Сторінка
17

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

З 1989 року інженерно-педагогічний колектив ПТУ-26 м. Миколаїв посів ІІ місце з методичної роботи серед подібних навчальних закладів УРСР.

У державному звіті з професійної освіти за 1994 рік зазначено, що інженерно-педагогічні працівники ПТУ №12 м. Бердичева Тройченко А.К., Новська Л.І. — спецтехнологія; Кордонець Н.І. — спецтехнологія; Романчик В.П. — українська мова та література, а також майстри виробничого навчання: Долгій Я.А.; Павелко Р.А.; Шевчук М.О.; Панова М.Д. під час навчально-виховного процесу не проводили заняття на високому рівні, слабко готувались до занять.

У 1996 році з Законом України № 608 “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про освіту” організован центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів.

Цікавим прикладом у 90-і роки прояву професійно-педагогічної компетентності майстра виробничого навчання через його професійну діяльність є освід організації праці в ПТУ №46 м. Києва, в якому велась підготовка кадрів для системи побуту та легкої промисловості за професіями – швачка, кравець, закрійник, вишивальниця. Важливим було те, що учні виготовляли одяг під час виробничого навчання невеликими партіями. До того ж кожна майстерня училища була своєрідним ательє, де виконувались індивідуальні замовлення населення. Приймаючи замовлення, учні вчились пропанувати замовникам багато варіантів виконання виробу і з врахуванням властивостей тканини, віку людини, її фігури і напряму моди. Так, протягом 1997-1998 рр. у майстернях училища було виготовлено понад дві тисячі виробів для швейних фабрик “Україна”, ”Юність”, також для різних творчих колективів. Зазначимо, що в таких умовах на майстра виробничого навчання покладалась значна кількість обов’язків, тобто він виконував справу і конструктора, і технолога, і контрольного майстра, і педагога, що просто неможливо було здійснити без достатньої професійно-педагогічної компетентності.

Відповідно до Наказу Міністерства Освіти України від 20 серпня 1993 р. №10 та доповнення до нього від 1 грудня 1998 р. №419 Про затвердження типового положення про атестацію педагогічних працівників України існують такі кваліфікаційні категорії: «спеціаліст», «спеціаліст ІІ категорії», «спеціаліст І категорії», «спеціаліст вищої категорії». Присвоюються педагогічні звання: «старший викладач», «майстер виробничого навчання І категорії», «майстер виробничого навчання ІІ категорії», «викладач-методист», «вихователь-методист».

Згідно з наказу вимоги до кваліфікаційних категорій і деяких педагогічних звань, що представлено у табл.1.6.

Зазначенні педагогічні звання присовуються працівникам,які досягли високого професіоналізму в роботі, систематично використовують прогресивний педагогічний досвід, беруть активну участь у його поширенні, надають практичну допомогу у становленні молодих педагогів, постійно працюють над своїм фаховим самовдосконаленням.

При визначенні тарифного розряду має враховуватись професійна компетентність, стаж та якість педагогічної роботи.

При встановленні кожної із зазначених кваліфікаційних категорій або тарифного розряду, присвоєнні педагогічних звань враховується державні нагороди, рівень моральних якостей та загальної культури педагогічного працівника, володіння Державною мовою відповідно до Закону «Про мови».

Аналіз періодичної преси показує, що у ПТУ №13 м. Чернігова Копистко Т.Н. майстер виробничого навчання обов’язково здійснювала перевірку виконання домашніх завдань учнів, контролювала присутність учнів, допомагала слабким учням.

Отже, наприкінці останнього десятиріччя ХХ століття, внаслідок значних змін як в економіці, так і в суспільстві підвищилися вимоги до професійної діяльності інженерно-педагогічних кадрів, так як високий рівень педагогічної компетентності давала змогу виконувати багато різноманітних функцій та брати участь у складних виробничих процесах.

20 березня 2008 р. Президент України підписав Указ № 244/2008 „Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні”, в якому доручається Кабінету Міністрів України, розробити та затвердити комплексний план дій з розвитку освіти в Україні на 2008–2011 рр., передбачивши, зокрема, заходи щодо удосконалення системи підготовки педагогічних працівників відповідно до сучасних потреб, підвищення ефективності забезпечення такими працівниками навчальних закладів, у тому числі з навчанням мовами національних меншин; вжити заходів щодо підвищення соціального статусу педагогічних працівників, зокрема, опрацювати питання щодо встановлення доплат вчителям української мови та літератури, які працюють у навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин.

Таким чином, у досліджуваний період постійно зростали вимоги до спеціальної підготовки викладачів та майстрів виробничого навчання, до їх професійних і особистісних якостей. Підвищення рівня кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів досягалося запровадженням офіційних заходів (проведення стажуванням, організації курсів для підвищення кваліфікації майстрів виробничого навчання, семінарів), так і стимулювання їх до постійної самоосвіти.

Результатом посилення уваги до особистості інженерно-педагогічного робітника був високий рівень знань та вмінь учнів у професійно-технічних навчальних закладах.

Матеріально-технічне забезпечення навчального процесу у професійно-технічних навчальних закладах (1958-2008 рр.)

Найважливішою умовою якісної підготовки майбутніх робочих кадрів є зміцнення навчально-матеріальної бази професійно-технічної освіти. Матеріально-технічна база дає змогу у повному об’ємі виконати навчальну програму. Удосконалення матеріально-технічного оснащення професійно-технічних навчальних закладів передбачає будівництво нових училищ, реконструкцію, ремонт та благоустрій функціонуючих будівель; створення навчальних кабінетів і майстерень, їх розширення, забезпечення закладів необхідною навчально-матеріальною базою, забезпечення дидактичними засобами навчання (пристроями, обладнанням).

Так, розвиток процесу зміцнення матеріально-технічної бази навчального процесу професійно-технічних навчальних закладів пройшов декілька етапів, серед яких, що представлено у табл.1.10, додаток Г.3:

І етап (1958-1965 рр.) – етап активізації процесу матеріально-технічного забезпечення професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю. Етап характеризувався будуванням нових училищ, гуртожитків для учнів, забезпеченням виробничим устаткуванням навчальних майстерень, але обладнання було застаріле та зношене, наданням допомоги у зміцненні їх навчально-виробничої бази.

ІІ етап (1966-1987 рр.) – етап удосконалення матеріально-технічного забезпечення професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю. Для цього етапу було властиво будування актових та спортивних залів, медичних пунктів, їдалень; збільшення видань підручників, навчальних та методичних посібників; проведення ремонту навчальних приміщень та обладнання; оснащення лабораторій та кабінетів новими навчальними та навчально-наочними посібниками, технічними засобами навчання.