Сторінка
24

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Особливе місце в даний період приділялося ідеологічному вихованню учнів ПТНЗ, підвищенню ролі організації у процесі виховання учнів.

З метою розширення кругозору учнів професійно-технічних училищ, в професійно-технічних училищах Києва, Луганська, Донецька й інших областей України проводились конкурси професійної майстерності учнів профтехучилищ швейного виробництва, організовувались семінари “Учися вчитися й працювати”, у яких майстри виробничого навчання, передовики швейного виробництва ділилися з учнями секретами професійної майстерності, розповідали про свою роботу на виробництві про перспективи розвитку швейного виробництва в СРСР і в Україні.

Комсомольські організації були ініціаторами розгортання різноманітної позакласної роботи: проведення політінформацій і політбесід, роботи кружків, створення спортивних секцій і команд, організації вечорів, ранків, змагань і конкурсів, проведення етичних диспутів, зустрічей зі знатними людьми, туристичних походів.

У жовтні 1970 році Міністерством освіти УРСР був розповсюджений методичний аркуш “Про підсилення виховної роботи в системі професійно-технічної та середньої спеціальної освіти”, у якому йшлося про те, що принципами планування виховної роботи є: цілеспрямованість, систематичність (виховний процес як система); конкретність (конкретні справи, спрямовані на реалізацію мети); оптимістичність (найкращий варіант організації життєдіяльності); діалогічність (урахування думки всіх); індивідуальність (цілісне відношення до особистості кожного, забезпечення умов для її само актуалізації); науковість (наукове розуміння процесів виховання); безперервність, послідовність; розмаїтість змісту і методів.

У листі вказувалося, що “в установах професійно-технічної й середньої фахової освіти слід дотримуватися наступних умов, що сприяють самовихованню: проводити диспути, бесіди, конференції з питань самовиховання, пропагувати зразки роботи над собою передовиків виробництва; обговорювати проблеми самовиховання при підведення підсумків дня й визначення завдань наступного дня; розвивати критику й самокритику, підтримувати взаємну вимогливість учнів до один одного; утягувати учнів у різні круки, секції, тобто в конкретні види діяльності; організовувати виставки, стенди та інші наочні засоби, що розкривають сутність самовиховання”.

У плані виховної роботи необхідно було відображатися результати й оцінки досягнутого; мети, стратегічні орієнтири майбутньої діяльності; програми дій колективу, спрямованих на досягнення поставлених цілей; реальні строки реалізації наміченого; відповідальні за виконання конкретних справ.

У липні 1980 році Міністерство освіти України розповсюдило аркуш “Аналіз якості системи виховання в установах, що забезпечують одержання професійно-технічної й середньої фахової освіти”.

Даний документ визначав заходи щодо реалізації завдань аналізу педагогічної діяльності в системі виховання в конкретному навчальному закладі.

Лист наголошував, що такі заходи “містять у собі: підготовку педагогічних працівників до аналізу виховного процесу, планування й організацію досліджень, аналіз і обговорення рекомендацій, розробку корекційно-розвиваючих заходів, коректування планіруючої документації. На підставі результатів дослідження реалізується індивідуальний підхід до кожного учня, групи, конкретному професійно-технічному й середньому спеціальному навчальному закладу”.

Відзначалося, що провідним напрямком виховної роботи в закладах професійної освіти повинна бути ідеологічна робота. Цивільно-патріотичне виховання – один з основних напрямків ідеологічної й виховної роботи закладу освіти. Необхідно активізувати роботу клубів, кружків, творчих об’єднань, музеїв, забезпечити максимальне охоплення учнів різними формами поза навчальної діяльності. Засвоєння учнями традиційної культури свого народу, активна творча діяльність по її відродженню, збереженню й збільшенню, участь молоді в соціально значимій і корисній діяльності сприяє сформованості чітко вираженої позиції й соціальної зрілості учнів.

У листі відзначалося, що “заслуговує на увагу досвід ПТУ №22 м. Донецька, у якому створена цілісна система ідеологічного виховання, що включає планування, організацію й змістовне наповнення виховного процесу, а також визначення показників оцінки його ефективності”.

Також відзначалося, що “позитивний досвід організації інформаційно-пропагандистської роботи створений у ПТУ №11 м. Луганська, у даних закладах освіти створена система роботи власних малотиражних друкованих видань і розроблені шляхи рішення проблеми їхнього впливу на світогляд учнів у навчально-виховному процесу ”.

У листі говорилося, що “однієї з найгостріших проблем діяльності установ професійної освіти залишається профілактика протиправної поведінки учнів”.

З огляду на специфіку професійно-технічних і середніх спеціальних закладів, а також вікових особливостей молоді пропонувалося здійснювати контроль за виховним процесом як “систематичне вивчення стану роботи, виконання програми виховання в навчальному закладі”. Відзначалося, що контролювати – це значить не просто встановлювати, що зроблено й що не зроблено, а, вивчаючи педагогічний процес і методи роботи вихователя, направляти його на роботу, допомагати йому вдосконалювати педагогічну майстерність. Справедлива й доброзичлива оцінка діяльності педагога допомагає йому побачити свої слабкі й сильні сторони, учить критичному аналізу своєї роботи. Контроль, у якому фіксуються тільки недоліки, не може допомогти вихователеві домогтися високих результатів.

Так, класні керівники, наставники, майстри виробничого навчання ПТУ боролися за успішність вихованням відповідальності й волі. Знайомили учнів з поняттям “воля” у висловленнях великих людей, приводили приклади “незламної” волі видатних особистостей, показували, що, щоб учитися на “4” і “5”, треба завзято трудитися, виховувати в собі волю й характер, уміння переборювати “шкідливі бажання”.

Організувавши роботу своєї групи в цьому напрямку, майстер ПТУ І.А. Андрієнко писав: “Коли в нас із успішністю все буде благополучно, ми перейдемо до активного впливу щодо цього з іншими групами нашого училища”.

Отже, виховання учнів, як свідчить дослідження, здійснювалось не тільки під час їхнього навчально-виховного процесу, але й у позанавчальний час, що сприяло загальному розвитку та розширенню кругозору, встановленню між учнями та керівниками груп сталих, добрих стосунків, підвищенню професійного та естетичного рівня, що сприяло встановленню психологічної комфортності.

Отже, у 1966-1987 рр. спостерігалось інтенсивний розвиток виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю.

У період з 1988 по 1996 рік у професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю виховній роботі не приділялось достатньої уваги. Цей етап характеризувався тим, що професійні училища були змушені вирішувати ряд проблем, пов’язаних з питаннями фінансування, зміною його устрою, що не сприяло організації виховного процесу.

Основними рисами виховної роботи в професійно-технічних училищах, що готовить кадри для швейного виробництва з 1988 років були: державний характер виховної роботи; єдність навчання й виховання; співробітництво школи, родини й громадськості у вихованні учнів професійно-технічних училищ; науковий характер виховання учнів професійно-технічних училищ, на основі досягнень педагогічної науки; тісний зв'язок виховної роботи із системою професійної підготовки майбутніх робітників швейного виробництва.