Сторінка
8

Аналіз співацьких навичок у старшокласників

Співацьке дихання вирізняється від звичайного тим, що воно складається з короткого вдиху, миттєвої затримки дихання і тривалого видиху. Основна відмінність співацького дихання від розмовного полягає в оволодінні видихом, їмо означає вміння співати на затриманому диханні. Миттєва та гримке дихання сприяє повільному видиху й дає змогу дитині початкових класів починати виконання за рукою вчителя.

Значне місце в системі навчання співу старших школярів займають вокально-хорові вправи. Їх мета – формування співацьких навичок: правильного дихання, звукоутворення, дикції, звуковедення, співу голосних та приголосних і розвиток голосу. Вокально-хорові вправи можна поділити на дві групи. До першої належать ті, що використовуються поза яким-небудь зв’язком з конкретним твором. Вони сприяють послідовному оволодінню засобами вокально-хорової виразності; поступовому, систематичному набуттю певних, необхідних вмінь для досягнення більш високого рівня художнього виконання. Вправи другої групи спрямовані на подолання певних труднощів під час розучування твору. Для цього вибираються в творі складні уривки з боку інтонації, дикції та строю. Природно, що ці вправи націлені на вирішення вузьких завдань і не можуть бути систематизовані з великою чіткістю та послідовністю. При використанні вправ слід звертати увагу на виховання свідомого відношення учнів до них. Необхідною умовою дійовитості вправ є послідовне ускладнення навчальних задач, які будуть вимагати від співаків певних зусиль. Послідовне ускладнення вправ, безумовно, буде сприяти пробудженню (збереженню) інтересу і уваги до занять, а також наполегливості у подоланні вокально-хорових труднощів. Для розспівування можна використовувати нескладні поспівки, прибаутки, музичний матеріал з розучуємого репертуару, мелодії творів для слухання. Всі вправи повинні включатись в урок музики з урахуванням принципів послідовності, систематичності, доступності, єдності художнього і технічного. Для стимулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у мажорному ладі. На початковому етапі навчання мелодію нової вправи бажано підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування, а й для розвитку гармонійного слуху в учнів. Іноді для розвитку координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з попередньою ладовою настройкою). Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголосно «до 1 октави – до 2 октави». Поступово діапазон вправ розширюється. Корисні різні співацькі вправи на легато, стаккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком.

Головна умова результативності – продуманість вокально-хорової роботи, що запобігає безцільним повторенням. Вчителю слід використовувати ряд поспівок-вправ, які сприятимуть зібраному, округлому звучанню, правильному формуванню вокального звучання голосних, на уроках музики з молодшими школярами.

Щоб активізувати процес набуття дитиною слухових уявлень, слід, перш за все, поставити її у такі умови, коли їй цікаво займатися розвитком власного слуху.

Специфіка хорового виконавства вимагає можливо більш глибокого, причому не тільки індивідуального, але й «синтезованого» у колективне, проникнення, розуміння, відчуття змісту добутку, що виконується. Специфіка всякого виконавства сприяє розвитку в дітях молодшого шкільного віку, прагнення віддати людям у загальній праці те духовне багатство, що здобуває кожний з них у спілкуванні з музичним мистецтвом.

У процесі музичного виховання виконавська діяльність має велике значення й тому, що кожний виступ, кожний концерт є своєрідний підсумок, віха на шляху розвитку дитини початкових класів. Часто на концерті, коли гранично зібрана дитяча увага і юні співаки прагнуть співати якнайкраще, відбуваються відомі зрушення в розвитку колективу.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що одним із головних завдань вокального педагога є не лише виявлення співацьких задатків учнів, але й створення таких умов життєдіяльності голосового апарату, які б сприяли найкращому розвитку співацької функції.

Навчальний пісенний репертуар, як ведучий фактор успішності розвитку співацьких навичок учнів старшого шкільного віку

Всебічний розвиток учнів старшого шкільного віку на уроках музики, виховання людини, яка по-справжньому розуміла б, цінувала і сама створювала прекрасне – відповідальне завдання загальноосвітньої школи.

Велику увагу дослідженню вивчення пісенного репертуару на уроку музики – приділяли Е. Абдуллін, О.О. Апраксіна. Б. Асаф’єв, Л. Дмитрієва, Д. Кабалевський, О.В. Лобова, Г. Падалка. Е.П. Печерська, О.Я. Ростовський, Н.В. Стефіна та інші.

В естетичному вихованні підростаючого покоління особливого значення надається музичному вихованню, яке здійснюється насамперед на уроках музики та в різноманітних видах позакласної музичної діяльності учнів старших класів.

Найдоступнішою, найпоширенішою формою самовираження творчого початку в учнів старшого шкільного віку є хоровий спів. К – Ушинський, говорячи про хоровий спів, так визначив його силу і значення в житті молодого підростаючого покоління: «Спів – це могутній педагогічний засіб, який організує, об'єднує школярів, виховує їхні почуття. Він оживляє дітей, вносить бадьорість, яскравість у шкільне життя».

Хоровий спів є дійовим засобом в ідейно-художньому вихованні учнів старшого шкільного віку на уроках музики. Різноманітність емоційно-образного змісту у виконуваних учнями, творах розвиває в них емоційну чуйність до навколишнього життя, природи, стосунків людей. На уроках музики у учнів молодшого шкільного віку розвиваються музичні здібності, їхні вокальні дані, творча активність, мислення, уява, пам'ять, розумова діяльність.

Правильне вокально-хорове виховання безпосередньо пов'язане з уроками мови та літератури. Оволодіння цчнями в хорі чистою, виразною мовою необхідне як для співу, так і в повсякденному житті. Вправи, які ми даємо для вироблення чіткої, ясної дикції під час співу, одночасно покращують звичайну мову, допомагають позбутися деяких природних мовних недоліків. Робота над відчуттям фрази, розуміння учнями старшого шкільного віку змістовної виразності, допомагають їм користуватися різноманітною інтонаційною виразністю в роботі над літературними творами.

Багатоплановість тематики пісень закономірно викликає їхню жанрову різноманітність – в репертуарі ми знаходимо пісні-гімни, пісні-заклики, пісні-пам'ятники, пісні-сцени, туристські та спортивні пісні тощо.

У вокально-хоровій музиці, як і музичному мистецтву в цілому, властива міцна опора на народно-пісенні традиції. Як відомо, національну природу творчості митця визначає не цитування народної музики, а відповідний склад мислення композитора, особливості його психології та сприйняття світу.

Усвідомити особливості національної природи творчості композитора учням допомагає глибоке вивчення кращих зразків народної музичної творчості – цієї невичерпної скарбниці музичної культури, національних традицій та особливостей музичної мови, життя і побуту різних народів. Особливо близькі та зрозумілі учням російські, українські та білоруські народні пісні, що вивчаються за програмою загальноосвітньої школи на уроках музики. Поряд з українськими, російськими, білоруськими народними музичними творами до програм включено зразки музики інших народів нашої країни та світу. Вивчення їх сприяє вихованню почуття дружби та засвоєнню таких особливостей народної музики, як змінність ладу, плагальність, підголосочна поліфонія, опора на діатоніку тощо, які також властиві творчості професіональних композиторів.