Сторінка
1

Методичні особливості застосування ігрових прийомів та цікавого матеріалу на уроках природознавства в початкових класах

Здавна початкова школа була важливою ланкою в освіті і вихованні молодого покоління. Дитина молодшого шкільного віку податлива на виховуючу дію ззовні. Психологами (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, В.В. Давидов, Г.І. Щукіна та ін.) встановлено, що для молодшого школяра характерне прагнення до діяльності, до контактів з людьми, що дозволило зробити висновок, що найважливішими розвиваючими способами є діяльність і спілкування. Проте школа, що склалася в Україні в XX столітті, гальмувала ці чинники, вона просто не допускала їх до дитини. Учень був об'єктом навчання. Переважаючою його діяльністю була діяльність за зразком (роби як я, думай як я, говори як я). Самостійність дитини, її творчий потенціал були пригнічені. До теперішнього часу такий підхід йде з школи. Тому дуже важливо саме зараз дати учителеві в руки «інструмент», за допомогою якого він поверне дитині у навчанні її природну потребу до самостійної діяльності і спілкування.

У дошкільному дитинстві основним видом діяльності дітей була гра, яка надавала їм великі можливості для спілкування. З приходом в школу міняється їх діяльність: ведучою стає навчальна. Проте не повинно бути різкої межі в діяльності дитини при переході в школу. Навчальна діяльність повинна «виростати» з ігрової. Тому і на етапі шкільного навчання гра повинна займати певне місце.

В.А. Сухомлинський ратував за те, щоб дивний світ природи, гри, музики, казки, який оточував дитину до школи, не закрили перед ним дверима классу. Дитина тільки тоді щиро полюбить школу, клас, коли учитель збереже для неї ті радощі, які вона мала раніше. Одним із засобів збереження цієї радості є гра, яка не перестає впливати на розвиток дитини і в учбовому процесі школи.

Використання ігор в навчальному процесі допомагає активізувати діяльність дитини, розвиває пізнавальну активність, спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, підтримує інтерес до того, що вивчається, розвиває творчу уяву, образне мислення, знімає стомлення у дітей, оскільки гра робить процес навчання цікавим для дитини.

У зв'язку з цим нами поставлена мета розробити навчальні ігри і дослідити методику використання ігрових прийомів та цікавого матеріалу на уроках природознавства.

Об'єкт – навчально-виховний процес з природознавства в 3–4 класах.

Предмет – природознавчі ігри та цікавий матеріал як засоби підвищення якості знань по природознавству.

Гіпотеза – якщо розробити зміст природознавчих ігор і методику їх використання в процесі викладання цього предмета, то це підвищить активність молодших школярів у вивченні природи.

Мета дослідження, його предмет, об'єкт і гіпотеза визначили наступні завдання:

Вивчити за літературними джерелами стан проблеми в ретроспективі.

Вивчити психолого-педагогічну літературу з метою виявлення психофізіологічних особливостей молодших школярів, що дозволяють судити про їх готовність до сприйняття природознавчих ігор.

Розробити зміст природознавчих ігор по природознавству.

Розробити методику застосування природознавчих ігор на уроках природознавства.

Перевірити в дослідно-експериментальному навчанні можливості застосування в навчальному процесі розроблених нами ігор і методику їх використання.

Вивчення практики роботи школи показало, що учителі позитивно відносяться до застосування на уроках гри як засобу цікавості, але відчувають їх гостру нестачу. Таким чином, нами виявлено протиріччя між великою значущістю гри в розвитку дитини, потребою практики в наявності матеріалів з підтримкою ігор і методикою їх застосування на уроках по різних предметах, у тому числі і по природознавству і недоліком таких матеріалів. Цим підтверджується актуальність нашого дослідження.

Методологічною основою дослідження є теорія відповідності діяльності і психічних функцій людини (Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Я.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Г.І. Щукіна та ін.), теорія пізнання, теорія гуманної педагогіки (Ш.А. Амонашвілі, В.А. Сухомлинський).

Методи дослідження: вивчення і аналіз літературних джерел, спостереження, анкетування, бесіда, педагогічний експеримент.

Наукова новизна і теоретична значущість. Гра розглянута як вид діяльності певного рівня психічного розвитку дитини і як переважний засіб входження її в учбову діяльність. Розроблений зміст природознавчих ігор, виконана їх систематизація і розроблена методика застосування ігор на уроці.

Практична значущість. Розроблені нами ігри використані у викладанні природознавства у школі під час педагогічної практики. Вони можуть бути використані учителями їх практичної діяльності.

Проблема в ретроспективі

Проблема цікавості навчання бере свій початок від Я.А. Коменського. Не вводячи цього терміну, він писав, що освіта повинна збуджувати «інтерес до знання і полювання до вчення». Збуджувати інтерес до навчання можна різними способами. Один з них, на думку А.Я. Коменского, яскравість книг для дітей, жвавість мови. Ці ідеї він реалізував в книжці для дітей «Світ чуттєвих речей в картинках». Книга дійсно зроблена з урахуванням цікавості її для дітей.

З введенням в світської освіти в навчальних планах державних шкіл з'явився навчальний предмет «природознавство». Для початкового етапу навчання природознавству в 1876 р. В.Ф. Зуєв підготував підручник «Зображення природної історії». Автор не розробив методичного посібника до підручника. Але в передмові до нього дав поради учителям. Серед них не було вказівок на використання ігор і інших видів цікавості в навчанні. Проте аналіз текстів в підручнику показав, що вони написані живою, барвистою мовою. Отже, В.Ф. Зуєв, не вводячи термін «цікавість» розумів і практично застосував її при написанні підручника. Підручник і ідеї В.Ф. Зуєва використовувалися в навчанні і на початку XIX ст. Але в середині XIX ст. посилюється реакція в політиці. Прогресивні ідеї В.Ф. Зуєва пішли з школи. На їх місце прийшла сухість навчання. Живі описи В.Ф. Зуєва були замінені голою систематикою. Підручники по природознавству для цього періоду представляли нескінченні описи рослин і тварин. Завдання учнів полягало в заучуванні напам'ять цих описів. Таким чином, в середині XIX ст. ніякої цікавості взагалі і ігор зокрема в навчанні не було.

Зрозуміло, що такий підхід до навчання не задовольняв передових педагогів. Так, відомий педагог Олександр Ободовський поставив питання про те, що навчання природознавству має бути цікавим. Одним з шляхів посилення цікавості він рахував наочність. Великий інтерес представляють для нас ідеї К.Д. Ушинського. Він природознавство вважав навчальним предметом, який сильно притягає дитину, збуджує її інтерес до навчання. Він також вважав, що вивчення природознавства буде привабливим і цікавим для дитини, буде викликати інтерес до нього, якщо буде забезпечено безпосереднє спілкування учня з природою, а на уроках в класі буде широко застосовуватися наочність. «Предмет, який стоїть перед очима учня або яскравими рисами вкарбувався в його пам'ять сам ставить питання дитині», тобто викликає інтерес до себе.