Сторінка
1
Однією з основ розвитку промисловості є людський ресурс. Чим вищу кваліфікацію мають працівники і чим краще підприємства забезпечені необхідним людським потенціалом, тим вища ймовірність виробництва на таких підприємствах конкурентоспроможної інноваційної продукції.
На жаль, протягом всього часу трансформаційних процесів в економіці України, інститутами влади не було приділено достатньої уваги для забезпечення промислових підприємств України кваліфікованими кадрами робочих спеціальностей, що зумовило відставання рівня кваліфікації середньостатистичного робітника в Україні від рівня робітника в розвинутих країнах світу.
Крім того, це спричинило ряд деструктивних процесів в суспільній свідомості серед яких: зменшення престижу робітничих спеціальностей серед молоді, незадоволення рівнем оплати праці кадрів робочих спеціальностей, збільшення середнього віку кадрів робочих спеціальностей.
Проблема підготовки спеціалістів робітничих професій в Україні із кожним роком загострюється, що є однією з основних причин негативних процесів у економіці країни. Значні диспропорції на ринку праці призвели до того, що таких спеціалістів стає дедалі менше, тоді як попит на них зростає. Органи влади звертається мало уваги на стан підготовки робітничих кадрів для народного господарства. Для професійно-технічної освіти характерними є всі проблеми освіти в Україні загалом і найбільш гострою проблемою є фінансування професійно-технічних закладів. Тому вважаємо за доцільне розглянути її детальніше.
Стан підготовки спеціалістів робочих спеціальностей в Україні
На сучасному етапі розвитку економіки промислові підприємства України відчувають гостру нестачу саме у кадрах робочих спеціальностей. За висновками різних експертів дефіцит кваліфікованих робітничих кадрів на промислових підприємствах України становить від 30 до 40% і кожного року зростає. Підготовка кваліфікованого робітника – це дорогий процес, що потребує значних матеріальних, фінансових та інтелектуальних затрат. На відміну від попередніх десятиліть майже повністю виключена участь роботодавців у підготовці робітничих кадрів, що раніше становила до 60% від загальних інвестицій. У нових економічних умовах розпалися зв'язки профтехучилищ з підприємствами-замовниками кадрів, а новий механізм взаємодії закладів професійно-технічної освіти з роботодавцями ще не сформовано. За даними Державної служби зайнятості у професійно-технічних навчальних закладах готують у 3,5 рази менше кадрів з розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у вищих навчальних закладах. Водночас ринок праці на 60% зацікавлений саме у робітничих професіях.
За даними Міністерства праці, середній вік працівників сфери матеріального виробництва дорівнює 55 років, а частка робітників високої кваліфікації лише близько 10%. При цьому робітники в Україні проходять перепідготовку чи підвищення кваліфікації в середньому раз на 13–15 років, тоді як в розвинутих країнах – раз на 3–5 років.
Що ж до стану професійно-технічної освіти в Україні, то з 1990 року до 2009 року кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилась з 1246 до 993. Із них 876 державних професійно-технічних навчальних закладів, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 43 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів. Середньорічна кількість учнів також зменшується (таблиця 1).
Таблиця 1 – Кількісні та якісні показники професійно-технічних державних навчальних закладів України у 2007–2009 роках
|
2007 рік |
2008 рік |
2009 рік | |
|
Кількість професійно-технічних навчальних закладів, з них за галузевим спрямуванням: - промисловості - будівництва - аграрного профілю - сфери послуг в тому числі нових типів: - вищих професійних училищ - центрів професійно-технічної освіти - професійних ліцеїв |
930 333 185 270 142 170 24 497 |
919 326 183 268 142 173 35 506 |
876 313 178 251 134 177 50 481 |
| Контингент учнів, слухачів, всього тис. осіб у тому числі: – на базі базової освіти, тис. осіб – на базі повної загальної середньої освіти, тис. осіб – за соціальним станом: а) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тис. осіб б) з вадами фізичного та розумового розвитку, тис. осіб |
449,8 297,0 111,0 18,2 4,4 |
418,1 283,0 113,0 18,4 3,9 |
410,2 253,0 117,0 19,2 4,4 |
|
Кількість найменувань робітничих професій, за якими здійснюється підготовка |
524 |
514 |
526 |
| Кількість педагогічних працівників, які забезпечують навчально-виробничий процес, всього тис. осіб у тому числі: - старших майстрів та майстрів виробничого навчання |
48,9 23,4 |
48,4 22,6 |
47,8 23,1 |
Особливо це стосується спеціалістів для вугільної й гірничорудної промисловості. Дефіцит робітничих кадрів відчувають також будівельна й металообробна галузі.
Динаміка зміни професійно-технічних закладів за 2005–2009 роки спрямуванням наведена на рисунку 1.
Рисунок 1 – Мережа професійно-технічних навчальних закладів
При цьому багато роботодавців відчувають гостру потребу у випускниках таких закладів. Разом із тим частина молоді, отримавши робітничу кваліфікацію за державний кошт, відмовляються працювати за спеціальністю, обираючи спосіб заробітку «купи-продай». Крім того, певний відсоток фахівців виїжджають за кордон, де працюють не завжди в нормальних умовах, із ненормованим робочим днем, зазнають морального гноблення.
Серед безробітних в Україні є й випускники ПТУ: за даними Держкомстату України, у 2008 році шукав роботу кожен третій колишній учень професійно-технічною закладу. Для порівняння, серед тих, хто шукає роботу, осіб із вищою освітою – кожний четвертий.
Важливо зазначити, що рівень підготовки кваліфікованих робітників є низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Керівництво промислових підприємств не задовольняє не лише якість підготовки, а також і рівень кваліфікації підготовлених спеціалістів. Наприклад, підприємства машинобудування потребують робітників з професій металообробки 5-го – 6-го розрядів, а не 3-го, як пропонують у професійно-технічних училищах.