Сторінка
12
Аналіз змісту відповідей повторного анкетування показує, що діти стали зацікавленіші в предметі, у них пробудилося бажання активно брати участь в роботі на уроці, вони проявляли бажання дізнатися більше того, що вони знають. Цей висновок підтверджується і нашими спостереженнями над діяльністю дітей на уроках. Ігри, поза сумнівом, підвищили активність дітей.
Таким чином, результати експерименту підтвердили висунену на початку дослідження гіпотезу.
Дослідження проблеми використання ігор та цікавого матеріалу на уроках природознавства показало, що ігри можна розглядати як засіб реалізації цікавості в навчанні. У історії становлення і розвитку початкової природничонаукової освіти проблема цікавості навчання пройшла своєрідну еволюцію від введення в підручники яскравих картинок, живих цікавих описів об'єктів природи до розробки і включення в навчальний процес цілого комплексу цікавих матеріалів, у тому числі і ігор.
Ретроспективний аналіз літератури про застосування ігор в навчальному процесі показав, що гра як засіб цікавості навчання отримала широке визнання. До теперішнього часу досить серйозно обгрунтована дидактична і психологічна значущість ігор.
Дослідження вікових і психічних особливостей дитини показало, що застосування ігор в навчальному процесі відповідає психології сприйняття дитиною навколишнього світу.
У сучасній теорії і практиці також приділяється увага грі. Проте проблема як і раніше зберігається, оскільки відсутні посібники з системним описом змісту ігор і детальна методика їх використання в навчальному процесі.
До теперішнього часу гра отримала серйозне психологічне і дидактичне обгрунтування як важливий вид діяльності дитини, сприяючий розвитку її особових якостей і виконуючий важливу функцію поступового переходу дитини від гри до учбової діяльності.
Проте в практиці навчання природознавству немає системи застосування ігор. Переважно, ігрові матеріали вчителі складають самі або підбирають з різних джерел. Недостатньо розроблена і методика використання ігор на уроках.
До теперішнього часу не вирішено питання статусу гри: йде суперечка – чи відносити її до форм або методів навчання. Ми визначили для себе і дотримуємося думки, що гра – це форма організації навчальної діяльності учнів, в якій джерелом знань може бути слово (словесні методи), наочність (наочні методи), практичні дії, переважне моделювання життєвих ситуацій (практичні методи).
Ігри легко включаються у вже розроблену методику викладання природознавства. Вони вводять дитину у світ людських дій і стосунків, тим самим закріплюючи норми спілкування в колективі, сприяють розвитку особистості, основ її теоретичного мислення, творчості як основи особистості молодшого школяра; збагачують знання; формують необхідні уміння.
Багатопланові ігри повчального і виховного характеру дозволяють зробити ефективнішим процес навчання, виховання і розвитку молодших школярів.
У педагогіці і методиці навчання немає єдиної думки про те, що таке гра: метод або форма. Проте має місце безперечне твердження, що гра – це активна діяльність того, що грає.
У навчальному процесі на початковому етапі навчання гра займає значне місце. Основне її призначення – переведення дитини з ігрової діяльності в навчальну.
Різноманітні ігри легко вписуються в звичайну методику уроку, роблять його різноманітнішим і результативнішим.
Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів:
а) вибір теми гри;
б) визначення мети й завдань гри;
в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:
а) ігри мають відповідати навчальній програмі;
б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;
в) відповідність гри віковим особливостям учнів;
г) різноманітність ігор;
д) залучення до ігор учнів усього класу.
Тому одним з основних завдань вчителя є правильна організація навчальної діяльності учнів, спрямована на розвиток самостійності мислення. Що ж слід вважати справжньою навчальною діяльністю? По-перше, вона має містити всі компоненти поняття діяльності (За А.Н. Леонтьєвим це потреби, мотиви, цілі, умови і засоби їх досягнення, дії та операції). По-друге, ці компоненти мають специфічний предметний зміст, що відрізняє його від будь-якої іншої діяльності (наприклад ігрової). По-третє, у навчальній діяльності має бути присутній творчий або перетворювальний компонент. Роль вчителя полягає в умілій організації навчальної діяльності, відборі методів, що сприяють свідомому засвоєнню матеріалу. Засвоєння буває й несвідоме (частіше під час гри). Учіння може бути механічним, зазубрюванням. Навчальна ж діяльність здійснюється лише тоді, коли процеси засвоєння і уміння відбуваються у формі свідомого перетворення матеріалу, самостійного оперування ним і нарешті, філософія сучасної освіти спирається на принцип педагогічного діалогу в здобутті учнем навчальної інформації. Діалогова природа наукового пізнання відома за часів Платона, не втратила своєї актуальності й нині. Словесні методи, в основі яких лежить діалогова або суб'єкт-суб'єктна взаємодія (бесіда, дискусія тощо), де вчителю відводиться роль рівноправного з учнем партнера, одна з основ технології навчання. Філософський принцип діалогу має діяти від між «ти» і «я» до концепції діалогу між основними типами культур.
Тому завдання школи і вчителя – виховувати в учнів культуру діалогу, спілкування – толерантність, солідарність, сприйняття та плюралізм, симпатії, вміння цивілізовано відстоювати свої позиції і знаходити консенсус, виховувати екологічну культуру в спілкуванні з природою. В оволодінні методами діалогу в широкому розумінні прикладом для учнів має бути вчитель.
Аналіз експериментальних матеріалів показав, що гра активізує діяльність учнів, сприяє розвитку його особових якостей.
Висловлені вище положення є результатом аналізу нашого дослідно-експериментального навчання. Таким чином, підтвердилася гіпотеза, висловлена на початку нашого дослідження.