Сторінка
2

Методичні особливості застосування ігрових прийомів та цікавого матеріалу на уроках природознавства в початкових класах

Розробці проблеми наочності в навчанні він приділив велику увагу і розглядав її не лише як засіб навчання, але засіб, який викликає інтерес до навчання, робить учбовий процес образним, цікавим. Важливою для нашого дослідження є ретельна розробка дидактичного прийому порівняння». Порівняння, як відомо, є краща вправа, що розвиває і зміцнює розум». Завдання на порівняння викликають активну розумову діяльність дитини, прагнення знайти відповідь, зробити «відкриття» для себе. Всяке таке самостійне відкриття викликає радість задоволення собою, прагнення і далі самостійно відкривати знання. Як бачимо, застосування в навчальному процесі прийому порівняння робить його захоплюючим і цікавим для дитини. К.Д. Ушинський бачив цікавість навчання в створенні умов для розвитку мислення дітей.

Багато уваги приділив К.Д. Ушинський текстам для початкового навчання. Він сам написав велике число статей спеціально для «дитячого читання». Аналіз їх показує, що вони досить емоційні, написані живою мовою. Цікава і така особливість статей як їх наукова інформативність. Причому нова інформація дається з опорою на досвід дитини, а тому частенько викликає у дітей цікавість, здивування.

Таким чином, К.Д. Ушинський цікавість розумів як навчання з широким застосуванням наочності, створенням умов для розвитку мислення, жвавістю мови спілкування з дитиною.

Паралельно з таким розумінням цікавості в цей період з'явилося немало творів для дітей, наповнених сюсюканням, зовнішньою красою складу, жартами, анекдотами. К.Д. Ушинський різко критикував таку цікавість, яка, на його думку, виховує «порожніх балакунів, поверхневих резонерів». «Жартівлива, потішаюча дітей педагогіка руйнує характер людини в самому зародку. Навчання є праця і повинно залишитися працею, але працею сповненою думок, так, щоб самий інтерес навчання залежав від серйозної думки, а не яких-небудь оздоб», що не йдуть до справи. А.Я. Герд, послідовник К.Д. Ушинського, переніс і реалізував погляди великого педагога на природознавство. Як і Ушинський, А.Я. Герд визнавав величезне значення наочності у викладанні природознавства, як однієї з умов цікавості навчання.

А.Я. Герд передає наочні об'єкти з рук учителя в руки учня. У застосуванні наочності він бачить шлях до розвитку інтересу до навчання.

Близькими до вирішення проблеми цікавого навчання є думки А.Я. Герда про розвиток в дітях «живого інтересу до вивчення природи, вразливості». На його думку цьому сприятиме не лише спілкування з живою природою, але «мінералогією можна збудити такий інтерес».

Необхідним в навчанні вважав спостереження в природі, постановку дослідів в класі, які розвивають дослідницькі навички дітей і збуджують інтерес до навчання. Велику увагу приділив підготовці спеціальних текстів про природу для дітей. Аналіз підготованих ним статей і включених в книгу «Світ божий» показав, що матеріал в книзі викладений живо, без зайвих ситуацій, що прикрашають текст. Герд надавав велике значення ілюстраціям як засобу залучення дитини до природознавства. Ці ідеї утілив в книзі для дітей, прекрасно її проілюстрував.

Початок XX ст. дав наступний поштовх до розвитку цікавості. Тут продовжує розвиватися думка, що цікавість – це передусім активне мислення учня. До знання дитина повинна йти через дослідницьку діяльність. Так був розроблений «дослідницький метод», суть якого полягає в тому, що учень отримує знання не із слів учителя, а в ході самостійного пошуку і відкриття знань.

Таким чином, до 1917 р. в методиці викладання природознавства проблема цікавості в навчанні розглядалася таким чином, що навчання має бути цікавим. Найважливішими способами формування інтересу до навчання мають бути застосування в навчальному процесі наочності, прийому порівняння, дослідницького підходу до формування знань. Питання про природознавчі ігри спеціально не ставилося.

У післяреволюційний період на проблему гри звернула увагу Н.К. Крупська. Вона справедливо помітила, що «школа відводить занадто мало місця грі, відразу нав'язуючи дитині підхід до будь-якої діяльності методами дорослої людини. Вона недооцінює організаційну роль гри. Перехід від гри до серйозних занять занадто різкий, між вільною грою і регламентованими шкільними заняттями виходить нічим не заповнений розрив. Тут потрібні перехідні форми». Такими і виступають дидактичні ігри і інші цікаві матеріали. Ця своєрідна форма навчальної діяльності з'являється вже в дошкільному віці .

Услід за Н.К. Крупською велику увага грі як засобу розвитку дитини приділив А.С. Макаренко. На його думку, гра – це важливий виховний чинник у процесі становлення особистості. Гра – не лише забава, веселе проведення часу. Вона завжди вимагає діяльності дитини, а тому є своєрідною підготовкою до праці, школою, що виробляє навички спілкування, винахідливість, витримку, кмітливість. Ігри тільки здаються чимось необов'язковим в житті майбутнього громадянина, насправді ж вимагають максимальної енергії, розуму, самостійності, стаючи іноді достовірно напруженою працею, що веде через зусилля до задоволення. «Гра має важливе значення в житті дитини, – писав А.С. Макаренко. – Яка дитина в грі, такою багато в чому буде і в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається передусім в грі».

А.С. Макаренко вважав, що «дитячий колектив, що не грає, не буде справжнім дитячим колективом. Гра повинна полягати не лише в тому, що хлопчик бігає по майданчику і грає у футбол, а в тому, що кожну хвилину свого життя він наближається до якоїсь сходинки уяви, фантазії. Уява розвивається тільки в колективі, що обов'язково грає. І я як педагог повинен з ним трішки грати».

Виходячи із слів великого педагога, можна зробити висновок про те, що гра для дитини потрібна, тому що саме в ній отримують своє становлення і розвиток основні життєво необхідні психічні процеси і властивості.

В той же час гра – є дуже близька і звична для дитини діяльність, в якій малюк почуває себе комфортно і розкуто. І це дає величезну перевагу педагогам. За твердженням А.С. Макаренко гру необхідно включати в педагогічний процес, гра є одним з шляхів розвитку особистості дитини.

Ідея навчання, що забезпечує вільний розвиток учня, актуальна нині для української освіти, яка затвердилася як розвичаюча. Величезну роль в становленні і затвердженні принципів розвиваючого навчання зіграли К.П. Ягодовський, М.Н. Скаткін, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, В.В. Давидов.

На їх думку, мета розвиваючого навчання і виховання визначається тим, щоб забезпечити кожній дитині умови для розвитку як самозмінного суб'єкта навчання. Бути таким суб'єктом – означає мати потребу в самозміненні і бути здатним задовольняти її за допомогою навчання, іншими словами хотіти, любити і уміти вчитися. Розвиток таких потреб і прагнень у молодшого школяра протікає досить ефективно в процесі ігрової діяльності.

Автори концепції розвиваючого навчання Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов теоретично обгрунтували і практично продемонстрували можливість розкриття загальних принципів побудови тих або інших дій на різних етапах життя дитини.