Сторінка
28

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Так, особливу увагу було приділено створенню навчальних планів і програм для середніх профтехучилищ. З 1972-1973 рр. навчального року на перших курсах середніх профтехучилищ були введені нові навчальні плани та програми, згідно з чинним переліком.

Відмінна риса середнього профтехучилища полягала в тому, що оволодіння професією і основами наук складав єдиний навчально-виховний процес протягом усього терміну навчання. Загальноосвітні предмети не тільки служили базою для вивчення спеціальних дисциплін, а й сприяли підвищенню професійної підготовки учнів. Вивчення спеціальних предметів не тільки допомагало закріпленню знань із загальноосвітніх дисциплін, а й доповнювало і поглиблювало їх у зв'язку з розглядом наукових основ техніки, технології, організації та економіки виробництва. Нові навчальні плани і програми були розроблені з таким розрахунком, щоб учні могли продовжувати загальноосвітню підготовку за програмами IX-X класів середньої школи.

Проаналізувавши навчальні плани СПТУ 1975-1984 років виявлено, що з’явилися такі загальноосвітні предмети, як російська мова, математика, історія, географія, біологія, фізика, хімія, основи економіки праці та виробництва , курс “Питання вітчизняного права” та спеціальний предмет, як спеціальний малюнок.

Навчальні плани середніх профтехучилищ будувалися на основі раціонального поєднання виробничого навчання та теоретичної підготовки, спеціального (теоретичного і практичного), загальноосвітнього циклів.

У роки 1966-1985 роки за новими навчальними планами тижневе навантаження учнів становило 36 годин. При цьому здійснено більш тісний зв'язок предметів професійно-технічного та загальноосвітнього циклів як за змістом, послідовності, так і за темпом їх вивчення. На виробниче навчання і предмети професійно-технічного циклу відводилось до 78% навчального часу, на професійно-теоретичну підготовку – 11%, а загальноосвітню – 11%. Такий розподіл має забезпечити освоєння учнями обраної професії, отримання спеціальних і технічних знань, необхідних для роботи на сучасному виробництві, що представлено у табл.1.15, додаток З, табл.1.16, додаток І.

Аналіз програм свідчить про посилення ролі виробничої практики, про що свідчить відокремлення її в розділ. Програмами передбачалось розкриття загального змісту виробничої практики, стисла характеристика рекомендованих видів робіт відповідно до рівня кваліфікації, що вимагався. Крім того кожне училище самостійно розробляло власні програми з виробничої практики, які націлювали на формування в учнів міцних знань, вмінь та навичок ведення технологічних процесів з використанням сучасного обладнання, засвоєння ними досвіду роботи новаторів виробництва, наукової організації праці безпосередньо на підприємствах, врахування конкретних умов та специфіки організації виробництва .

Велика роль у створенні і перевірці нових навчальних програм належало залученими до роботи Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти науково-дослідним установам, окремим вченим, досвідченим працівникам училищ.

Значну увагу було приділено розробці вихідних документів, що розкривали зміст професії, рівень спеціальних, загально-технічних і загальноосвітніх знань.

У 1977 році виробниче навчання вже була органічною складовою навчального процесу і вимагала правового забезпечення. Так, у Положенні про виробниче навчання учнів професійно-технічних училищ, що готували кваліфікованих робітників для текстильної промисловості, транспорту, зв’язку, торгівлі, суспільного харчування та галузей, що обслуговують населення були визначена особлива роль виробничому навчанню та виробничій практики у процесі підготовки кваліфікованих робітників та вимоги щодо її проведення.

Аналіз документів, зокрема “Звіту Івано-Франківського облуправління профтехосвіти за 1979-1980 рр.”, свідчить про те, що під час виробничої практики учнів ТУ №2 (швейників), яка проводилась на Івано-Франківському швейному об’єднанні та Волинській і Коломийській швейних фабриках, кожним із майстрів виробничого навчання (під керівництвом старшого майстра) були розроблені детальні програми виробничої практики, зміст яких погоджувався з керівництвом підприємства. Щотижня технологи цехів проводили заняття з учнями, на яких з’ясовували причини браку, що був допущений ними в перші дні практики, спільно детально розглядалися та вивчалися від початку практики випуск бракованої продукції зводився до мінімуму, а більшість учнів вкладалася в норму робітників відповідного розряду по випуску кількості виробів.

Початок 80-х років характеризувався посиленням уваги до питань розвитку професійно-технічної освіти, зокрема до організації виробничого навчання, що відбилося на прийнятті значної кількості організаційно-правових документів і дозволило забезпечити навчальними програмами всі професійно-технічні училища і постійно їх удосконалювати.

Підсумки аналізу показали, що нові навчальні плани забезпечували отримання необхідних наукових та професійних знань. Успішність учнів в середніх профтехучилищах підвищилася.

Таким чином, з 1975-1985 навчального року училища почали працювати за новими навчальними планами та програмами, в яких вже було чітко визначено оптимальне співвідношення і взаємозв’язок змісту спеціальної та загальноосвітньої підготовки, за рахунок виключення другорядного навчального матеріалу та раціонального розподілення його за роки навчання.

У 1987 роках розвиток швейної промисловості спричинив потребу в підготовці робітника нового типу, здатного високоефективно працювати, грамотно підходити до виконання своєї справи.

З 1989 року у нових навчальних планах на професійно-практичну підготовку було відведено 2520-25520 годин (40-42% навчального часу). На професійно-теоретичну підготовку відводилось 40%, а на загальноосвітню підготовку відводилося 1580-1600 годин (15-18%). Крім того, 360-365 годин передбачалося для вивчення основ естетики, фізичного виховання. Обов'язковою стало освоєння іноземної мови, що представлено на рис.1.4; рис.1.5; рис.1.6, додаток Н.1, Н.2, Н.3.

З 90-х років аналіз навчальних планів ПТУ та СПТУ засвідчувало посилення уваги професійно-технічних закладів до змісту і тривалості проведення виробничого навчання. Зазначимо також і те, що складання навчальної документації у цей період покладалось на професійні заклади і тому наслідки реалізації даних програм та результат від їх використання був не спрогнозований. Відзначимо, що розробка навчальних документів у попередні часи здійснювалась на підставі урахування практичного досвіду, співпраці науковців, методистів та інженерно-педагогічних робітників училищ. Однак на розробку та перевірку навчальної документації витрачалося багато часу, що у нових швидко мінливих умовах було неможливо, тому більш практичного застосування знайшла самостійна підготовка навчальної документації професійними навчальними закладами.

Аналіз навчальних планів ПТУ №44 м. Харкова з підготовки робітників за професією “Швачка” з терміном навчання 2 роки за 1994 рік та за 2000 рік свідчить, що всього на професійно-практичну підготовку виділено у середньому приблизно 68% від фонду навчального часу професійно-технічного циклу, а на професійно-теоретичну підготовку – 19%, та на загальноосвітню підготовку відводилось у середньому приблизно 13% , що представлено у табл.1.17, табл. 1.18, додаток К. Л.