Сторінка
5

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Так, аналіз довідки “Про стан начально-виховної роботи в навчальних закладах профтехоствіти за 1963 рік ” свідчить, що у 1962 році вже внесено 15млн.крб (14%) в державний бюджет, до всіх витрат на навчання і утримання учнів. До того ж, у процесі виробничої діяльності учнями було зароблено у 1959 році 18,3 млн. крб., а у 1962 році 18,7 млн. крб. Навчальними закладами отримано доходів від підприємств за роботи, що виконані учнями в період виробничої практики, в 1952 році 4,33 млн., а в 1962 році 18,7 млн.

В результаті вище зазначених дій, як встановили М.Ф. Пузанов та Г.І. Терещенко, на 1 січня 1962 року було реорганізовано в міські ПТУ 226 ремісничих, будівельних, гірничопромислових училищ та шкіл ФЗН без зменшення в них кількості учнів.

Слід відзначити також і те, що у цей період продовжували функціонувати та розвиватися деякі відомчі професійно-технічні навчальні заклади – школи ФЗУ, профтехшколи, що були підлеглі республіканським міністерствам легкої промисловості, а також училища побутового обслуговування, куди також приймалась молодь до навчання на базі закінчення восьмирічної освітньої школи. Термін навчання у таких закладах встановлювався від 1 до 3 років, в залежності від складності професійної підготовки.

Отже, 1959-1965 рр. було проведено перший етап перебудови і вдосконалення шкільної системи підготовки кваліфікованих робочих кадрів, прикріпленням професійно-технічних навчальних закладів до підприємств, створення міських професійно-технічних училищ на базі 8-річної школи з тривалістю навчання від одного до трьох років.

Реалізація Закону та інших нормативно-правових документів сприяла оновленню та розробці навчальної документації, прикріпленню училищ до підприємств,що суттєво відбивалось на зміцненні їх навчально-матеріальної бази, а також на удосконаленні процесу організації виробничої практики, яка стала важливою складовою виробничого навчання.

Подальшому розвиткові профтехосвіти сприяло прийняття у 1965, 1966 рр. постанов: ”Про подальше поліпшення роботи шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, дошкільних закладів, дошкільних та позашкільних організацій Української СРСР” , “Про заходи по розширенню навчання та влаштуванню на роботу в народне господарство молоді, що закінчує загальноосвітні школи у 1966 році ”, якими передбачалось збільшення прийому молоді до навчальних закладів профтехосвіти, що зумовило необхідність у зростанні їх чисельності, особливо за рахунок кількості технічних училищ. На підставі зазначених заходів 25.04.1967 року було затверджено Положення про технічні училища Української СРСР, у якому стверджувалося, що основою професійної підготовки майбутніх робітників є виробниче навчання, яке здійснюється в майстернях та в період виробничої практики на підприємстві.

На підставі вищевикладеного констатуємо: у цих умовах були створені необхідні правові основи для подальшого розвитку виробничого навчання, зокрема виробничої практики. Остання набула правової захищеності: було чітко визначено її роль не тільки у підготовці фахівців, а й зміцненні матеріального стану училищ, а також місце в навчальному процесі всіх закладів професійно-технічної освіти та шляхи її здійснення. Розвиток швейної промисловості, як свідчить проведене дослідження, спричинив потребу в підготовці робітника нового типу, здатного високо ефективно працювати, грамотно підходити до виконання своєї справи.

Вдосконалення змісту професіонально-технічної освіти - це процес безперервного дослідження й удосконалювання в першу чергу навчально-методичної документації, що приблизно кожні п'ять-сім років в залежності від предмета, Науково-технічного прогресу в цiй отряслі виробництва і результатів експериментів учених буде оновлюватися і змінюватися, так само як і необхідні учні та навчальні посібники.

За 1965-1987 роки підготовлено і здано 779 найменувань підручників і навчальних посібників тиражем 37,3 млн. примірників. Навчальні посібники та учні видаються видавництвами "Вища школа" та галузевими - "Надра", "Колос".

Необхідно зазначити, що ці роки стали для системи професійної технічної освіти стає роками перебудови його змісту в небачених масштабах, п'ятирічкою переходу всіх навчальних закладів на нові навчальні плани та програми, на нові навчальні посібники. Однак, на той час були не вирішені питання по находження оптимального співвідношення навчального навантаження та самостійної роботи учнів цих училищ; не знайдено доцільні варіанти чергування теоретичного і виробничого навчання, не подолано перевантаження учнів та ін.

XXV з'їзд КПРС намітив подальший розвиток системи народної освіти відповідно до вимог науково-технічного прогресу і завданнями не ухилом підвищення культурно-технічного й освітнього рівня працівників, поліпшення підготовки кваліфікованих робочих кадрів і фахівців.

Все це вимагало від усіх працівників системи професійно-технічної освіти подальшого підвищення рівня викладання, удосконалення засобів, форм і методів навчально-виробничого процесу, використання у навчальній роботі найважливіших досягнень науки, техніки і передового досвіду.

З прийняттям у 1969 році постанови “ Про заходи по дальшому поліпшенню підготовки кваліфікованих робітників в навчальних закладах системи професійно-технічної освіти ”, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1, у 1970 році Положення про профтехучилища по підготовці кваліфікованих робітників з середньою освітою посилилися вимоги до рівня не тільки фахової підготовки, а й загальної освіти робітників. Це спричинило підвищення статусу та кількості професійно-технічних училищ (СПТУ), на базі яких здійснювалось суміщення професійної та загальної середньої освіти, збільшився і термін навчання у них до 3-4 років. Здійснення вищезазначеної постанови вимагало значних матеріальних затрат, оскільки СПТУ організовувались не лише на базі існуючих навчальних закладів, але й у нових приміщеннях, у яких було необхідно обладнати кабінети, лабораторії, забезпечити училища відповідною літературою, наочними посібниками.

Як свідчить аналіз науково – педагогічної літератури актуальними на той час були такі питання: - впровадження у педагогічний процес наукової організації праці, що сприяло удосконаленню праці викладачів, майстрів виробничого навчання, завдяки використанню технічних засобів навчання, введенню перспективно-тематичних планів, навчанню учнів на досвіді новаторів виробництва, - здійснення методичної роботи у професійних навчальних закладах, яка передбачала широкий обмін позитивним педагогічним досвідом серед інженерно-педагогічних робітників, - вивчення та впровадження у навчальний процес виробничого досвіду підприємств, переважно тих, де проходила виробнича практика, в результаті чого підвищувався рівень навчально-виховної роботи в училищах.

Важливим кроком для розвитку професійно-технічної освіти було прийняття у червні 1972 року постанови” Про вдосконалення системи професійно-технічної освіти” ,положення якої зумовлювали подальше удосконалення навчально-виховного процесу в училищах, за рахунок встановлення більш тісних зв’язків з підприємствами, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1.