Сторінка
8

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Таким чином, система профтехосвіти набула уніфікації, що відповідала стрімкому, але однобічному розвитку виробництва, спрямованому на вироблення однотипних товарів та збільшення їх кількості, що не співпадало з вимогами та інтересами споживача й суспільства в цілому. В результаті централізоване управління господарчою діяльністю як навчальних закладів, так і підприємств спричинило занепад даної системи правління та господарювання.

З кінця 80-х років було змінено підходи щодо організації праці підприємств та їх господарської діяльності, що суттєво вплинуло і рівень розвитку професійно-технічної освіти. Так, аналіз періодичної преси свідчить, що легка промисловість у цей період здійснила серію економічних експериментів, відпрацьовуючи економічні методи управління в нових умовах господарювання, з урахуванням специфіки виробництва, товарі народного споживання.

Вивчення та аналіз роботи швейних підприємств дозволяє відзначити, що згодом намітились деякі зрушення в організації виконання договірних обов’язків, використання резервів росту прибутку. Для цього на підприємствах здійснилися позитивні зміни в підході до асортиментної політики, відбулися перебудова системи планування, виходячи з реального попиту населення на товари народного споживання легкої промисловості, а також переведення виробничих об’єднань (підприємств) легкої промисловості на прямі тривалі господарчі зв’язки з підприємствами суміжних галузей та торгуючими організаціями.

Зміни, що здійснилися у швейній промисловості спричинили пошуки нових шляхів розвитку професійної освіти, способів раціонального ведення господарчої діяльності та удосконалення навчально-виховного процесу у професійних закладах.

В умовах переходу суспільства до ринкових відносин професійно-технічні заклади виявилися неконкурентоспроможними. Фінансування освітніх закладів було скорочено більш ніж на 60%, припинилось матеріально-технічне оснащення освітніх закладів, а також надання їм технічної та фінансової допомоги з боку підприємств, що в цілому спровокувало перебудову системи професійної освіти та руйнування існуючих взаємовідносин училищ з підприємствами.

Так, начальник департаменту розвитку професійно-технічної освіти В.В. Томашенко основними причинами, які викликали необхідність реформування професійно-технічної освіти вважав: зміна типу економіки та перехід до ринкових відносин; загальний спад виробництва та нестійке функціонування економіки; функціонування ринку робочої сили та нових вимог до кваліфікації і компетенції виконавців робіт; відставання змісту професійно-технічної освіти від динамічних змін, що відбуваються в суспільстві та економіці; обмеження фінансування професійно-технічних навчальних закладів; недосконалість законодавчих та нормативних актів, що регулюють освітню діяльність цієї ланки освіти.

У цих умовах закладам профтехосвіти довелось вирішувати питання щодо функціонування навчально-виробничого процесу та поновлення грошових надходжень до фонду училищ.

Для функціонування навчально-виробничого процесу у професійно-технічних закладах на підставі прийняття постанови Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти та Державним комітетом праці СРСР від 11.03.1987 р. №149 “Про затвердження типових договорів між професійно-технічним училищем та об’єднанням (підприємством, організацією) на підготовку кваліфікованих робітників та перепідготовку і підвищення кваліфікації робітників на умовах господарчого розрахунку”; винесення рішення Міністерством народної освіти УРСР від 24.10.1990 року №9/61 “Про впровадження в профтехучилищах Хмельницької області нових прогресивних форм навчально-виробничої діяльності та підготовки учнів до роботи в умовах ринкової економіки” ; видання наказу Державним комітетом СРСР з народної освіти від 14.03.1991 року №128 Про створення асоціацій профтехучилищ швейного, будівельного профілів, галузей з переробки сільськогосподарської продукції склалися нові форми співпраці: училище-підприємство, училище-училище, галузеві асоціації професійно-технічних училищ. У результаті чого відбулись наступні нововведення:

- здійснився перехід на прямі договори з підприємствами;

- постало питання планування підготовки кадрів, якість їх навчання, оптимальне співвідношення інтересів підприємства та училища, про створення для цього належних матеріально-технічних умов;

- навчальний процес в училищах (наприклад Хмельницької області) здійснювався за експериментальними навчальними планами, які враховували сучасні передові технології;

- у процесі виробничого навчання учні виготовляли складну за технологією продукцію, виконували послуги, що користувалися попитом у населення.

- на основі між училищної кооперації було створено обласне навчально-виробниче об’єднання профтехосвіти, до складу якого входили магазини для реалізації продукції ПТУ та інші навчально-виробничі структури профтехосвіти (наприклад, в ПТУ № 12 м. Біла Церква організоване навчально-виробниче об’єднання “Покликання”, в ПТУ № 4 м. Луганська – навчально-виробниче об’єднання “Молодість, в ПТУ № 32 м. Львова - фірма ” Престиж ”);

- головна асоціація здійснювала координацію роботи колективів навчальних закладів з удосконалення підготовки робочих кадрів та підвищення її якості, зміцнення матеріальної бази профтехучилищ та комплексно-методичного забезпечення професійної підготовки робітників; сприяла посиленню практичної спрямованості навчання, а також захисту прав та інтересів трудових колективів училищ та учнів.

Як свідчить проведене дослідження, у результаті світового прогресу та змін, що відбулися у суспільстві вимагалась подальша реорганізація та удосконалення професійно-технічної освіти. У цей період часу було скорочено кількість навчальних закладів за рахунок ліквідації чи реорганізації тих професійно-технічних училищ, що втратили економічну перспективну в регіонах, або мали застарілу матеріально-технічну базу, проводилась робота з їх спеціалізації, а також почалась підготовка кваліфікованих робітників з нових напрямків інтегрованих професій (наприклад, кравець-закрійник) .

За роки незалежності в Україні, за умов централізованого управління і фінансування з державного бюджету, профтехосвіта втратила 335 професійно-технічних навчальних закладів (1992 році було 1255 профтехучилищ, яким навчають учнів. З 647 тисяч у 1992 році до 410 тисяч у 2008 році скоротився контингент учнів.

Зі зміною 1991 р. соціально-економічних і політичних орієнтирів, у зв’язку зі становленням нової незалежної держави з ринковою економікою, розпочався новий етап у розвитку профтехосвіти. Починаючи з 1992 р., на Харківщині інтенсивно збільшується обсяг освітніх послуг у закладах профтехосвіти. Щорічно започатковується підготовка з 10-15 нових професій і ліквідуються ті, що не знаходять попит на ринку праці. Майже вдвічі зросла кількість інтегрованих професій, втричі - тих професій, що потрібні в малому та середньому бізнесі, сфері послуг. Засновано 2 вищі професійні училища. 2 великі центри професійно-технічної освіти. У перші роки незалежності в Харківській області створено перший в Україні обласний навчально-методичний центр професійної освіти 1992 р. Центр здійснив великий обсяг досліджень з таких актуальних питань, як розробка методології та моделі державного стандарту профтехосвіти, концепції управління якістю ПТО, нової моделі побудови науково-методичної служби на загальнодержавному рівні, а також у регіонах, науково-методичного супроводження моніторингу структури та якості підготовки робітничих кадрів, діагностування рівня фахової майстерності педагогічних кадрів. Харківський науково-методичний центр ПТО активно співпрацювало з Інститутом педагогіки і психології професійної освіти АПН України та Українською інженерно-педагогічною академією. Вперше в Україні заснована галузева україномовна газета « Вісник профосвiти » та обласний науково - методичний журнал «Професійна освіта: теорія і практика» (1992 р.). Слід наголосити, що позитивні процеси в профтехосвіті області в ті часи відбувалися за повної відсутності державного фінансування на утримання, розвиток та оновлення навчально-матеріальної бази, на забезпечення навчально-виробничого процесу. Більшість із цих проблем вирішувались за рахунок позабюджетних коштів. Наявність високої кваліфікації у робітника, його професіоналізм тісно пов’язані з якістю освіти, що, в свою чергу вимагає оновлення змісту, науково-методичного забезпечення навчально-виробничого процесу, створення нового покоління підручників, навчальних посібників. Оновлення змісту освіти, визначення державних вимог щодо її якості та обсягу на рівні досягнень науки, техніки, технології та світового досвіду активізували проблему модернізації системи професійно-технічної освіти Харківщини. Модернізація системи ПТО регіону пов’язана, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних концепцій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, переорієнтацією його на пошук та розробку нових інноваційних шляхів розвитку регіональної системи освіти, на формування нового педагогічного мислення. У 1992 році професійно-технічна освіта Харківщини нараховувала 58 ПТНЗ. При цьому у 44 ПТНЗ разом з робітничою професією учням надавалась повна загальна середня освіта.