Сторінка
3

Компетентнісно орієнтований підхід до навчання

• знання;

• пізнавальні навички;

• практичні навички;

• відношення;

• емоції;

• цінності та етика;

• мотивація.

А. Хуторськой пропонує проектування та опис певних компетентностей у нормативних документах, навчальній та методичній літературі, а також у відповідних вимірниках загальноосвітньої підготовки школярів через виокремлення таких структурних компонентів:

• назва;

• тип у загальній ієрархії (ключова, загальнопредметна, предметна);

• коло реальних об'єктів дійсності, відносно яких уводиться компетентність;

• соціально-практична обумовленість і значущість (для чого вона є необхідною в соціумі);

• смислові орієнтації учня, особистісна значущість (для чого учневі необхідно бути компетентним);

• знання про коло реальних об'єктів;

• уміння та навички, які стосуються цього кола реальних об'єктів;

• способи діяльності по відношенню до них;

• мінімально необхідний досвід діяльності учня у сфері цієї компетентності (за ступенями навчання);

• індикатори — приклади, зразки навчальних та контролюючих завдань з визначення ступеня (рівня) компетентності учня (за ступенями навчання).

А. Хуторськой виокремлює низку функцій компетентності в системі освіти.

А саме:

у відношенні до особистості учня вони:

• відображають та розвивають особистісні смисли учня в напрямі об'єктів, що вивчаються ним;

• характеризують діяльнісний компонент освіти учня, ступінь його практичної підготовки;

• задають мінімальний досвід предметної діяльності;

• розвивають можливості розв'язувати у повсякденному житті реальні проблеми — від побутових до виробничих та соціальних;

• є багатовимірними, тобто охоплюють та розвивають усі основні групи особистісних якостей учня;

• є інтегральними характеристиками якості підготовки учнів;

• у сукупності визначають та відображають функціональну грамотністі учня.

у відношенні до ЗУНів:

• не протистоять ЗУНам, а, знаходячись у різних площинах, перетинаються з ними;

• містять в собі низки ЗУНів;

• пов'язані зі здатністю осмислено використовувати комплекс знань, умінь та способів діяльності з міждисциплінарного кола питань;

• забезпечують оволодіння комплексною освітньою процедурою, яка має особистісно діяльнісний характер.

у відношенні до структури та змісту освіти:

• надають можливості конструювати цілі, зміст освіти (освітні стандарти) та освітні технології у системному вигляді;

• є міжпредметними, тобто через окремі елементи чи цілісно є присутніми у різних навчальних предметах та освітніх галузях;

• є багатофункціональними, оскільки дозволяють учневі розв'язувати проблеми з багатьох сфер життя;

• формуються засобами змісту освіти.

у відношенні до способів діяльності:

• дозволяють використовувати теоретичні знання для розв'язання конкретних задач;

• дозволяють розробити чіткі вимірники з перевірки успішності їх освоєння учнями;

• перевіряються в процесі виконання певного комплексу дій.

Отже, компетентність є складним за своєю структурою та багатофункціональним педагогічним явищем.

Групи компетентностей

Ще однією актуальною і досліджуваною проблемою стало визначення певної ієрархії компетентностей, яка в багатьох країнах є основою для практичного запровадження компетентнісного підходу.

У роботах дослідників ми зустрічаємося як з поняттям «компетентність», так і з поняттям «групи компетентностей». Вживання в однині чи множині цікавить дослідників не тільки з позиції граматики, але, перш за все,— семантики. Практично, одним словом визначають і загальну здатність, і кінцевий результат, і її компоненти, складові частини — групи компетентностей. Розуміння філософської єдності цих понять зумовлює адекватне розв'язання цього питання. Адже можна в цілому підкреслити професійну компетентність людини, а можна виокремити конкретні складові, які найбільшою мірою її визначають. Виходячи з того, що компетентність є складним утворенням, більшість дослідників виокремлюють у цьому педагогічному явищі певні напрями чи групи. У відповідності до розподілу змісту освіти на загальний метапредметний (для всіх предметів), міжпредметний (для циклу предметів чи освітніх галузей) та предметний (для кожного навчального предмета), А. Хуторськой, наприклад, пропонує трирівневу ієрархію компетенцій:

• ключові;

• загальнопредметні;

• предметні .

Перелік ключових компетенцій А. Хуторськой визначає на основі провідних цілей загальної освіти, структурної презентації соціального досвіду та досвіду особистості, а також основних видів діяльності учня, які дозволяють йому оволодівати соціальним досвідом, формувати навички життя та практичної діяльності в суспільстві.

Так, ціннісно-смислова компетенція пов'язана з ціннісними уявленнями учня, його здатністю до орієнтування в житті, усвідомлення свого місця в ньому, до вибору цільових та смислових установок для своїх дій та вчинків, до прийняття рішень. Від сформованості цієї світоглядної компетенції залежить освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому.

Загальнокультурна компетенція являє собою коло питань, у яких учень має бути добре обізнаним, мати знання та досвід певної діяльності. Це особливості національної та загальнолюдської культури, культурологічні засади сімейних, соціальних, суспільних явищ та традицій, роль науки та релігії в житті людини, компетенції у сфері побуту та культурного дозвілля.

Навчально-пізнавальна компетенція розгядається дидактом як сукупність компетенцій учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності: знання та вміння цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. У межах цієї компетенції визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: вміння розрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання різних методів пізнання.

Інформаційна ж компетенція пов'язана з формуванням уміння самостійно шукати, аналізувати, відбирати необхідну інформацію, трансформувати, зберігати та транслювати її. Ця компетенція забезпечує навички роботи учнів з інформацією, що міститься в навчальних предметах і освітніх галузях, а також в оточуючому світі.

Комунікативна компетенція передбачає оволодіння мовами та способами взаємодії з людьми, навички роботи в групі. Учень має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію тощо.

Соціально-трудова компетенція розглядається як оволодіння знаннями і досвідом у громадянсько-суспільній діяльності (виконання ролі громадянина, виборця, представника), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у галузі сімейних стосунків, у питаннях економіки і права та в професійному самовизначенні.

Компетенція особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку, емоційну саморегуляцію та самопідтримку Вона пов'язана з безперервним самопізнанням, розвитком необхідних особистісних якостей, формуванням психологічної грамотності, культури мислення й поведінки. До цієї компетенції слід віднести правила особистої гігієни, турботу про власне здоров'я, внутрішню екологічну культуру, комплекс якостей, пов'язаний з основами безпечної життєдіяльності.