Сторінка
1

Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання

Навчання української мови, як зазначається у Концепції мовної освіти 12-річної школи, має бути передусім націлене на відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта забезпечення й подальшого розвитку національної культури й державності.

Виконати поставлене завдання можливо лише за умов реалізації усіх змістових напрямів шкільного курсу рідної мови - комунікативного, мовознавчого, культорологічного. У сучасній науково-методичній літературі знаходимо різноманітні технології навчання, відповідні методи й прийоми, використовуючи які, вчитель досягатиме високого рівня якості уроків, продуктивного використання навчального часу, перетворення класу в справжню педагогічну майстерню.

Уміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини посіло одне з центральних місць. Ідеї народної педагогіки щодо розвитку усного мовлення передували багатьом науковим методичним рекомендаціям, які викладено в працях відомих педагогів і лінгвістів. Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Воно з являється вперше в ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, які ще не мають чіткого граматичного оформлення, але поступово воно збагачується й ускладнюється. У процесі мовленнєвої практики дитина оволодіває фонетичною будовою і лексикою, засвоює закономірності словозміни й словотворення, логіку і композицію висловлення, відшліфовує виразність свого мовлення. « Висока культура усного й писемного мовлення, добре знання і чуття рідної мови, писав академік В. В. Виноградов,-найкраща опора, найвірніша підмога й найнадійніша рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності».

Проблеми розвитку мовлення почали висвітлюватися в педагогічній літературі ще в 20-30 роках XX ст. Однак практика вивчення рідної мови в сучасній школі свідчить, що розвиток мовленя учнів не посідає належного місця в системі педагогічної роботи й часто перетворюється в нудне і часто незрозуміле для дитини заучування сухих мовних категорій.

У програмі середньої загальноосвітньої школи зазначається, що розвиток мовлення-це принцип у роботі з читання, граматики і правопису. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури;

збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

уміння вживати слова у властивому для них значені, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;

послідовно і логічно викладати думки;

удосконалення граматичного ладу мовлення дітей;

оволодіння нормами українського літературного мовлення;

засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

Перелічені напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й будувати зв’язні висловлення різних типів і стилів.

Розвиток мовлення дітей як одне із основних завдань їхнього інтелектуального виховання має стати серцевиною, основою роботи класовода з читання. Навчити школярів самостійно будувати зв’язні висловлення, користуватися діалогом, говорити чітко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним і цілеспрямованим зусиллям учителя протягом тривалого часу. Цю роботу потрібно здійснювати не тільки на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення різних тем, опрацювання всього програмного матеріалу з читання.

Необхідність навчання дітей зв’язно висловлювати свої думки названо терміном «зв’язне мовлення», який закріпився в методиці викладання мов у початкових класах. Під цим терміном розуміється процес, діяльність мовця, послідовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком такої діяльності стає текст—сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом(темою) й основною думкою висловлювання за допомогою мовних ( лексичних, граматичних та інтонаційних) засобів. У методиці ці два поняття – зв’язне мовлення і текст – стоять поряд.

На розвиток мовлення, на формування комунікативних умінь заочною мірою впливає художній текст, який збуджує емоції, збагачує думку. Розвиває уяву, що є обов’язковою ознакою творчого мислення. «Художній текст є системою образів, які на тлі загальновживаної нейтральної лексики вибудовуються сув’яззю емоційно-експресивної лексики, різних видів синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів;використання зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів».

Таким чином, художньому тексту властиві образність, що виявляється у майстерному змалюванні картин і образів засобами образно-поетичного слова, та конкретно-чуттєвий елемент, який бере участь у створенні чуттєво-емоційних вражень. Саме цим відрізняються тексти художнього стилю від інших. Як лінгвістичне поняття текст характеризується інформативністю, смисловим, структурно-стилістичним взаємозв’язком його складових частин. Аналізуючи текст, необхідно: визначити тему й основну думку, тип мовлення, проаналізувати мовні засоби, за допомогою яких виражається ідейно-образний та естетичний зміст твору. Останній критерій є надзвичайно важливим для формування комунікативних умінь і комунікативної культури в дітей шкільного віку, оскільки має на меті формування комунікативної компетенції школярів—забезпечення вмінь створювати власні висловлювання різних жанрів і стилів мовлення, адекватних ситуації спілкування, гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності: комунікативної, лінгвістичної і культурологічної.

Уміння гарно говорити, логічно і чітко формулювати свої думки, послідовно і грамотно викладати їх на папері – потрібні кожній освіченій людині. Відсутність таких умінь часто створює істотні незручності як для самої людини, так і для тих, хто її оточує.

Заняттям з розвитку зв’язного мовлення дітей в усіх чинних сьогодні програмах надається пріоритетне значення. Проте, на жаль, не завжди вони реалізуються сповна, а відтак діти не володіють навичками творчого розповідання, не вміють логічно і зв’язно висловлювати власну думку, а більше повторюють розповідь вчителя чи товариша.

Кожному, хто хоча б побіжно обізнаний із психологією як наукою, відомо, що писемне мовлення формується лише на базі усного, а не навпаки. Якщо дитина не навчилась складати усні твори, то вона і надалі не зможе задовільно писати творчі роботи. Діти ж, навчені вільно висловлюватись, логічно будувати усні розповіді, порівняно легко навчаться робити це і письмово. Таким чином, базою для успішного письмового висловлювання думок у шкільні роки є розвиток мовлення дитини ще до того, як вона піде до школи.