Сторінка
1

Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

Сучасне життя ставить перед молоддю завдання, які вимагають активного включення у соціальні відносини, у взаємодію з людьми і соціальними інститутами в економічній, політичній і духовній сферах. Молодіжна ініціатива, прагнення до самостійної участі в житті суспільства і держави, до задоволення і реалізації різних соціальних потреб та інтересів ведуть до виникнення лідерства, добровольчества та інших форм соціальної активності.

Проблеми формування, розвитку та стимулювання активності молоді, виявлення особливостей мотиваційно-потребової сфери соціально активної особистості розглядалися соціологами, педагогами і психологами в усі періоди існування нашої держави. Проте в різні періоди, що сформувалися в суспільстві уявлення про активну особистість, суттєво різнилися, і в дослідженнях різних років були зроблені спроби, з одного боку, здійснити аналіз змісту поняття соціальної активності, з іншого боку, позначити мотиви, які спрямовують і реалізують активність людини в соціально-значущої діяльності.

Активність соціальна – це родове поняття відносно суспільно-політичної, трудової, пізнавальної та інших видів активності. Соціальна активність реалізовується у вигляді суспільно корисних дій під впливом мотивів і стимулів, в основі яких лежать суспільно значущі потреби. Суб’єктом – носієм соціальної активності є людина, соціальна група та інші спільноти. Як суспільна властивість особистості, активність соціальна розвивається через систему зв’язків людини з навколишнім середовищем у процесі пізнання, діяльності та спілкування. Соціальна активність як динамічне утворення може мати різний рівень вияву. Певний рівень соціальної активності залежить від співвідношення між соціальними обов’язками особистості в суспільно значущій діяльності та суб’єктивними настановами на діяльність.

Об’єкт дослідження – соціальна активність студента ВНЗ.

Предмет дослідження – проблеми розвитку студента ВНЗ.

Мета дослідження – дослідити педагогічні умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ.

Основні завдання дослідження:

1. Дати визначення соціальну активність як показник успішної соціалізації особистості.

2. Висвітлити форми прояву соціальної активності студентів.

3. Провести емпіричне дослідження соціальної активності студентів у ВНЗ.

4. Визначити педагогічні умови розвитку соціальної активності студентів у ВНЗ.

Соціальна активність як показник успішної соціалізації особистості

Соціалізація як входження людини в соціальну спільноту, набуття соціальних рис, формування соціальної поведінки, інтеріоризація суспільних норм є надзвичайно складним, багатоманітним та індивідуальним для кожної людини процесом. Результатом цього процесу є формування соціальної позиції, ставлення до соціуму та реалізація соціальної діяльності. М. Рожков виділив три критерії соціалізації людини: соціальну адаптивність, соціальну автономію та соціальну активність. Однією з найбільш яскравих виявів успішної соціалізації, на нашу думку, є саме соціальна активність людини. Дослідженню соціальної активності присвячені праці зарубіжних та українських психологів, однак саме психологічний аналіз цього явища, на нашу думку, здійснений недостатньо.

У найбільш широкому значенні соціальну активність розуміють в психології як «входження людини в світ інших людей з певною метою». Таке визначення охоплює всю систему соціальної взаємодії людини як з іншими людьми, так і зі спільнотами, соціальними інститутами чи суспільством загалом. Виявом соціальної активності людини буде і звичайна розмова по телефону, і виступ на мітингу, і участь у демонстрації, і створення організації (громадської чи комерційної), а отже будь-який рух в напрямку суспільства, що передбачає певну систему простих чи складних дій.

В психологічній енциклопедії подано також і дещо вужче розуміння соціальної активності, а саме як «конструктивної участі в суспільних акціях з метою принесення користі іншим людям, примноженні суспільних благ чи боротьби за розвиток суспільства, що є результатом добровільно взятих на себе обов’язків». Це визначення видається одностороннім та дискусійним, оскільки, по-перше, у ньому соціальну активність розглядають лише як конструктивну участь у соціальних акціях, тоді як і ці акції, і участь у них може бути як конструктивною, так і деструктивною. Наприклад, страйк на підприємстві з метою захисту інтересів працюючих конструктивний лише для цієї групи людей, але може мати одночасно деструктивні наслідки для міста чи держави загалом (наприклад, тривалий страйк водіїв міського транспорту значно ускладнює можливість вчасно потрапити на роботу більшій частини жителів міста, що в свою чергу вплине на економічні показники, а наслідком може бути зменшення соціальних виплат). Л. Кияшко до видів соціальної активності відносить протестну активність, в основі якої, зазвичай, є деструктивні дії (розбивання вікон, спалювання символіки, розмальовування стін тощо). Отже, поряд із конструктивними формами соціальної активності можна виокремити деструктивну соціальну активність. На нашу думку, доцільно говорити не про конструктивну участь, а про конструктивні цілі, які навіть в умовах розвинутих демократій часто досягаються деструктивним шляхом або виливаються в деструктивні наслідки. По-друге сама участь особи в соціальних акціях може бути як конструктивною (організація акції, допомога організаторам, дії, що скеровані на виконання мети акції) так і деструктивною (дії, що спрямовані проти мети акції, на її провал). По-третє, далеко не завжди соціальна активність є добровільною. Можна наводити дуже довгий перелік прикладів, коли особа стає соціально активною вимушено, піддається тиску групи, змушена брати участь у соціальних акціях, рухах, діях через страх бути неприйнятою, відкинутою, покараною тощо.

Також дискусійним видається однозначне твердження, що метою соціальної активності є принесення користі іншим людям чи суспільству загалом. На нашу думку, не менш важливим і цілком реальним мотивом соціальної активності є бажання отримати певну користь для себе. Це може виявлятися в прагненні здобути певні знання чи досвід, знайти нових друзів, отримати переваги при працевлаштуванні або ж конкретну матеріальну винагороду за затрачені зусилля. Очевидно, що такі мотиви не виключають принесення користі суспільству. З мотивів, якими керуються соціально активні люди, не варто виключати також мотив нанесення шкоди певній групі або соціальному прошарку людей, державі тощо. Тому, на нашу думку, кожен прояв соціальної активності спонукається складною системою мотивації людини, в якій поруч знаходяться і соціальні, і індивідуальні мотиви, що можуть бути, і соціально корисними, і деструктивними.

Й. Дражкевіч розуміє соціальну активність як участь членів певної групи в діяльності, що виходить поза обов’язки, пов’язані з виконанням професійної ролі і ролі в родині, яка не оплачується і скерована на підтримання суспільних цінностей цією групою. Соціальна активність, на думку автора, здійснюється не лише на користь певної групи осіб, але також може бути спільною дією членів групи для досягнення спільної мети. Такий погляд, на нашу думку, дещо звужує поняття соціальної активності і більшою мірою описує громадську активність, оскільки йдеться про діяльність певної групи (громади), спрямовану на реалізацію інтересів та цілей цієї групи, а також підтримання спільних цінностей. Доречним у цьому визначенні, однак, є відмежування соціальної активності від інших видів людської діяльності, а також наголос на її безоплатності. Останній фактор вважає одним з найважливіших в розумінні соціальної активності М. Левицька.