Сторінка
10

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

У цей час надсилаються пропозиції до Міністерства освіти і науки України щодо змін до законодавчих актів, де б регулювалося питання забезпечення навчальних закладів професійно-технічної освіти сучасним обладнанням, причому саме за участю тих підприємств, для яких готують робітничі кадри. На разі – відміна оподаткування на обладнання, матеріалів, яке передається підприємствами до закладів профтехосвіти. Не оминули питання організації стажування та підвищення професійної майстерності педагогічних працівників профтехосвіти в умовах сучасного виробництва, соціального захисту випускників ПТНЗ, популяризації робітничих професій у ЗМІ .

У ході дослідження визначено, що у цей час в Україні починає діяти з 2000 року освітньо-кваліфікаційна характеристика в системі вищої освіти.

У 2000 роки професійно-технічна освіта України ще залишалась потужною системою, хоча за останні 15 років відбулося скорочення мережі майже на 300 державних навчальних закладів ПТО. Суттєво за цей час скоротився і контингент учнів: з 647 тисяч у 1992 році до 450 тисяч у 2006 році. На сьогодні функціонує 930 професійно-технічних навчальних закладів, які підпорядковані Міністерству освіти і науки України. Серед них 170 вищих професійних училищ, 24 центри професійно-технічної освіти, 497 професійних ліцеїв та 239 професійно-технічних училищ. Крім того працюють понад 1500 навчальних закладів першого атестаційного рівня недержавної форми власності.

В Україні запроваджена триступенева професійна освіта. Кожний ступінь навчання визначається теоретичною та практичною завершеністю і супроводжується присвоєнням випускникам ПТНЗ відповідної кваліфікації. Випускники навчальних закладів системи ПТО мають можливість як працювати за обраною професією, так і продовжити навчання у вищих навчальних закладах.

У 2007/2008 навчальному році в професійно-технічних навчальних закладах готували у 6,2 рази менше кадрів з розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації (у 1996 році цей показник складав 2,8 рази), тоді як на ринку праці спостерігається дефіцит кваліфікованих робітників.

Тому, що суспільство не було проінформовано о необхідності та перспективності робочих професій, підприємства були закриті, основне направлення праці – це комерційні структури. А це означало, що потрібні були люди з високим рівнем мобільності та інтелекту, а це призвело к популярності вищих навчальних закладів, а не професійно-технічних навчальних закладів.

Загальна забезпеченість професійно-технічних навчальних закладів підручниками та навчальними посібниками на початок 2008 року складала: із загально-технічних і спеціальних дисциплін – 69%, із загальноосвітніх – 63%. А з ряду професій машинобудування, металообробки, приладобудування, видобувної промисловості, транспорту, зв’язку та легкої промисловості вона не перевищувала 30%. Протягом 90-х років з понад 200 професій не було видано жодного підручника, не видавалась взагалі науково-методична література для ПТНЗ. З року в рік не виконується план видання підручників.

Отже, для четвертого етапу було властиво, з одного боку, запровадження ступеневої освіти, видання державних стандартів, освітньо-кваліфікаційної характеристики, створенням нормативно-правової бази. З іншого боку, спостерігалось не достатнє видання підручників та втрачалась пріоритетність робочої професії.

Таким чином, у ході дослідження встановлено, що професійно-технічні навчальні заклади, зокрема швейного профілю, пройшли певні етапи розвитку (перший етап: 1958-1962 рр - етап пошуків розвитку професійно-технічних навчальних закладів; другий етап: 1962-1987 рр - етап інтенсивного розвитку професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю відповідно до вимог науково-технічної революції, на підставі зближення професійно-технічної та загальної середньої освіти; третій етап: 1988-1995 рр. - етап виникнення ускладнень в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю; четвертий етап: 1996 – 2008 рр. - етап адаптації професійно-технічних навчальних закладів до нових умов існування).

Управління професійно – технічними навчальними закладами швейного профілю ( 1958-2008 рр.)

Аналіз методико-педагогічної літератури показує, що під управлінням професійно-технічним навчальним закладом – діяльність керуючої підсистеми, спрямована на створення прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, матеріально-фінансових, організаційних, правових, ергономічних, медичних умов, необхідних для нормального функціонування і розвитку навчально-виховного процесу та реалізації цілей навчального закладу.

Структура управління професійно-технічними навчальними закладами у різні роки має свої особливості управління, що представлено на рис.1.1, ДОДАТОК Б.1.

Державний комітет Ради Міністрів СРСР як союзно-республіканський орган за дорученням партії та уряду здійснює єдину політику професійно-технічної освіти в країні, має безпосередні зв'язки з радами міністрів союзних республік, з зацікавленими міністерствами, відомствами, громадськими танауковими організаціями.

Для виконання покладених на Державний комітет завдань у ньому функціонують наступні підрозділи: обласне управління профтехосвітою, вчена рада, управління та відділення Держкомітету.

Важлива роль відведена Вченій раді, що сприяє забезпеченню учнів підручниками, довідниками, а педагогічних працівників системи - виданням з професійної педагогіки, обміну досвідомпраці.

Так, комітет відповідав за виконання народногосподарських планів підготовки училищами профтехосвіти робітників високої кваліфікації й рівень їхньої підготовки, вивчав передовий досвід підготовки робітників і здійснював його поширення й провадження.

У 90-х роках ХХ століття диверсифікованість професійних освітніх установ привела до зміни їхньої структури. Перехід України на ринкові відносини поставив перед системою професійної освіти нові цілі, рішення яких можна спостерігати в глибоких перетвореннях системи професійної освіти. Ці перетворення доцільно представляти у вигляді двох взаємозалежних процесів: удосконалювання існуючої системи й формування нових концептуальних підходів і умов її розвитку на основі прогнозних оцінок і стратегічних напрямків, у відповідності зі структурним зрушеннями в економіці й соціальній політиці держави. Нова система професійної освіти припускає розвиток і становлення особистості людини як професіонала протягом всього життя й тому повинна:

- Надати окремої особистості свободу у виборі освітніх траєкторій у відповідності зі своїми здібностями, запитами й можливостями;

- Урахувати потреби замовників професійних кадрів у підготовці мобільних, орієнтованих на ринкові відносини фахівців;

- Сприяти розвитку демократичних свобод у діяльності професійних освітніх установ, що вибудовують свої оригінальні освітні програми.

Саме тому, починаючи з 1991 року в Україні створена нова система керування професійно-технічною освітою, що представлено на рис.1.2, додаток Б.1.

До повноважень МОН України в сфері професійно-технічної освіти відносяться: