Сторінка
20

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Аналіз педагогічної преси показує, що в училищах у 80 роки організовувались довідково-інформаційні фонди, які комплектувались діатекою, фонотекою, зразками плануючої документації, накопичувалися картотеки інформаційних матеріалів, велись предметні накопичувальні папки з журнальними та газетними статтями з питань професійної підготовки, поширювалась підписка на інформаційні видання, використовувалась галузева інформація, яку отримували з науково-технічних бібліотек, організовувались виставки новинок літератури. Більшість підприємств легкої промисловості регулярно направляли в базові училища науково-технічну інформацію про новинки в техніці, технології та організації праці, а також забезпечували училища інструкціями та технічною документацією, які потім детально вивчались на методичних комісіях та впроваджувались у навчальний процес. У багатьох училищах створювались короткометражні фільми, діапозитиви, які допомагали відтворити найбільш складні виробничі процеси, краще розрити їх зміст.

За роки досліджуваного періоду було надруковано та отримано професійно-технічними закладами спеціальної та методико-педагогічної літератури, підручників, що представлено у табл.1.8, додаток Г.1.

Таким чином, для 70-80 рр. досліджуваного періоду було властиво забезпечення училищ базовими підприємствами безкоштовним обладнанням; впровадження у педагогічний процес наукової організації праці на основі використання технічних засобів навчання; обладнання спортивних залів; організація довідково-інформаційних фондів; забезпечення навчальною та методичною літературою.

З кінця 80-х років в умовах переходу суспільства до ринкових відносин професійно-технічні заклади виявилися неконкурентоспроможними. Фінансування освітніх закладів було скорочено більш ніж на 60%, припинилось матеріально-технічне оснащення освітніх закладів, а також надання їм технічної та фінансової допомоги з боку підприємств, що в цілому спровокувало перебудову системи професійної освіти та руйнування існуючих взаємовідносин училищ з підприємствами.

У цей період часу було скорочено кількість навчальних закладів за рахунок ліквідації чи реорганізації тих професійно-технічних училищ, що втратили економічну перспективу в регіонах, або мали застарілу матеріально-технічну базу, проводилась робота з їх спеціалізації, а також почалась підготовка кваліфікованих робітників з нових напрямків інтегрованих професій (наприклад, кравець-закрійник).

Також поряд з цим для професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю досліджуваного періоду було характерним не виділення підприємствами кваліфікованих робітників для керівництва учнями у отриманні передового досвіду у ході виробничого навчання, неперерахування зароблених коштів профтехучилищам, виконання учнями робіт, що не відповідають встановленій кваліфікації, а також правового механізму взаємодії професійно-технічних навчальних закладів і підприємств, організації-замовників робочих кадрів та економічної зацікавленості останніх у розвитку професійно-технічної освіти, не надання фінансової та матеріально-технічної допомоги професійно-технічним навчальним закладам, а також невизначеність на державному рівні реальної потреби у робочих кадрах за професійним спрямуванням та рівнем кваліфікації.

Однак у той час чимало зусиль було надано працівниками училища № 12 м. Бердичів для створення нових кабінетів: кабінету охорони праці; моделювання та конструювання одягу. В училищі існувала бібліотека та читальний зал, в якому учні мали змогу отримати необхідні книги, займатися самопідготовкою, ознайомлюватись з періодичним виданням. Бібліотечний фонд складав 12 тис. 700 примірників. Майстерня кравців нараховувала 15 швейних машин та по 1 петельній та обметувальній машині, а також мала свої гладильні місця. Світла простора майстерня кравців мала 17 швейних машин, зигзагоподібну, петельну та обметувальну машини. Закрійна майстерня мала свою повноцінну матеріальну базу, яка включала в себе 10 швейних машин, петельну машину та 2 столи для розкрою. До речі, в навчально-виробничих майстернях учнями училища виконувалися не тільки навчальні програми, а й індивідуальні замовлення по виготовленню швейних та взуттєвих виробів для танцювальних, хорових колективів міста, шкіл, шкіл-інтернату.

Інженерно-педагогічні працівники училищ вели постійний творчий пошук для вдосконалення навчального процесу, підвищення якості навчання.

У результаті училища були змушені шукати власні форми закріплення набутих учнями умінь і навичок. Наприклад, досвід праці ПТУ № 12 м. Біла Церква, де проводилась підготовка працівників для служби побуту та підприємств легкої промисловості, свідчить про використання нетрадиційних підходів до організації навчально-виховного процесу. В училищі було створено учнівське навчально-виробниче об’єднання під назвою “Покликання, структура якого являла собою систему різних підрозділів, які забезпечували виробничий процес матеріалами, конструкторськими роботами, виготовленням та реалізацією швейних виробів. Придбані кошти направляли в тому числі і на матеріально-технічне забезпечення навчального процесу. Із-за поганого фінансування професійно-технічних навчальних закладів викладачі змушені були самі розробляти дидактичні засоби навчання та видавати підручники, авторами яких були самі викладачі.

Так, наприклад, в ПТУ № 40 м. Харків викладач–методист Нечіпор С.В. розробила підручник «Технології виготовлення одягу». Також були розроблені: відеофільми викладачів Шопіної Т.П. («Обробка кишень у верхньому одязі»), Романченко І.В. («Безлекальний метод розкрою виробів»), Обод К.Т. («Охорона праці у ХВПУ СП»); комплект презентацій для проведення уроків за допомогою мультимедійного проектора викладачів Нечіпор С.В., Обод К.Т., Романченко І.В., Шопіної Т.П., Губіної О.В., ряд тестів для проведення проміжного та тематичного контролю знань учнів викладачів Нечіпор С.В. Отже, у 1987-1996 рр. спостерігалось зниження уваги, як з боку держави, так і з боку підприємств, до матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів. Останні повинні були самостійно вирішувати питання, щодо покращення матеріально-технічного становища.

З кінця 90-х років до 2008 р. було багато надруковано та отримано професійно-технічними закладами спеціальної та методико-педагогічної літератури, підручників, які відображати як важливі аспекти професійного навчання, так і сучасний стан швейної галузі ( висвітлювались нові методики конструювання одягу, властивості сучасних матеріалів, ефективні методи обробки виробів), що допомагало якісно підготувати учнів для праці на виробництві, що представлено у табл.1.9, додаток Г.2.

На початок 2000 року залишилася гострою проблемою матеріально-технічне забезпечення. Навчально-матеріальна база училищ фізично і морально застаріла. У багатьох навчальних закладах практично відсутнє нове обладнання, техніка, сучасні інструменти та матеріали, навчання здійснюється за застарілими технологіями. У навчальних майстернях, дільницях, лабораторіях, використовується обладнання, устаткування, середньовідсотковий термін експлуатації яких становить: до 10 років — 6 відсотків; від 10 до 20 років — 34 відсотки; понад 20 років — 60 відсотків. Обмеженість бюджетних видатків зумовило практично її повне фізичне та моральне старіння. Складними постали питання щодо забезпечення підручниками та навчальними посібниками учнів. За 2000—2008 рр. із запропонованих 432 найменувань навчальної літератури видано лише 131, або 30 відсотків від запланованого.