Сторінка
27
- у розділі “Призначення фахівця ” простежувався екстенсивний підхід і не вказувалися чіткі види діяльності, до яких готується фахівець у процесі навчання;
- у розділі “Кваліфікаційні вимоги до фахівця ” вказувалися тільки вимоги до інформаційного забезпечення навчального процесу, або вимоги до того обсягу інформації, який необхідно засвоїти учневі, що не давало уявлення про характер роботи фахівця, перелік типових завдань його діяльності
Усі ці недоліки призвели до того, що розроблені документи не були повною мірою затребувані в системі освіти.
У 1967 році Центральний навчально-методичний кабінет поклав початок розробки типових і уніфікованих програм, потім ця робота була продовжена вже на новій основі.
У нових програмах 1972-1973 років знайшов відображення досвід роботи середніх профтехучилищ, в якій були реалізовані пропозиції і положення працівників училищ, міністерств, підприємств, висловлені на нарадах і в пресі, враховувались також відгуки на діючі програми навчально-методичних кабінетів, викладачів і майстрів виробничого навчання. При їх розробці широко практикувалась типізація структури, змісту та обсягу окремих (наскрізних) тем і розділів програм спеціальної технології (спеціальної дисципліни) і виробничого навчання. Розробка таких "уніфікованих" програм, а також включення в них типових розділів і тем дозволяли дотримуватися єдності вимог до навчальних програмах і до певної міри виключали суб'єктивність у визначенні змісту навчального матеріалу. Це значно спрощувало сам процес розробки, сприяло економії коштів. У нових програмах здійснювався більш ретельний відбір фактів і понять, при цьому відбирався такий професійно-політехнічний матеріал, який мав би універсальне значення для вивчення трудових прийомів, операцій і процесів, необхідних для даної професійної групи.
Крім того, особливу увагу при розробці програм технічного циклу було звернено на відображення в них сучасних досягнень і основних напрямків вдосконалення техніки і технології, перспектив розвитку відповідної галузі виробництва. Виробниче навчання передбачало на основі вказівок формування в учнів високої професійної майстерності на базі новітньої техніки і технології. У програмах глибоко обґрунтовувалися теоретичні принципи пристрою і роботи швейних машин та їх механізми, розкривалися наукові основи типових технологічних процесів.
Єдність і наступність загальноосвітньої та професійно-технічної підготовки в середніх профтехучилищах були закладені у навчальних планах, де відповідне розташування предметів загальноосвітнього та професійно-технічного циклів дозволяло "пов'язати" їх таким чином, щоб загальноосвітня підготовка була базою для загально-технічної, на яку в свою чергу спиралися спеціальні предмети та виробниче навчання. Послідовність розташування навчального матеріалу в програмах предметів професійно-технічного циклу, його зміст визначався з урахуванням матеріалу загальноосвітніх предметів. Нарощування знань учнів в ході вивчення загальноосвітніх предметів дозволяло підвищити глибину розкриття матеріалу з окремих тем.
Нові програми були орієнтовані на застосування в навчальному процесі комплексних міжпредметних зв'язків і відображало професійну спрямованість загальноосвітніх предметів на певні групи споріднених професій. В першу чергу враховувалися наступні види зв'язків: загальноосвітніх предметів між собою і предметами професійного циклу (загально-технічних, спеціальними, виробничим навчанням), загально-технічних і спеціальних предметами (між собою і виробничим навчанням); предметів професійного циклу з загальноосвітніми предметами. При цьому керувалися виробленими практикою принципами: навчальний матеріал того чи іншого предмета повинен бути яскравим, переконливим, дохідливою, без штучного "притягування" його до досліджуваного матеріалу. Кожен предмет повинен зберігати свою самостійність; зв'язок повинен бути систематичним, щоб пронизував весь навчально-виховний матеріал. Комплексні роботи повинні ставити учнів перед необхідністю використовувати загальноосвітні, загально-технічні та виробничі знання, уміння та навички.
У навчальних програмах з спецтехнології та виробничого навчання міжпредметні зв'язки були відображені таким чином, щоб в них враховувався вплив загальноосвітніх предметів на підвищення науково-теоретичного та практичного рівня викладання спеціального предмета, оволодіння вміннями та навичками роботи за професією.
Одне з важливих вимог програм - орієнтування на перспективу росту виробничої кваліфікації робітника, який закінчив середнє профтехучилище. Програми предметів професійно-технічного циклу і виробничого навчання розроблялися на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника (ЄТКД) Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань. При визначенні обсягу виробничих вмінь, які закладалися в програмах, враховувалися вимоги ЕТКД, які передбачені для того рівня кваліфікації, на який готувався робочий відповідно до кваліфікаційної характеристики.
Навчальні програми з виробничого навчання, предметів професійно-технічного та загальноосвітнього циклів, зберігаючи сформований характер професійної підготовки і вивчення основ наук, передбачали розвиток самостійного мислення учнів, більш високий рівень узагальнень, формування діалектико-матеріалістичного світогляду у майбутніх молодих робітників, їх науково-атеїстичних переконань.
Особливістю того часу було те, що новий зміст навчання в середніх профтехучилищах і робота з новими планами і програмами ретельно вивчалися і аналізувалися співробітниками ВНДІ профтехосвіти в опорних навчальних закладах у течіях на протязі трьох років з моменту введення навчальної документації, у результаті чого вносились певні зміни у зміст теоретичного та практичного навчання.
Зміст виробничого навчання найбільшою мірою залежав від технічного прогресу на виробництві, змін в техніці, технології та організації виробництва, від змін професійно-кваліфікаційного складу. У зв'язку з цим були перебудовані програми виробничого навчання.
ВНДІ профтехосвіти, центральний навчально-методичний кабінет та інші методичні центри проробили значну роботу з визначення перш за все принципів складання програм виробничого навчання. Відмовившись від раніше прийнятого принципу складання програм виробничого навчання з кожної професії та спеціальності, вчені та методисти запропонували принцип типізації та уніфікації програм з урахуванням того, що багато спеціальностей родинні й можуть бути за тими чи іншими ознаками об'єднані в групи.
У 1973 році видання “Положення про профтехучилища по підготовці кваліфікованих робітників з середньою освітою” посилило вимоги до рівня не тільки фахової підготовки, а й рівня загальної освіти робітників. Це спричинило підвищення статусу професійних навчальних закладів: вони стали середніми професійно-технічними училищами, на базі яких здійснювалось суміщення професійної та загальної освіти, збільшився і термін навчання у них до 3-4 років.