Сторінка
4

Методичні особливості застосування ігрових прийомів та цікавого матеріалу на уроках природознавства в початкових класах

Гра є засобом пізнання дитиною дійсності. Відомий дитячий психолог Д.Б. Ельконін підкреслював соціальну природу гри. Він проаналізував структуру розгорнутої сюжетно-ролевої гри, виділив одиницю гри – роль, яку бере на себе дитина. З роллю пов'язані ігрові дії. Це – дії зі значеннями, вони носять образотворчий характер. Інший компонент гри – правила. Завдяки ним, виникає нова форма задоволення дитини – радість від того, що вона діє так, як вимагають правила.

Змістом розвиненої форми ролевої гри є не предмет і його вживання, а стосунки між людьми; змістом ігор старших дошкільників є підпорядкування правилам відповідно до поставленої мети. Результатом гри є глибші уявлення про життя і діяльність дорослих людей.

Таким чином, гра – це діяльність по орієнтації в сенсах людської діяльності. В цілому гра розглядається як:

1) особливе відношення особи до навколишнього світу,

2) особлива діяльність дитини, яка змінюється і розгортається як його суб'єктивна діяльність,

3) соціально заданий дитині і засвоєний нею вид діяльності (чи відношення до світу),

4) особливий зміст засвоєння,

5) діяльність, в ході якої відбувається розвиток психіки дитини,

6) соціально-педагогічна форма організації дитячого життя і «дитячого суспільства».

Гра – це складне соціально-психологічне явище. Будучи провідною діяльністю дошкільного періоду, вона забезпечує істотні новоутворення у фізичній, психічній і особовій сферах, дає ефект загального психічного розвитку. У грі дитина вчиться управляти собою.

На початок молодшого шкільного віку ігрова діяльність не втрачає своєї ролі, але зміст і спрямованість гри міняється. В цей час велике місце починають займати ігри з правилами і дидактичні ігри. У них дитина вчиться підпорядковувати свою поведінку правилам, формуються її рухи, увага, уміння зосередитися, тобто розвиваються здібності, які особливо важливі для успішного навчання в школі.

Граючи, молодші школярі прагнуть брати на себе ролі, які притягають їх в реальному житті; як правило, пов'язані з проявом сміливості, мужності і так далі. В порівнянні з дошкільниками, молодші школярі більше часу витрачають на обговорення сюжету, розподіл ролей. У конфліктних ситуаціях у дітей з'являється уміння аналізувати свою діяльність, оцінювати свої вчинки і можливості. В цілому розвиток сюжетів ігор веде від побутових до ігор з виробничим сюжетом, а потім – до сюжетів, що відбивають суспільно-політичні події. У першому класі велике місце в грі відводиться школі – діти учать ляльок, один одного. У 9–10 років ігри з шкільною тематикою зникають. У дітей 7–8 років тривають ігри, пов'язані з життям сім'ї (побутові). У гру вводиться імпровізація. У молодших школярів широко представлені індивідуальні і групові ігри. Але останні переважно невеликими групами – по 2–3 людини. Поширені ритмічні ігри, ігри в театр. Велике місце в третьому класі починають займати ігри з правилами без сюжетів і спортивні ігри. Чим старше діти, тим усе більше місце займає в грі змагання. Воно розвиває у дітей уміння діяти в колективі, боротися за честь класу. У молодшому шкільному віці відбувається також перехід від ігор в плані зовнішніх дій – до ігор в плані уяви, в думці. Так, діти можуть здійснювати космічні подорожі, не виконуючи при цьому зовнішніх дій. Тобто складається вже ідеальна гра, гра уяви.

У ігровій діяльності дитина пізнає світ через його сприйняття. Саме гра включає в цей процес усі органи чуття. У зв'язку з цим вважаємо важливими розглянути психологічні особливості процесу сприйняття.

Сприйняття – провідний пізнавальний процес дошкільного і молодшого шкільного віку, який виконує об'єднуючу функцію:

сприйняття об'єднує властивості предметів в цілісний образ предмета;

воно об'єднує усі пізнавальні процеси в спільній узгодженій роботі по переробці і отриманню інформації;

сприйняття об'єднує увесь отриманий досвід про навколишній світ у формі представлень і образів предметів і формує цілісну картину світу відповідно до рівня розвитку дитини.

Правильне уявлення про дійсність забезпечує успішне накопичення нових знань, швидке освоєння нових видів діяльності, адаптацію в будь-якій новій обстановці, упевненість дитини в собі і високий рівень активності, прискорений фізичний і психічний розвиток.

Суть процесу сприйняття полягає в тому, що воно забезпечує отримання і первинну переробку інформації із зовнішнього світу: пізнавання і розрізнення окремих властивостей предметів, самих предметів, їх особливостей і призначення.

Сприйняття допомагає відрізнити один предмет від інших, виділити якісь предмети або явища з ряду інших, схожих або не схожих на нього.

Як же це відбувається?

Будь-яка інформація поступає до нас через органи чуття: очі, вуха, ніс, мова, поверхня тіла. Кожен орган чуття отримує свій специфічний для нього вид інформації. А у реальному світі кожен предмет може мати різні види інформації (різні властивості). Роль сприйняття полягає в тому, що воно об'єднує усі властивості предмета і формує у нас уявлення про цілий предмет з усіма його властивостями. Навіть коли предмет прибирають від нас, ми по одному тільки запаху можемо представити його знову. При першій зустрічі з предметом формується його «образ», який ми можемо подумки відтворити. Він буде не дуже точним, а схематичним або виділиться якась одна властивість – тоді «образ» предмета називатиметься представленням. У міру накопичення знань про предмет, представлення уточнюватимуться, як би будуть відновлюватися і наближатися по точності до самого предмета. Коли представлення неточні, неповні, людина може плутати предмети, не дізнаватися їх, не зможе правильно ними користуватися. Завдання розвитку сприйняття полягає в тому, щоб сформувати у дитини правильне уявлення про навколишній світ.

Як це зробити?

Головною умовою є навчання дитини діям з цими предметами. І не будь-які дії, а такі, які допомагають дитині виявити основні властивості предмета, його призначення, особливості. Ці дії називаються перцептивними або сприймаючими.

У світі існує величезна кількість предметів і явищ, вони мають найрізноманітніші властивості. Для того, щоб полегшити і прискорити процес формування уявлення про навколишній світ, необхідно навчити дитину основним діям і правилам сприйняття. Коли дитина їх освоїть, вона сама, без допомоги дорослих, вивчатиме предмети і явища і отримуватиме уявлення про них. Якщо дитина знає, що потрібно робити, як потрібно знайомитися з новим для неї предметом, то у неї з'являється пізнавальна активність, допитливість.

У старшого дошкільника і молодшого школяра вікове сприйняття предметів і явищ спирається на систему перцептивних дій і систему еталонів (прийнятих зразків), з якими дитина порівнює предмети. Характер перцептивних дій міняється, в них збільшується доля зорового обстеження, і тільки в скрутних випадках і з незнайомими об'єктами в обстеженні бере участь рука. Дитина може подумки виконувати деякі рухові дії: перевертання предмета, докладення, вимір. Такі складні дії допомагають сформувати детальніший образ предмета, де усі властивості і деталі знаходяться в певному співвідношенні один з одним, тоді образ називають системним. Дитина стає спостережливою, помічаючи щонайменші відмінності. Вона з цікавістю знайомиться з новими незнайомими предметами і явищами, застосовуючи накопичений досвід перцептивних дій, які перетворюються на інструмент пізнання. Сприйняття стає психічним процесом, все більше здійснюється в думці, майже миттєво, перцептивні дії згортаються, виконуються непомітно і швидко. Дитина швидко дізнається знайомі предмети, помічає їх відмінності і схожість. Тоді говорять, що сприйняття стало внутрішнім процесом. Перцептивні дії, які виконуються в думці, створюють умови для формування мислення. Мислення вже спрямоване на пізнання не зовнішніх особливостей предметів і явищ, а на пізнання прихованих зв'язків між предметами і явищами, їх внутрішніх особливостей, складних стосунків між ними, таких як причина і наслідок, функції предметів, родові і видові зв'язки і інші. Тоді дитина готова до навчання в школі.