Сторінка
1
Основна мета модернізації освіти - забезпечення високої якості освіти, здатної забезпечити потреби не тільки держави, суспільства в конкурентній боротьбі, але й потреби особистості в саморозвитку, оволодінні сучасними досягненнями людської культури.
В умовах інтеграції вітчизняної освіти у світовий освітній простір, що дістала своє оформлення, наприклад, у рамках Болонського процесу, особливо актуальними стають задачі оволодіння ключовими компетенціями (соціальними, комунікативними, інформаційними, освітніми, професійними).
У системі вищої професійної освіти висока якість освіти не може бути забезпечена за допомогою так званої парадигми знань: необхідно задачі професійної освіти вирішувати в руслі компетентнісного підходу, який акцентує увагу на формуванні в майбутнього фахівця готовності до практичного застосування знань й умінь в умовах розв'язання реальних професійних задач. У цьому зв'язку зміст освітньої діяльності найбільше повно відображається в понятті "академічна культура", що розуміє як здатність людини, що пізнає світ, не тільки вільно орієнтуватися в інформаційних потоках, але й уміти перетворювати інформацію в знання, знаходити йому практичне застосування.
Таким чином, компетентнісний підхід виник як альтернатива нагромадженню абстрактно-теоретичних знань.
Концепція компетентнісного підходу дістала досить глибоке наукове обґрунтування в працях Д.М. Новікова, Т.М. Ковальової, В.О. Болотова, Д.Б. Ельконіна, П.Г. Щедровицького, Дж. Раввена, А.В. Хуторського, С. Є. Шишова, В.О. Кальнея й ін. Однак як і раніше немає ясності в розумінні співвідношення понять "компетентність" й "компетенції", що утруднює усвідомлення особливостей організації учбово-пізнавальної діяльності студентів в умовах впровадження нових інформаційних технологій.
Одним зі шляхів, засобів активізації учбово-пізнавальної діяльності студентів є підвищення ролі самостійної роботи студентів. Нових рішень вимагає питання про характер співвідношення аудиторної й поза аудиторної самостійної роботи.
Разом з тим аналіз публікацій з досліджуваної проблеми дозволив виявити ряд протиріч:
між сучасними вимогами до рівня академічної культури студентів і готовністю студентів до оволодіння способами ефективної учбово-пізнавальної діяльності;
між ступенем розробленості наукових знань про ефективну організацію навчальної діяльності й практичною готовністю викладачів до застосування наукових досягнень у керуванні навчальною діяльністю;
між необхідністю актуалізації ролі самостійної роботи й ступенем готовності студентів до самостійної роботи;
між потребою впровадження нових освітніх технологій і ступенем готовності викладачів до освоєння цих технологій;
між процесом впровадження нових технологій активізації навчальної діяльності й необхідністю збереження традиційних методів навчання;
між нормативною заданістю освітнього процесу й особистісних потреб студентів в індивідуалізації навчання.
Виявлені протиріччя дозволили сформулювати проблему дослідження: як варто організувати навчальний процес, щоб забезпечити його спрямованість на формування в студентів готовності до оволодіння ефективними засобами учбово-пізнавальної діяльності?
Об'єкт дослідження: навчально-пізнавальна діяльність студентів
вищого навчального закладу.
Предмет дослідження: розвиток академічних компетенцій у студентів у процесі навчально-пізнавальної діяльності.
Мета дослідження: обґрунтувати педагогічні умови підвищення ефективності розвитку в студентів академічних компетенцій в процесі навчально-пізнавальної діяльності.
Відповідно до мети визначені наступні задачі дослідження:
Висвітлити теоретичні основи організації навчально-пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі.
Проаналізувати умови стимулювання розвитку академічних компетенцій.
Визначити заходи підтримки розвитку академічних компетенцій.
Проаналізувати результати роботи з розвитку академічних компетенцій у студентів вищого навчального закладу.
Методологічну основу дослідження склали праці А. Маркової [71], В. Петрука [82-84], А. Хуторського [108-110], А. Чернявської [111] та ін.
Для реалізації поставленої мети й рішення задач дослідження були використані наступні методи:
теоретичні: аналіз і синтез, узагальнення досвіду, моделювання;
емпіричні: спостереження, опитування, метод (вивчення документації й результатів діяльності), емпіричне дослідження;
статистичні: кількісна і якісна обробка матеріалів.
Теоретична значимість полягає в уточненні, конкретизації змісту понять "академічна культура"; в обґрунтуванні доцільності розгляду сутності поняття "академічна компетенція".
Практична значимість полягає у систематизації методичних рекомендацій з розвитку академічних компетенцій у студентів вищого навчального закладу та керування самостійною роботою студентів.
Сутність, структура поняття "академічна культура"
У процесі навчально-пізнавальної діяльності в суб'єктів освітнього процесу формуються не тільки специфічні вміння й навички пошуку інформації, її відбору, оцінки, зберігання й використання, але й особливі особистісні якості й властивості, індивідуальний стиль діяльності, система ціннісних орієнтацій, відносин до об'єктів пізнання, його результатам.
Якщо стосовно до навчально-пізнавальної діяльності в загальноосвітній школі використовується поняття "культура навчальної праці", то стосовно до вищої професійної школи доцільно використовувати поняття "академічна культура". Така доцільність мотивована, насамперед, особливостями навчальної діяльності у вищому навчальному закладі: її професійною (практичною) спрямованістю, наявністю не тільки навчально-пізнавальної, але й навчально-дослідницької й науково-дослідної діяльності, специфікою організації й управління педагогічним процесом, а також особливостями (віковими, соціально-психологічними) студентів як суб'єктів навчальної діяльності.
Академічна культура - це оволодіння різними видами й способами навчально-пізнавальної й навчально-дослідницької діяльності, готовність до переходу від теоретичного до практичного навчання, уміння раціонального читання, підготовка до занять, різних форм атестації, до досягнення успіху в професійних конкурсах, змаганнях.
Тісно пов'язані з академічною культура мислення й культура розумової праці.
Культура мислення - це здатність індивідуального мислення до саморозвитку і його вміння виходити за межі сформованих форм і навичок мислення. Культура мислення також залежить від ступеня оволодіння інтелектуальними прийомами: аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування, порівняння, аналогія, систематизація, моделювання й т.д. Культура розумової праці характеризує якість розумової діяльності, ступінь оволодіння інтелектуальними вміннями й навичками, уміння організації, планування, дотримання правил гігієни, розподілу праці й відпочинку, раціональної роботи із джерелами знань, самоконтроль, своєчасну корекцію своїх дій. Іншими словами, культура розумової праці припускає оволодіння вміннями й навичками наукової організації праці, навичками самопроектування, самоорганізації, саморегуляції й самоконтролю.