Сторінка
4
11 липня 1959 р. було видано постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про поліпшення керівництва професійно-технічною освітою в СРСР". Указом Президії Верховної Ради СРСР було утворено державний орган - Державний комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1. Цим актом було юридично закріплено перетворення системи трудових резервів у систему професійно-технічної освіти. Крім того, для удосконалення процесу організації виробничого навчання, у 1961році Харківським Раднаргоспом було прийнято постанову “Про виробничі бази навчальних закладів професійно-технічної освіти”, Радою народного господарства – Розпорядження №226 від 24.06.1963 року, у результаті чого Кролевецьке спеціальне ремісниче училище №23 (швейників) було закріплено за Конотопською швейною фабрикою, ТУ №4 м. Харкова було прикріплено до Харківської швейної фабрики імені Тінякова та до швейної фабрики “ Дитодяг ”, міське ПТУ №12 м. Харкова – до Харківської фабрики імені Тінякова. Для здійснення керівництва професійно-технічною освітою, надання методичної допомоги професійно-технічними закладами було утворено Державний комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти та навчально-методичний відділ зі спеціальностей легкої промисловості, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1. Управління навчальними закладами здійснювалось створеним республіканським Головним управлінням професійно-технічної освіти, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1, яке керувало підготовкою робітників у закладах профтехосвіти України СРСР, а також слідкувало за станом працевлаштування випускників училищ.
Остаточну реорганізація навчальних закладів державних трудових резервів у професійно-технічні училища передбачалось здійснити до 1962-1963 навчального року. Аналіз нормативних документів, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1 свідчить, що для здійснення перебудови всіх навчальних закладів професійно-технічної освіти в професійно-технічні училища головне управління професійно-технічної освіти висувало наступні вимоги: зміцнення навчально-матеріальної бази училищ, підвищення рівня навчально-виховного процесу та рівня кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів цих училищ. З цією метою вважалося необхідним:
· Організувати в навчальних закладах профтехосвіти навчальні майстерні, кабінети, лабораторії; поповнити їх необхідним обладнанням, інструментом, використовуючи допомогу підприємств, міністерств, відомств;
· Організувати виготовлення сучасних навчально-наочних приладь;
· Забезпечити в навчально-виховній роботі широке застосування активних методів навчання;
· Поліпшити виробничу діяльність професійно-технічних закладів за рахунок виконання від підприємств та покращення технології виробництва;
· Поліпшити виробничу практику на підприємствах, будівлях, що надасть можливість підвищити заробіток учнів, а також загальну суму прибутку та відсоток часткової самооплатності.
У довідці про хід виконання Українським республіканським управлінням та навчальними закладами трудових резервів Закону “Про зміцнення зв’язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в Української РСР” зазначалось, що всі навчальні заклади трудових резервів повинні були реорганізуватися у професійно-технічні училища з терміном навчання від 1 року до 3 років на протязі 1961-1963 рр. Для цього були розроблені проекти навчальної документації, навчальні плани з пояснювальними записками, кваліфікаційні характеристики по групам професій, складений проект переліку професій та спеціальностей, по яким підготовлялося молодь у професійно-технічних училищах. Варто відзначити, що у нових планах передбачалось підвищення питомої ваги виробничого навчання в загальному фонді навчального часу, при цьому значна кількість часу відводилось безпосередньо навчанню учнів на робочих місцях підприємства.
У довідці про хід виконання Закону “ Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР” Харківським обласним управлінням професійно-технічної освіти, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1, зазначається, що була розвернута підготовка по перетворенню 10 навчальних закладів (ремісничі училища №3, 4, 5, технічні училища №1, 4, 7, будівельні училища №3, 5, училища механізації сільського господарства №2, 4) в професійно-технічні училища, для чого по кожному училищу були складені організаційно-технічні заходи, які обговорювались на засіданні навчально-методичної ради при начальнику обласного управління і в цілому рішення було ухвалено позитивно. Однак, слід зазначити, що в ряді навчальних закладів були виявлені недоліки, яких терміново необхідно було позбутися. Так, наприклад, в технічному училищу швейного профілю № 4 до недоліків було віднесено недостатня складність продукції, що виготовлялася учнями у майстернях. Під час виробничої практики встановлений план для виготовлення швейної продукції був виконаний лише на 70%, що говорить про погану організацію діяльності учнів та про недостатній контроль з боку майстрів виробничого навчання. Дніпропетровське управління професійною технічною освітою в навчальних закладах відмічала такі недоліки: не досить високий рівень кваліфікації інженерно-педагогічних робітників, а також не якісний контроль за навчально-виховною роботою керівниками училищ.
З метою реалізації вище вказаного Закону та виправлення існуючих упущень, Харківським Раднаргоспом була видана Постанова № 54 від 6.03.1961 року “ Про виробничі бази навчальних закладів професійно-технічної освіти”, де зазначалось, що училища необхідно прикріпити до підприємств, організацій розташованих в районі училища з метою забезпечення останніх робочими кадрами та для надання підприємствам методичної допомоги в підвищенні кваліфікації робітників, а також для забезпечення учнів оплачуваними робочими місцями під час виробничої практики, а училища необхідними матеріалами та замовленнями.
Не менш важливим у цей час, як свідчить аналіз нормативного документу, було розроблення та впровадження у життя заходів республіканським управлінням по зміцненню навчально-матеріальної бази, розширенню та поліпшенню виробничої діяльності навчальних закладів, підвищенню їх прибутковості і самооплатності, зміцненню кадрів майстрів виробничого навчання, викладачів та керівників училищ. В результаті виконання передбачених заходів поступово відбулося зміцнення навчальної бази, тобто було модернізовано обладнання, поповнилась кількість інструментів, пристроїв і навчально-наочних посібників. Була проведена робота по розширенню переліку виробів та збільшення об’єму продукції, що виготовлялася учнями у процесі виробничого навчання, особливо за рахунок виготовлення складної продукції по замовленням підприємств, що суттєво вплинуло на підвищення прибутковості і здешевлення вартості навчання учнів для держави.
Результатом стало створення належних навчально-виробничих умов на підприємствах під час проведення виробничої практики для учнів, збільшення прибутковості навчальних закладів, що відбилося на зростанні відсотка часткової самооплатності.