Сторінка
30

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Одне з завдань високої якості навчання на кожному уроці - розуміння всіма педагогами єдності цілей уроку, його змісту і обиралися форми організації, методи і засоби навчання.

В педагогічній практиці метод – впорядкований спосіб діяльності з досягненням навчально-виховних цілей. Методи навчання – це способи співдіяльності викладача і учнів, направленої на розв'язок задач навчання (дидактичних задач) і дає позитивні наслідки у засвоєнні знань учнями. Таким чином, поняття методу навчання відображало: способи навчальної роботи викладача і способи навчальної роботи учнів у їх взаємозв'язку та специфіку їх роботи по досягненню різних цілей навчання.

У 60 роки була розроблена класифікація методів навчання, які поділялась на методи роботи викладача (наприклад, розповідь, пояснення) і методи роботи учнів (вправи, самостійна робота).

У 1964 році у досвіді багатьох майстрів виробничого навчання новий характер починало набувати інструктування учнів у процесі навчання. Вони будували колективні інструктивні заняття так, щоб навчити учнів самостійно розбиратися у своїй професії, виявляти ініціативу в роботі, робити технічні узагальнення. Сутність вживаних ними способів навчання полягало в тому, що вступний і поточний інструктаж побудований так, щоб спонукати учнів до самостійних пошуків найбільш вірного і раціонального виконання завдання, вчити застосовувати знання на практиці. Подібний шлях, як показав досвід училищ, значно прискорював ріст професійного навчання, сприяло накопиченню учнями виробничого досвіду.

Так, наприклад, майстер виробничого навчання профтехучилища №8 м. Одеси, обґрунтовуючи застосовувану ним систему вступного інструктування, вважав, що на початку навчання при вивченні основних трудових прийомів і технологічних операцій недоцільно використовувати проблемне викладання ввідного інструктажу: в цей час учні ще не мали багатьох знань, необхідних для самостійного визначення раціональних і технічно обґрунтованих способів та дії.

У 1972 році були введені в середніх профтехучилищах лабораторні, семінарські та практичні заняття, які займали 30-40% навчального процесу (у відповідності до нових навчальних програм), семінарські заняття та екскурсії, важливою складовою яких було здійснення контролю. Це потребувало від педагогів оволодіння методикою їх проведення, засобами їх активізації. Семінарські заняття вимагали від учнів уміння працювати з спеціальною літературою, довідниками. На практичних заняттях, як показував досвід, широко обговорювались важливі теоретичні питання, увага приділялась аналізу вправ, організації та контролю за формуванням самостійного уміння провести розрахунки, застосувати досвід роботи.

Велика увага в профтехучилищах приділялась активізації розумової діяльності учнів на уроках і заняттях різної форми, пошуку ефективних методів керівництва формуванням пізнавальної активності, творчого ставлення до навчання і праці, технічного мислення.

Значну роль в удосконаленні планування процесу виробничого навчання зіграв методичний лист навчально-методичного управління державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно – технічної освіти від 7 серпня 1972 року.

Слід відмітити, що новий зміст навчання в СПТУ і робота по нових навчальних планах і програмах ретельно вивчалися і аналізувалися співробітниками ВНІІ профтехосвіти в опорних навчальних закладах в перебігу трьох років з моменту введення навчальної документації.

У 1976 році м. НДІ профтехпедагогіки АПН СРСР розробив систему методів навчання і вивчив можливості їх застосування в умовах професійно-технічних училищах. У відповідності до цієї системи виділялись: словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, коментоване читання тексту підручника); наочні методи (метод ілюстрацій, метод демонстрацій, екскурсія, спостереження); практичні методи (вправи, лабораторні і практичні роботи); проблемно-пошукові (висунення проблеми перед учнями, створення проблемної ситуації, розв'язання заданої проблеми, вибір оптимального шляху розв'язання проблем); індуктивно-дедуктивні (базуються на думці учня - сприймання матеріалу, порівняння, узагальнення, оцінка фактів, явищ, встановлення причинно-наслідкових зв'язків). Вибір методів навчання залежать від: загальних цілей освіти, виховання та розвитку учнів і провідних установок сучасної дидактики; особливостей предмету, що вивчався; особливостей методів викладання конкретних навчальних дисциплін, що визначався специфікою вимог до відбору загально-дидактичних методів; мети задач і змісту матеріалу конкретного уроку; часу, що відведений на вивчення того чи іншого матеріалу; вікових особливостей учнів; рівня підготовленості учнів (освіта, вихованість, розвиток); можливостей та особливостей вчителя, рівня теоретичної та практичної підготовленості, його особистих якостей.

Як відомо, на інженерів-педагогів покладалась велика відповідальність за навчання та виховання учнів.

Аналіз педагогічної літератури показував серйозну роботу, що була у 1979 році пророблена великими групами працівників професійно-технічних училищ з питання використання проблемного методу навчання як в теоретичному, так і виробничому навчанні. У початковий період цією роботою керував доктор психологічних наук Т.В. Кудрявцев. Як відомо, проблемне навчання, що набув поширення в останні роки, засноване на тому, що, пропонуючи або повідомляючи окремі факти, педагог не давав готового, а спонукав учнів слідкувати за рухом думки, за пошуком правди, пропонувати свої рішення і варіанти. Таким чином, учні стають співучасниками пошуку. У результаті знання, одержуване учнями, стає більш значущим, більш усвідомленим. Учні привчались не покладатися на готове, а дивитись в корінь знання. Проблемне навчання різко підвищувало інтерес до матеріалу, що вивчався. Складність полягала в тому, щоб у кожному навчальному предметі, в кожній темі було треба знайти найбільш важливий матеріал, який доцільно піднести за допомогою проблемного навчання, виділити проблемні питання, проблемні ситуації, дати класифікацію проблем, характерних для даного предмету. Ця робота і була пророблена великою групою викладачів і майстрів виробничого навчання навчальних закладів Харкова, Москви, Ленінграда.

У зазначених умовах досить гарний результат виходить постановкою доступних учням простих проблемних питань з урахуванням мінімуму знань, набутих учнями під час виробничого навчання. Майстер спільно з учнями обговорював способи її вирішення, і з цією метою виконувались деякі пробні дії. З учнями обговорювались результати і знаходили найкращі способи виконання завдання.

Аналіз періодичної преси показував працю методистів та психологів, що працюють в області теоретичного та виробничого навчання (особливо В.В. Чебишева, К.К. Платонов, Т.В. Кудрявцев, Н.Д. Левітів, Б.В. Ломов, Л.Б. Ітельсон та ін.), які встановили, що засвоєння теоретичних знань, само по собі не забезпечує уміння застосовувати їх на практиці в процес праці. Потрібна спеціальна методика навчання, що передбачала методи активізації навчальної діяльності учнів, розвиток їх пізнавальних здібностей. Кращі майстри виробничого навчання та викладачі профтехучилищ вміло реалізовували методичні рекомендації і широко використовували у навчально-виховному процесі такі його форми і методи: навчання раціональному плануванню своєї праці - послідовності виконання роботи, розподілу і обліку часу, підбору інструментів, організації робочого місця, розподілу робіт між учнями; навчання самоаналізу і самоконтроль, колективного аналізу типових помилок, розробці способів їх попередження і усунення; вироблення знань за допомогою довідників та технічної документації; виконання громадських доручень; доручення обов'язків бригадирів учнівських бригад; проведення групових виробничих нарад; організація взаємодопомоги.