Сторінка
3

Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

Дослідження 1980-90-х років показують, що на особливості соціальної активності впливає стиль формування соціального зв’язку (attachment). М.Ейнсворт стверджує, що у випадку коли мати віддає дитині свою любов і дитина це почуває, формується безпечний стиль соціального зв’язку, в протилежному випадку формуються стилі, які включають також і негативні ознаки, наприклад, нервово-амбівалентний чи уникаючий. Сформовані в ранньому дитинстві стилі функціонують протягом цілого життя людини і окреслюють форми і характер її соціальної активності чи не в кожній ситуації. Доповнили цю концепцію Р. Бартоломев та Л. Горовітц, виділивши 4 типи соціального зв’язку, залежно від ставлення людини до себе та інших:

1) безпечний стиль - особа поважає себе і цінує інших, легко співпрацює з іншими і отримує позитивні результати від цієї співпраці;

2) залежний стиль - особа низько оцінює себе і високо цінує інших, її соціальна активність завжди потребує схвалення чи оцінки з боку інших, вона не є ініціативною, а чекає розпоряджень чи допомоги від інших;

3) боязкий стиль - особа не цінує ані себе, ані інших, боїться встановлювати соціальні контакти, зокрема емоційні стосунки з іншими;

4) пихатий стиль - особа високо оцінює себе, але низько оцінює інших, надає перевагу униканню соціальних контактів або сприймає інших як об’єкт маніпуляції.

Ці стилі соціального зв’язку окреслюють певний тип взаємодії людини з іншими, від якого і залежатиме те, наскільки високим буде рівень соціальної активності і те, чи людина буде проявляти її взагалі. Єдиним стилем, який можна вважати позитивним є безпечний стиль, при якому людина легко контактує з іншими і прагне щось зробити для інших.

На важливості почуття безпеки в ранньому дитинстві наголошувала також К.Хорні, вважаючи його передумовою здорового розвитку особистості. Відсутність почуття захищеності, опіки та любові з боку найближчого оточення спричиняє формування „невротичної особистості», характерними рисами якої є невміння виявляти любов та турботу щодо інших, встановлювати контакти з іншими людьми, формувати коло спілкування тощо. Однак, сприятливі умови для розвитку невротичної особистості, на думку авторки, створює і саме суспільство, в якому живе людина. Отже, суспільство через свої інституції, в першу чергу сім’ю і заклади освіти, вже від народження пристосовує молоду людину до соціальної активності в цьому суспільстві.

Макроструктурні чинники соціальної активності особистості містять етно-соціо-культурні характеристики суспільства, в якому людина виросла і живе. Існують дослідження, що показують залежність соціальної активності людини від гендерних особливостей особистості (шкала маскулінність-фемінність). Так, А.Овчаров характеризує фемінність через наявність таких рис як чуттєвість, інтровертованість та соціальну пасивність, а маскулінність - раціональність, прагматичність, соціальну активність та екстравертованість.

Тому в суспільствах з традиційним розподілом гендерних ролей спостерігається низький рівень соціальної активності жінок і високий рівень соціальної активності чоловіків. Натомість в суспільствах, де гендерні ролі розмиті, жінки соціально активніші, а чоловіки набувають фемінних рис. Українське суспільство характеризують як таке, в якому переважає традиційне жіноче начало (О. Донченко, Ю. Романенко), а отже соціальна активність не є пріоритетним напрямком діяльності членів такого суспільства - більша увага зосереджується на забезпеченні власних потреб та потреб власної сім’ї.

М. Левицька зазначає, що найвищий рівень соціальної активності спостерігається в суспільствах, які характеризуються високим рівнем економічного розвитку, а також чіткими індивідуалістичними системами цінностей.

Щодо третьої групи чинників - маємо тут традиції державницького життя, тип правління (найвища соціальна активність спостерігається в умовах розвинутих демократій), стан громадянського суспільства, особливості історіогенезу тощо. Посттоталітарне українське суспільство очевидно не має і не може мати традицій соціальної активності - діяльності на благо громади, що виходить з внутрішніх потреб людини, а не із зовнішніх приписів. Тому, це може бути одним із завдань розвитку сучасного українського суспільства, що постає, передусім, перед молоддю - поколінням, яке не має досвіду добровільно-примусової і радше формальної, ніж реальної участі в організаціях ідеологічного спрямування.

Соціальна активність особистості - широке поняття, яке включає дії людей в різних сферах суспільного життя. Соціальну активність можна розглянути як систему векторів, часто скерованих протилежно. Відтак можна говорити про те, що соціальна активність включає як усвідомлені соціальні дії, так і імпульсивні, спровоковані ситуацією, впливом натовпу тощо.

Інша площина векторів: конструктивна та деструктивна соціальна активність. Конструктивна соціальна активність полягає в організації певних заходів або допомозі у проведенні певної діяльності, спрямованої на розвиток, захист, збереження чогось або когось. Деструктивна - навпаки, на знищення, або створення перешкод для розвитку чи розбудови певної організації, громадського руху, взаємодії тощо.

Дещо іншу площину конструктивної активності представляє створювальна соціальна активність (прикладом якої є традиційна українська “толока”, коли сусіди, односельці збираються разом, щоб допомогти комусь зібрати врожай, побудувати хату або спільними зусиллями будують (ремонтують) дорогу, церкву, школу тощо). Різновидом деструктивної соціальної активності - “знищуюча” (акти непокори, бунти, демонстрації що супроводжуються символічним або реальним знищенням чогось або когось).

Можна також виокремити площину “діяння - відмова від діяльності”, адже соціально-активною буде людина, як та, що, наприклад, бере участь у виборах і голосує за певну політичну силу або кандидата, так і та, що свідомо відмовляється від здійснення свого виборчого права, демонструючи цим певну соціальну позицію.

Соціальна активність може також бути конформістською або самостійною: конформістська соціальна активність скеровується бажанням бути “як всі”, самостійна викликається внутрішніми мотивами людини і переважно не залежить від думок і впливу інших.

Цікавий ракурс для розгляду соціальної активності створюють вектори “для інших” - “для себе”. Людина може здійснювати певні дії на користь інших, виходячи з альтруїстичних міркувань, маючи потребу допомагати іншим, а може робити щось для інших “побіжно”, задовольняючи якусь свою потребу.

Прикладом останнього варіанту соціальної активності є ситуація, коли господарі якоїсь квартири багатоквартирного будинку, очікуючи важливих для себе гостей, ремонтують або ретельно прибирають, прикрашають сходи свого під’їзду, якими, користуються не лише вони, а й багато сусідів. Отже, роблячи для себе, ці господарі побіжно, не маючи це на меті, створюють комфорт для інших, діють на їхню користь.

Соціальна активність особистості може скеровуватися як зовнішніми стимулами, так і внутрішніми мотивами. Стимули, як відомо, перебувають в континуумі “заохочення” - “покарання”, а отже, люди можуть демонструвати соціальну активність зі страху покарання або бажаючи отримати заохочення, позитивні “підкріплення”. Така соціальна активність буде тривати доти, доки діє стимул. Соціальна активність, що є результатом дії внутрішньої мотивації особистості тривка, потужна, має значну вагу для особистості, глибоко нею переживається, оскільки стосується її потреб, інтересів, цінностей, переконань, ідеалів.