Сторінка
18

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

ІІІ етап (1988-1995 рр.) – етап виникнення труднощів у ході матеріально-технічного забезпечення. У цей період відбулося, як позитивне, так і негативне. Позитивним являється те, що було розроблено нову навчальну літературу, створення електронної бібліотеки, комп’ютерних класів з мережею Інтернет. Негативними рисами цього етапу є: недостатнє фінансування професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю, використання старого та зношеного обладнання у майстернях, розробка дидактичних засобів викладачами та руйнування існуючих взаємовідносин училищ з підприємствами, що спричинило припинення процесу забезпечення обладнанням.

ІV етап (1996-2008 рр.) – етап часткового вирішення ускладнень щодо матеріально-технічного забезпечення професійно-технічних навчальних закладів. Цей етап характеризувався створенням кращих кабінетів, оснащенням навчального процесу навчально-наочними посібниками, але повністю план видання підручників не виконувався.

У 60 роки у багатьох професійно-технічних закладах швейного профілю була застарілою та зношеною значна частина обладнання навчальних майстерень. Так, 30% швейного обладнання училищ мало термін служби від 10 до 20 років, а 32% - понад 20 років.

Так, наприклад, у ПТУ №3 в м. Запоріжжі, матеріально-технічна база складалась з 4 навчально-виробничих майстерень з 1 швейною машиною, 1 праскою, 1 письмовим столом і стільцями по кількості учнів.

Аналіз історико-педагогічної літератури показує, що у 60-х роках основним завданням було будувати нові будівлі, оснащувати їх усім необхідним, причому обов'язково передбачати будівництво училищ з гуртожитками при проектуванні нових підприємств. Крім того, рекомендувалось, щоб будівництво нового профтехучилища розпочиналося раніше, ніж зведення підприємства, щоб воно мало можливість до запуску підприємства заздалегідь підготувати кваліфіковані кадри.

З метою покращення ситуації головне управління професійно-технічної освіти, як свідчить аналіз документів, для реорганізації навчальних закладів висувало такі вимоги як:

- Організувати в навчальних закладах профтехосвіти навчальні майстерні, кабінети, лабораторії, поповнити їх необхідним обладнанням, інструментом, використовуючи допомогу підприємств, міністерств, відомств;

- Організувати виготовлення сучасного навчально-наочного приладдя.

Ради міністрів союзних республік, міністерства, відомства повинні були здійснювати планомірне будівництво нових і розширення діючих училищ за рахунок загальних капітальних вкладень, що виділялись на розвиток галузей народного господарства. Крім того, вирішувалося питання про виділення училищам безкоштовно необхідного для організації навчального процесу швейного обладнання, інструментів, матеріалів.

Всі союзні республіки, міністерства, відомства передбачали в народногосподарських планах кошти на будівництво нових училищ, але часто не забезпечували цих планів. Так, наприклад, будували на підприємстві все до самих дрібних і іноді другорядних об'єктів, а на будівництво нових училищ коштів не вистачало, а деякі ж міністерства використовували ці кошти на інші об'єкти.

Невиконання планів введення нових профтехучилищ, а отже, учнівських місць стримувало розширення підготовки робітничих кадрів.

Негативно позначилося на якості навчання відсутність необхідної навчально-матеріальної бази. У результаті чого, учнів училищ виводили на виробничу практику на підприємства раніше, ніж це було передбачено програмами навчання. У результаті учні не володіли достатніми уміннями та навичками, що негативно позначалося на рівні їхньої професійної підготовленості до роботи у цехах підприємства.

Так, аналіз педагогічної преси у багатьох групах, де майстрами виробничого навчання були А.І. Губенко, В.Г. Журба, Д.О. Рєшетченко, спостерігалось багато неякісно виготовлених швейних виробів, які не приймались контрольним майстром.

Прискоренню процесу реорганізації навчальних закладів у професійно-технічні училища, як свідчить аналіз документу, сприяло видання Радою Міністрів УРСР постанови № 717 від 29 травня 1961 року, в якій раднаргоспам, міністерствам і відомствам було запропоновано надавати профтехучилищам допомогу в зміцненні їх навчально-виробничої бази і дозволено виділити і безоплатно передавати училищам верстати, машини, прилади, інструменти, що необхідні для обладнання навчальних майстерень та кабінетів. Лише за 1962–63 роки училища одержали від базових підприємств понад 3000 верстатів, машин, приладів. Для здійснення цього процесу на Україні додатково було створено 285 навчально-виробничих майстерень, 430 кабінетів, 150 лабораторій.

Аналіз статичних звітів Харківського, Кіровоградського, Чернівецького Полтавського Обласних управлінь професійно-технічної освіти, які представлені в архівних документах свідчить, що в училищах швейного профілю була поліпшена навчально-матеріальна база, за рахунок безкоштовно отриманих від підприємств універсальних та спеціальних швейних машин, а також напівавтоматів, прасувального обладнання, пристроїв, інструментів.

Проте в ряді навчальних закладів частина навчально-виробничого устаткування залишалась застарілою і не відповідала вимогам сучасного виробництва, оскільки не всі базові підприємства виконували заходи, щодо виправлення положення.

Отже, для 1958-1965-х років, з одного боку, було характерним будування нових навчальних закладів, оснащення їх обладнанням, технічними та наочними засобами навчання. З іншого боку, спостерігалось нераціональна витрата коштів, що були спрямовані на будівництво нових училищ., не повне забезпечення всіх училищ з боку підприємств устаткуванням, обладнанням.

Позитивні зрушення у цьому питанні відбулися вже у 1970-1980 рр. сприяло видання наступних нормативно-правових документів: Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №497 “Про подальше вдосконалення системи професійно-технічної освіти”, Постанова Ради Міністрів СРСР № 178 “Про затвердження Положення про базове підприємство середнього професійно-технічного училища”. Так, невпізнанно змінилося обладнання та оснащення кабінетів, лабораторій, майстерень професійно-технічних навчальних закладів. Більшість їх завоювали право носити почесне звання "Училище високої культури", яке присвоювалося, коли навчальні кабінети з усіх предметів були обладнані сучасними посібниками, технічними засобами навчання, необхідним інвентарем.

Для практичних занять використовувались добре оснащені лабораторії; навчальні майстерні; в училищах будували актові зали, спортивні зали, їдальні, медичні пункти. Законом життя у цей час всіх навчальних закладів системи профтехосвіти став девіз "Кожному предмету - навчальний кабінет, кожній професії - навчальна майстерня".

Крім того, середні профучилища мали можливість купувати проекційну апаратуру через "Учколлектор" нарівні з загальноосвітніми школами, користуватися фільмотекою Міністерства освіти СРСР.

Покращенню рівня матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів у професійно-технічні училища, як зазначено у довідці “Про хід виконання Українським республіканським управлінням та навчальними закладами Закону “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР”, сприяла співпраця професійно-технічних навчальних закладів з підприємствами, які забезпечували їх необхідним обладнанням.