Сторінка
9

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Зміни в організації господарської діяльності підприємств, засобів виробництва та виробничих відносин, спричинили реформування системи професійно-технічної освіти. Так, для 90-х років було характерним:

- зникнення середніх професійно-технічних училищ і створення навчальних закладів різного типу;

- запровадження ступеневої освіти у багатьох професійно-технічних закладах України;

- проведення самостійної господарчої діяльності, яка була націлена на отримання позабюджетних коштів, завдяки яким вирішувалась безліч життєво важливих проблем;

Аналіз існуючого досвіду свідчить, що головними джерелам одержання позабюджетних коштів у професійно-технічних училищах було: організація платного навчання (по спеціальностям кравців, закрійників); поєднання виробничого навчання з наданням побутових послуг населенню; випуск училищами конкурентоспроможної продукції, яка збувалася на ринку товарів і послуг; надання в оренду вільних приміщень, місць у гуртожитку для проживання студентів за договорами з вищими навчальними закладами; перепідготовка незайнятого населення.

Однак, як свідчить проведене дослідження, при цьому, в основному, були відсутні надходження від виробничої практики. Скорочення кількості підприємств, перехід на нові способи ведення господарчої діяльності спричинили появу значних труднощів, зокрема в оплаті праці практикантів.

У результаті училища були змушення власні форми закріплення набутих учнями умінь та навичок. Наприклад, досвід праці ПТУ №12 м. Біла Церква, де проводилась підготовка працівників для служби побуту та підприємств легкої промисловості, свідчить про використання нетрадиційних підходів до організації навчально-виховного процесу. В училищі було створено учнівське навчально-виробниче об’єднання під назвою “Покликання”, структура якого являла собою систему різних підрозділів, які забезпечували виробничий процес матеріалами, конструкторськими роботами, виготовленням та реалізацією швейних виробів.

Окремим напрямом діяльності об’єднання було проходження учнями у стінах училища планової виробничої практики та захист кваліфікаційних виробів. Учні виготовляли складні швейні вироби за замовленням населення та підприємств. Отримання високих результатів від виробничої практики забезпечувалось високою складністю виробів, що виконувалися учнями, вимогливістю до якості, наявністю індивідуального підходу в навчанні та чітко продуманою методикою розвитку творчого потенціалу учнів в залежності від індивідуальних можливостей. Така організація закріплення знань та вмінь на практиці набула схвалення серед учнів та їхніх батьків.

Отже, узагальнюючи існуючий досвід констатуємо: 1988-1995 роки були надзвичайно важливим для становлення і розвитку професійної освіти, передумовою якого стала зміна типу економіки та перехід до ринкових відносин, загальний спад виробництва, обмежене фінансування професійно-технічних навчальних закладів, а також виникнення нових вимог до кваліфікації робітників. З метою збереження професійно-технічної освіти діяльність навчальних закладів у цей час була спрямована на забезпечення функціонування навчально-виробничого процесу, а також на пошук додаткових джерел надходження коштів.

Незалежна Україна успадкувала досить потужну систему професійно-технічної освіти.

Масштабні перетворення в країні виявили слабкі місця ПТО, показали, що її модель значною мірою не відповідала сучасним вимогам. Відчутними стали незбалансованість структури підготовки робітничих кадрів з професійно-кваліфікаційною структурою зайнятості – економіці країни, невідповідність зрослих вимог – рівневі компетентності робітників, відставання змісту освіти від розвитку науки і техніки. Реальним став той факт, що більшість робітників, зайнятих у виробництві і сфері послуг, мають низький і середній рівень кваліфікації, не володіють комп’ютерною грамотністю, орієнтовані на значний обсяг ручної праці та технології виробництва 70-х рр. Вимоги до змін у системі ПТО потребували проведення реформ у професійно-технічній освіті. Процес перетворень відбувався в умовах глибокої економічної кризи, спаду виробництва, згортання соціальних програм, що в багатьох випадках негативно відбивався на розвитку профтехосвіти, а інколи мав відтінок руйнації.

Одним із важливих завдань, визначених Указом Президента України, було створення нормативно-правової бази професійно-технічної освіти. Встановлено, що до середини 90-х років діяльність професійно-технічних навчальних закладів України здійснювалась згідно із законодавством Радянського Союзу, але ґрунтовною основою нового підходу до професійного навчання стало видання у 1996 році Закону України №608 “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про освіту”, дією якого було визнано існування різних типів навчальних закладів, що представлено у табл. 1.1.

Розуміння того, що розвиток освіти є стратегічним питанням держави і суспільства в цілому обумовили подальше реформування системи професійної підготовки населення. Так, з метою оновлення професійно-технічної освіти та визначення механізму її дієвості було прийнято декілька законодавчих актів:

- Указ Президента України “ Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в Україні ” у травні 1996 року, що представлено у табл

- Закон України “Про професійно-технічну освіту” у лютому 1998 року. Цей Закон було конкретизовано: Положенням про організацію навчально-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах (1998 р.), яке визначало єдину систему планування, організації, обліку навчально-виробничого процесу, проведення поточного, проміжного та вихідного контролю знань, вмінь, навичок учнів професійно-технічних навчальних закладів, а також їх кваліфікаційну атестацію; Положенням про професійно-технічний навчальний заклад (1998 р.), яке узаконювало завдання та діяльність професійно-технічних навчальних закладів, що представлено.

Відповідно до вищезазначених документів розробка нових навчальних планів та програм з професій швейного профілю покладалась на самі навчальні заклади.

У ході дослідження встановлено, що у 90 роки було затверджено перелік підприємств, за якими були закріплені професійно-технічні навчальні заклади для виділення їм фінансової і матеріальної допомоги та надання робочих місць учням для проходження виробничого навчання й виробничої практики, було встановлено квоту робочих місць для подальшого працевлаштування випускників.

За роки незалежності в Україні була поступово створена нормативно-правова база освіти, яка сприяла тому, що наприкінці XX століття вдвічі збільшилась кількість професійно-технічних навчальних закладів нових типів

(93 вищих професійних училищ фахових спрямувань, 9 центрів професійно-технічної освіти); підвищилась професійна мобільність випускників навчальних закладів на ринку праці (43% учнів отримали дві і більше суміжних або споріднених професій); майже вдвічі зросли обсяги виробничої діяльності, надання послуг населенню учнями професійно-технічних навчальних закладів (тільки протягом 1999 року виготовлено продукції та надано послуг населенню на суму 12 млн. грн.), що дало змогу підвищити рівень їхньої професійно-практичної підготовки та заробити позабюджетні кошти для задоволення соціально-побутових потреб.