Сторінка
1

Корекція заїкання у школярів

На сучасному етапі розвитку логопедії велика увага приділяється проблемі лікування та корекції мовлення при заїканні. Оскільки заїкання є однією з найпоширеніших мовленнєвих вад, цією проблемою займаються не лише логопеди, а вона є актуальною для науковців, працівників-практиків медицини, дефектології та психології.

Корекція заїкання – це важкий і довготривалий процес, ефективність якого залежить від комплексної взаємодії спеціалістів, поєднання медичних та педагогічних підходів до подолання цієї патології.

Велику увагу вивченню цього питання приділяли такі відомі вчені: Г.А. Волкова, М.А. Власова, К.П. Беккер, В.І. Селіверстова, В.М. Шкловський.

Метою використання комплексного підходу до подолання заїкання є застосування всебічного впливу та створення сприятливих умов для корекції та розвитку особистості дитини із заїканням.

Предметом дослідження є характеристика та розкриття значення застосування комплексного підходу до подолання заїкання.

Об‘єкт дослідження – діти дошкільного та шкільного віку із заїканням.

Метою даного дослідження є – теоретичне вивчення особливостей застосування комплексного підходу для подолання заїкання у дітей.

Завдання дослідження:

- вивчити та проаналізувати причини виникнення та симптоматику заїкання у дітей;

- з‘ясувати розробленість проблеми застосування комплексного підходу до подолання заїкання в науково-методичній літературі;

- дослідити ефективність застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного і шкільного віку.

Причини виникнення та симптоматика заїкання

Заїкання – це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м‘язів артикуляційного апарату.

У всьому світі визнано, що заїкання – важка проблема як в теоретичному, так і у практичному аспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвитку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.

В етіології заїкання має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів.

До причин, що сприяють виникненню заїкання відносять такі:

- невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції НС);

- невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);

- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);

- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);

- ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних – інфекційні, травмуючи впливи при різних дитячих захворюваннях.

Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів які сприяють розвитку заїкання.

Серед вихідних причин відносяться анатомо-фізіологічні, та психічні і соціальні причини.

Анатомо-фізіологічні: захворювання з енцефалітними наслідками, внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення, рахіт, коклюш, хвороби обміну.

Психічні та соціальні: травма психічна, травма або неправильне виховання в сім‘ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, важка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві; мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складні конструкції фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне – дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне – копіює неправильне мовлення.

Вперше повна симптоматика заїкання була представлена у роботі І. Сік орського.

Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зееман, С. Ляпідевський, М. Хватцев. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв‘язку.

1. Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров‘я, загальні та мовленнєві моторики.

2. Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії.

Основними зовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми дихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними по типу, локалізації і силі вираженості.

Прийнято виділяти два основних типи мовленнєвих судом.

Тонічні мовленнєві судоми – це складні довготривалі спазми, які заважають вимовити слово та проявляються у вигляді напруженої паузи у мовленні або у вигляді напруженої, протяжної вокалізації. Весь мовлене вий апарат заїкуватого ніби скований, рот часто напіввідкритий, або навпаки, губи щільно зімкнені, все обличчя різко напружене і відображає фізичні зусилля, які виконує заїкуватий, щоб вимовити звук. В мовленні спостерігаються довготривалі зупинки на початку або всередині слова.

Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним скороченням м‘язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади.

Часто і тонічні, і клонічні судоми бувають у одного заїкуватого одночасно, тоді тип цих судом є змішаний – клінічно-тонічний або тоно-клонічний (в залежності який тип судом переважає).

Судомне скорочення м‘язів в процесі спілкування може проявлятися в будь-якому відділі периферичного мовленнєвого апарату. Виділяють артикуляційні, голосові і дихальні судоми. Зазвичай зустрічаються мішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові.

Судоми дихального апарату:

- інспіраторні судоми;

- експіраторні судоми.

Судоми голосового апарату:

- зімкнена голосова судома;

- вокальна судома;

- тремтячий або поштовхоподібний гортанний спазм.

Судоми артикуляційного апарату:

1) лицьові:

- зімкнена судома губ;

- верхньогубна судома;

- нижньогубна судома;

- судома кута рота;

- судома розкриття ротової порожнини;

- складна судома обличчя.

2) язикові судоми:

- судома кінчика язика;

- судомне підняття кореня язика;

- судома виштовхування язика;

- під‘язикова судома.

3) судома м‘якого піднебіння.

Розрізняють три ступеня заїкання: тяжку, середню, легку.

Заїкання вважають легким, якщо воно ледь помітне і не мішає мовленнєвому спілкуванню дитини. Важким вважається заїкання, при якому в результаті довготривалих судом мовленнєве спілкування стає практично неможливим. При легкому ступені спостерігаються запинки в спонтанному зв‘язному мовленні; при середньому – запинки в монологічному або діалогічному мовленні; при важкій – запинки у всіх формах мовлення. Ступінь важкості заїкання залежить від багатьох причин і може бути непостійним у однієї і тієї ж людини. Крім цього, при важкому ступені спостерігаються також супутні рухи.