалися вивченням вікових фізіологічних змін, розвитку і охорони дитячого голосу.
Вчені наголошують, що юнацький період називають післямутаційним, який охоплює час після мутаційного розвитку співацького голосу до дорослого стану, приблизно не менше двох – трьох років. Водночас у деяких учнів старшого шкільного віку в цей період ще можуть зберігатися залишкові явища мутації (неповний діапазон, фальцетне звучання головного регістру у дівчат, недостатньо сформовані верхні або нижні ноти, нерівність звучання протягом усього голосу та інше). Голоси юнаків та дівчат, пройшовши перелом, продовжують ще формуватися.
Юнацький період характеризується поступовим збільшенням діапазону й сили співацького голосу, його тембрового збагачення. У хлопців зникають хворобливі відчуття під час співу та виявляються більш-менш чіткі типологічні ознаки голосу. Вони починають користуватися новими нижніми нотами, переходячи на спів у теситурі чоловічого голосу. Діапазон тенорів, як правило, не перевищує децими, у баритонів і басів (останніх доцільно називати «підбасками» через несформованість тембрового забарвлення), голос рідко виходить за межі октави, виявляючи тен-денцію до «зсування» вниз за діапазоном, і лише пізніше з'являються ознаки типологічного розширення – у баритонів – угору, у басів – униз. У дівчат у цей період залежно від типу голосу (сопрано чи альт) відбувається розширення діапазону вгору або вниз таким чином, що він досягає не менше, ніж півтори октави. Темброве забарвлення повільно набуває рис дорослого голосу, рівень високої співацької форманти зростає дуже повільно.
Отже, можна зазначити, що старший шкільний вік відзначається зміцненням співацького голосу та набуттям характерних ознак повнолітньої людини (чоловіка та жінки), що сприяє подальшому успішному його розвитку.
Успішність формування та розвитку співацького голосу старшокласників значною мірою залежить від організації їх навчання та відпочинку, дотримання певних правил загальної гігієни (режиму дня, правильного раціонального харчування, співвідношення у часі харчування та співу, відвідування спортивних секцій, уникнення шкідливих впливів та звичок тощо). Загальний тонус організму залежить від режиму сну та харчування. Сон старшокласників має бути досить глибоким і тривалим (не менше 8 годин на добу). Режим харчування має бути правильним, оскільки на голос впливають кількість та якість їжі. Надмірна кількість їжі обмежує рухи діафрагми, заважаючи вільному співацькому диханню. У більшості дівчат цього віку відмічається надмірне захоплення «модними» дієтами. Суворе обмеження себе у кількості їжі призводить до погіршення загального стану організму, що значно відбивається на якості та неповноцінності розвитку вокальних здібностей учнів старшого шкільного віку. Для старшокласників, які займаються співом, дуже корисним є відвідування різних спортивних секцій, але за умов дотримання помірності у фізичних навантаженнях, щоб запобігти порушенню еластичності дихання.
Оволодіння головним елементом вокальної культури вокально – хоровою технікою – основна умова становлення співацьких навичок старших школярів на уроках музики
Аналіз психологічної літератури дозволяє стверджувати, що музичне мистецтво діє на внутрішню сутність людей (О. Леонтьєв, В. Петрушин, А. Смирнов, Б. Теплов, та ін.). Б. Теплов визначав музику як засіб спілкування між людьми, підкреслював, що музичність притаманна усім людям, що не існує здібностей, які б не розвивалися в процесі музично – естетичної діяльності.
Вокально-хорова техніка – це органічна та суттєва частина музичної культури особистості старших школярів, яка представляє собою сукупність музичних здібностей, які ми умовно назвали специфічними компонентами, та проявів цих здібностей у вокально-хоровій діяльності на підставі загальних компонентів.
Для того щоб учень старшого шкільного віку володів вокально – хоровою технікою, потрібні наступні критерії:
правильна співацька постава;
правильне співацьке дихання;
правильне співацьке звукоутворення;
правильна співацька дикція;
правильна співацька інтонація.
За визначенням С.У Гончаренко хоровий спів – один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей. Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних здібностей і голосу дитини, а й мислення, мовлення, розширенню словникового запасу. Викликаючи в старших школярів яскраві емоції, хоровий спів впливає на їхні естетичні і моральні почуття.
На початковому етапі розвитку співацьких навичок в учнів старшого шкільного віку доцільно також використовувати метод залучення учнів до вокально – тренувальних вправ. Навчання вокального співу базується на об'єктивні закономірності психофізіологічного розвитку учня та взаємодії таких структурних компонентів голосоутворюючої системи, як дихальні органи, гортань, артикуляційний апарат. Від діяльності цих компонентів залежить формування співацьких навичок – співацьке дихання, звукоутворення, дикція тощо.
Виходячи з цього нами був розроблений комплекс вокально-тренувальних вправ, що враховує як поки що мало розвинені вокальні дані учнів, так і завдання їх подальшого співацького розвитку. Вокальна вправа – це багаторазово повторювана, спеціально організована дія, спрямована на поліпшення якості вокального виконання. На початку уроку вокального співу ми рекомендуємо застосовувати комплекс вокально-тренувальних вправ, спрямованих на активізацію і координацію голосоутворення. До них належать:
вправи, що справляють побічний вплив на активізацію співу (беззвучна, дихальна та артикуляційна гімнастика);
традиційні вправи, вокалізи (фрагменти вокальних творів популярних жанрів), мелодекламація (скоромовки, літературні тексти пісень на витриманій висоті в певному діапазоні голосу) для розвитку основних співацьких навичок. Бажано спрямовувати їх на формування кращих засад вокальної манери;