Сторінка
15

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Отже, у цей період тільки-но розпочався процес активізації підвищення рівня кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів. В училищі працювали у ролі майстрів виробничого навчання робітники швейного виробництва, які мали передовий досвід, але не мали педагогічної освіти.

У 70-ті роки, компетентність майстрів оцінювалось переважно рівнем володіння ними методикою проведення навчальних занять з учнями.

Особлива роль інженера-педагога підтверджувалася в статистичному звіті “Про підсумки навчальної роботи за 1968-1969 рр. професійно-технічних училищ Житомирської області ”. У цьому документі акцентувалась увагу на тому, що деякі майстри виробничого навчання та педагоги спеціальних дисциплін слабко готувались до занять та проводили їх із суттєвими недоліками, в результаті чого учні виконували отримані навчально-виробничі завдання неякісно, допускаючи багато технологічних помилок.

Так, вивчення звіту “Про підсумки навчальної роботи в міських профтехучилищах за 1972-1973 рр. Кримської області ” дозволили констатувати, що при проведенні навчальних занять для груп швейників окремі майстри виробничого навчання недостатньо володіли методикою, професійною майстерністю, внаслідок чого не могли забезпечити учнів повноцінними знаннями та вміннями.

Отже, даний аналіз доводить, що недостатня компетентність майстра виробничого навчання та педагогів спеціальних дисциплін негативно позначалася на якості проведення навчальних занять і навпаки високо компетентний майстер виробничого навчання якісно організував навчальний процес, сприяв розвитку творчої діяльності учнів.

Аналіз педагогічної журналістики презентує досвід виконання майстром виробничого навчання своїх обов’язків на високому професійному рівні. Так, наприклад, майстер А.І. Тютько міського профтехучилища №32 м. Львова багато часу приділяв якості виконання учнями завдань шляхом ретельного контролю, своєчасного виявлення помилок та їх усунення. При цьому особливу увагу звертав на слабо встигаючих учнів. Так, Л. Куцоконь не вкладалась у відведену норму часу, шила вироби низької якості. У результаті регулярного спостереження та своєчасної допомоги майстра виробничого навчання, вона стала встигаючою ученицею.

Також прикладом є викладач дисципліни «Конструювання одягу» Окошкіна Л.Т. Запорізького училища №3, яка під час проведення лекції, зацікавлювала учнів важливістю цієї теми та проводила бесіди з учнями.

На підвищення компетентності викладачів та майстрів виробничого навчання вплинуло, як свідчить аналіз звіту “Про підсумки навчальної роботи міським ПТУ за 1970-1971 рр.”, вивчення майстрами виробничого навчання та викладачів особливостей наукової організації праці (НОП) та впровадження її елементів у навчальних процес. У результаті у групі №9 майстрів виробничого навчання З.М. Коваленко та А.П. Молчанової ТУ №59 м. Луганська збільшилась продуктивність праці на 3% та поліпшила якість продукції, що випускалася учнями у ході виробничого навчання.

Для підвищення компетентності інженерно-педагогічних кадрів, з метою опанування ними сучасної техніки та технології виробництва, наукової організації праці, досвіду передовиків виробництва з 1972 року було запропоновано в усіх областях УРСР організувати стажування майстрів виробничого навчання на кращих підприємствах, а також підвищувати їхню кваліфікацію на різних курсах з відривом і без відриву від виробництва, що організовувались у навчально-методичних кабінетах. Важливим стимулом для постійного зростання кваліфікації, педагогічної майстерності, творчої ініціативи педагогів училищ у той час виявилося введення періодичної (кожні 5 років) їхньої переатестації, що є актуальним і сьогодні.

Крім того дуже важливе значення для підвищення компетентності інженерно-педагогічних кадрів було проведення у професійних навчальних закладах методичних заходів (педагогічних рад, методичних нарад, семінарів, конференції тощо), що відбивалося на організації та здійснення навчального процесу в училищі.

Так, вже в січні 1975 року перепідготовку з відривом від роботи пройшли приблизно 250 робітників професійно-технічних навчальних закладів. У середньому за цей період підвищив кваліфікацію кожний третій інженерно-педагогічний робітник професійно-технічних училищ, що позитивно позначилося на якості навчально-виховного процесу та вплинуло на більш систематичне впровадження передових методів навчання. Таке явище особливо було актуальним та корисним у цей час, оскільки значна кількість майстрів виробничого навчання прийшли в училище з підприємства, маючи достатній виробничий досвід, високу кваліфікацію фахівця, але не маючи спеціальної педагогічної освіти. Наприклад, з 11038 працюючих майстрів виробничого навчання тільки 1472 чол. (13,3%) закінчили індустріально-педагогічні технікуми .

З 1969 по 1979 рр. в цілому відбулось зростання якісного складу інженерно-педагогічних кадрів профтехосвіти. У чотири рази зросла чисельність спеціалістів з вищою освітою, що працювали у ПТУ. У 1977 році – 88,2% директорів училищ, 85,8% викладачів мали вищу освіту, 96% майстрів виробничого навчання – вищу, незакінчену вищу, середню спеціальну або загальну середню освіту.

У звіті державного комітету СРСР з професійно-технічної освіти за 1981р. також зазначено, що інженерно-педагогічні працівники ТУ №2 м. Алупка Г.А. Тонощук, ТУ №3 м. Одеси О.Х. Михайлова, П.Т. Овсяннікова під час виробничого навчання на навчальних заняттях творчо використовували передовий досвід, крім того, проводили їх на високому науково-методичному рівні, що було можливо тільки за умови високого рівня їхньої професійно-педагогічної компетентності.

Доцільна організація та ефективне проведення навчальних занять також були відзначені і в навчальних закладах профтехосвіти Івано-Франківська. Так, особливий професіоналізм був проявлений інженерно-педагогічними кадрами (СПТУ №5), який реалізовувався через якісне виконання учнями навчальних занять.

Так, позитивної оцінки, на наш погляд, згідно аналізу педагогічної журналістики, заслуговує досвід роботи майстра виробничого навчання Н. Дорофєєвої професійно-технічного училища № 54 м. Дрогобича, де готували швачок-мотористок. Так, під час виробничого навчання вступний інструктаж проводився майстром виробничого навчання протягом 30 хвилин. Вона пояснювала тему уроку, демонструвала прийоми оброблення вузлів одягу, знайомила учнів з передовими методами обробки, а також перевіряла знання учнів. Корисним було те, що Н. Дорофєєва на вступний інструктаж запрошувала передових швачок підприємства, які демонстрували учням виконання технологічних операцій. Часто вступний інструктаж проводився майстром у формі дискусій, бесід, у ході яких на обговорення виносились достатньо відомі, але проблемні питання.

Завдяки участі у навчальному процесі саме компетентних інженерно-педагогічних кадрів, як засвідчує архівні документи, зокрема “Звіт Черкаського обласного управління профтехосвіти про підсумки навчальної роботи в технічних училищах за 1979-1980 рр. ” дозволило більшості учнів технічних училищ на випускних кваліфікаційних екзаменах продемонструвати високий рівень професійної підготовки та готовності до роботи на виробництві. У документі зазначено, що у результаті доцільно організованого виробничого навчання та виробничої практики, значних успіхів в оволодінні прогресивною технологією та передовими методами праці домоглися учні ТУ №8 (група швачки-мотористки) майстри виробничого навчання В.П. Усова та В.І. Олійник, в яких високі розряди отримали 70,9% учнів.