Сторінка
29

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Аналіз навчальних планів професійно-технічних училищ для підготовки робітників швейного профілю свідчить, що навчання учнів проводилось протягом двох років. Основна увага приділялась дисциплінам професійно - технічного циклу, при цьому перевага годин приходилась на професійно – практичну підготовку. Від загального часу на виробниче навчання відводилось приблизно 65% . При цьому на інші предмети загальна кількість годин складала в середньому не більше ніж 78 – 110 годин, тобто 4%, лише на спеціальну дисципліну “ Спеціальна технологія” – 259 годин (8,1%). Обов'язковою стало освоєння інформатики, що представлено у табл.1.19, додаток М.

Згідно з впровадженням державного стандарту, професійно-технічної освіти для підготовки робітників з професії “Швачка” 2-5 розрядів розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. №1135 та ст.32 Закону України „Про професійно-технічну освіту” критерії кваліфікаційної атестації випускників визначаються 12-ти бальною шкалою оцінювання навчальних досягнень учнів/слухачів. Присвоєння освітньо-кваліфікаційного рівня “кваліфікований робітник” відповідного розряду можливе за умови отримання учнем/слухачем не менше чотирьох балів за критеріями кваліфікаційної атестації.

Так, у ПТУ № 5 м. Вінниця структура навчальних планів для підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ) складена відповідно до Законів України «Про освіту» , «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань професійно-технічної освіти», Державного стандарту професійно-технічної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1135, постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. № 1717

«Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.04. 2007 р. № 620), наказу Міністерства освіти і науки України від 05.02.2009 р. № 66» «Про внесення змін до наказу МОН України від 23.02.2004 р. № 132» «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи», наказу Міністерства освіти і науки України від 13.04.2004 р. № 295 «Про затвердження Типової базисної структури навчальних планів для підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах», наказу Міністерства освіти і науки України від 30.05.2006 р. № 419 «Про затвердження Положення про організацію навчально-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах».

Відповідно до Закону України «Про професійно-технічну освіту» тривалість навчального року не повинна перевищувати 40 навчальних тижнів без урахування одного тижня на святкові дні. При терміні навчання півроку навчальний час складає 24 тижні без урахування 1 тижня на святкові дні і без встановлення канікул. Тривалість навчального тижня не перевищує 36 академічних годин при денному навантаженні учня (слухача), не більше 8 академічних годин теоретичного навчання і 6 академічних годин виробничого навчання. Під час проходження виробничої практики можливе навантаження учнів(слухачів) до 40 годин при досягненні ними 18-річного віку.

Так, аналіз навчальних планів професійно-технічних навчальних планів 2000-2005 рр. з підготовки робітників з професії “Швачка” 2-5 розрядів свідчить, що всього на професійно-практичну підготовку виділено 57% від фонду навчального часу, на професійно-теоретичну – 30%, а на загальноосвітню – 13%.

Важливе значення було приділено спеціальним предметам, таким як: обладнання швейного виробництва (6,3%), матеріалознавство (5,4%), спеціальний малюнок (2,7%), технологія виготовлення швейних виробів (8%).

Таким чином, навчальні плани і навчальні програми дисциплін, ОКХ є основними видами учбово-програмної документації, в яких відбито зміст та час підготовки спеціаліста. В навчально-плануючих документах значна увага приділялась професійно-практичній підготовці, але значна кількість часу відводилась і на інші предмети. Зміст навчально-програмної документації постійно змінювався та удосконалювався, що представлено у табл. 1.20, додаток П.

Характеристика навчально-виховного процесу в професійно-технічних закладах швейного профілю (1958-2008 рр.)

Навчально-виховний процес, який заснований на взаємодії викладання та навчання, який спрямований на пробудження, формування інтелектуальних якостей духовно розвиненої особистості – специфічний вид системно організованої діяльності. Наскрізними для нього є розширення, збагачення знань, формування умінь та навичок студентів, продуктивно мислити, завдяки цілеспрямованому системному використанню викладачем методичних засобів, форм, прийомів. Мета його, за відповідно розробленими програмами та планами, формування особистостей майбутніх фахівців, збагачення їх якостей, що здійснювався у поєднанні навчання, викладання, виховання і на, що спрямована сукупність організаційних заходів навчально-виховного впливу.

В межах навчально-виховного процесу вирішувалися завдання формування майбутніх фахівців, свідомих громадян своєї країни. Логіка навчального процесу розгорталась в єдності навчального предмета і психолого-педагогічних впливів викладача на студента за посередництвом відповідних форм організації їх взаємодії.

Навчально-виховний процес включає в себе: організацію теоретичного навчання, організацію виробничого навчання та контроль знань, вмінь та навичок у учнів.

Значне місце в дослідженнях із загальної та професійної педагогіки і в практиці роботи займали питання вдосконалення форм і методів теоретичного навчання. Тривалий час у системі профтехосвіти урок теоретичного навчання був не тільки основною, але й єдиною формою теоретичного навчання. Це обмежувало можливості навчального процесу.

Урок здавна був об'єктом класифікації, але остаточно ця проблема не вирішена, і в педагогіці єдина типологія уроків відсутня. Класифікацію типів уроків (або фрагментів уроків) можна здійснити, використовуючи різні критерії. Головна ознака уроку — його дидактична мета, що визначала, до чого повинен прагнути викладач. Класифікація за метою уроку розроблена ще К.Д. Ушинським, і в ній, виходячи з цієї ознаки, виділялися такі типи уроків: урок подання нових знань; урок розвитку і закріплення навичок і умінь (тренувальний урок); урок повторення, систематизації й узагальнення вивченого; урок перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок.

У досвіді багатьох педагогів це призвело до серйозного підвищення якості навчання, усунення елементів формалізму. Кращі викладачі профтехучилищ відмовилися від знань, орієнтування на запам'ятовування значної кількості фактів, формул, правил, формулювань законів у відриві від їх глибокого розуміння, осмислення і практичного застосування. Разом з тим вони розуміли, що справжнє оволодіння матеріалом неможливе без міцного засвоєння і закріплення знань, умінь і навичок. Тому в навчальному процесі на кожному уроці одночасно вирішувалися такі дидактичні завдання, як оволодіння новими знаннями, вміннями та навиками, їх закріплення і зміцнення та постійний контроль за якістю оволодіння поняттями, фактами, ідеями.