Сторінка
1

Значення дидактичної гри в середній школі

Останнім часом в педагогіці, так само як і в багатьох інших галузях науки, відбувається перебудова практики і методів роботи, зокрема усе більш широкого поширення набувають різного роду гри.

Впровадження в практику ігрових методик безпосередньо пов'язане з рядом загальних соціокультурних процесів, направлених на пошук нових форм соціальної організованості і культури взаємин між вчителем і учнями.

Необхідність підвищення рівня культури спілкування учнів в дидактичному процесі диктується необхідністю підвищення пізнавальної активності школярів, стимулювання їх інтересу до предметів, що вивчаються.

Не секрет, що в наше швидко мінливе століття, що живе в неймовірному темпі, важливою ланкою суспільного розвитку є система освіти в цілому, і початкова освіта як етап навчання підростаючих членів суспільства, на якому формуються основні уміння і навики, необхідні в подальшому навчанні. Темпи зростання об'ємів учбового матеріалу диктують свої умови до вживання методів навчання молодших школярів. І методи ці частенько направлені на кількість засвоюваного матеріалу, а зовсім не на його якість.

Такий підхід, природно, не сприяє успішному засвоєнню програмного матеріалу і підвищенню рівня кількості знань. Навпаки, матеріал, погано засвоєний учнями, не може бути надійною опорою для засвоєння нових знань.

Вплив суспільства на розвиток і характер ігор

Питання про виникнення гри в ході історичного розвитку суспільства є одним з важких питань дослідження. Для такого дослідження необхідні :

- Дані про місце дитини в суспільстві на різних етапах розвитку суспільства

- Дані про характер і вміст гри на цих же історичних етапах.

Виходячи з цього, природу ігор можна зрозуміти лише із співвідношення життя дитини в суспільстві з його іграми.

Неможливо безпосередньо прослідити весь процес виникнення гри, оскільки є лише дуже мізерні дані.

Питання про історичне виникнення гри тісно пов'язане з характером виховання дітей в суспільствах, що стоять на нижчих рівнях розвитку виробничої культури, слабкому розвитку системи освіти або відсутності її як такий.

На думку Р. Алта для виховання дітей на ранніх рівнях розвитку суспільства характерні наступні риси :

- однакове виховання всіх дітей і участь у вихованні всіх членів суспільства ;

- всебічність виховання, тобто кожна дитина вчиться робити все те, що уміють дорослі і брати участь у всьому, що роблять члени суспільства, до якого він відноситься.

- короткочасність виховання - діти вже в ранньому віці взнають всі завдання, які ставить перед ними життя.

Таким чином, положення дитини в суспільстві, що стоїть на раніших етапах розвитку характеризується, перш за все, раннім включенням його у виробничу працю дорослих.

Так, наприклад, під науковим керівництвом Д. Б. Ельконіна і Л. Ф. Обухової аспірантка з Колумбії К. Отолора виконала унікальне дослідження, в якому проаналізувала особливості гри у дітей індійської общини Аруако. Тут особливості гри дітей визначаються, перш за все, тим, що діти з найранішого віку вимушені працювати і нести відповідальність, як дорослі. Оскільки дитина цього племені вже до 8 років володіє всіма предметами і нарівні з дорослими бере участь в суспільному житті, немає необхідності моделювати це життя в символічному плані.

Робота К. Отолора ще раз показує, що дитяча гра залежить від рівня розвитку суспільства. Соціальне середовище виступає по відношенню до гри як джерело свого розвитку. Тобто гра виступає як засіб підготовки дитини до повноцінного включення в життя суспільства. І як підкреслював Р.Альт, тут має місце бути короткочасність виховання, тобто дитя вже до 7-8 років бере активну участь в трудовій діяльності і суспільному житті дорослих.

Спираючись на концепцію Д. Би. Ельконіна, К. Отолора виявила найбільш характерні види ігор у дітей, що належать до суспільства з нижчим рівнем розвитку :

- гра-розвага- гра, в якій повністю відсутній сюжет. Її мета - розважити, розвеселити учасників.

- Наприклад : «гра в доганялки», де розвагою є - бігати один за одним, аби, наздогнавши, полоскотати. Зазвичай закінчивши таку дію дитина сміється ;

- гра-вправа- відсутній сюжет, переважають фізичні дії, при цьому одне і теж дія повторюється кілька разів ;

- сюжетна гра- є ігрові дії і уявна ситуація, хоча ще в зачатковій формі. Найбільш частим сюжетом є приготування їжі, збір фруктів. Сюжетна гра частіше зустрічалася у дітей 7-8 років і практично відсутня у дітей більш старшого віку. Але цей вигляд гри у дітей, що належать до суспільства з нижчим рівнем розвитку, не отримує достатнього розвитку, оскільки тут немає необхідності в іграх і немає серйозного відношення до ігор з іграшкою як необхідній частині підготовки дитини до дорослого життя. Дорослі не учать дітей грати, а навіть навпаки - відкидають гру. Раннє залучення дітей до праці перешкоджає розвитку сюжетної гри.

- процесуально-наслідувальна гра- відтворення дій або ситуацій, які дитина спостерігає зараз. Наслідувальні і сюжетні ігри близькі один до одного, у дітей, що належать до суспільства з нижчим рівні розвитку, важко встановити ту грань, де кінчається наслідувальна і починається сюжетна гра ;

- традиційна гра- це та гра, яка передається з покоління в покоління, в неї грають дорослі і діти, вона має правила, але в ній відсутня уявна ситуація.

Таким чином, робота К. Отолора ще раз підкреслює, що дитяча гра має історичну і соціальну, а не біологічну природу. Середовище виступає як джерело розвитку. Сам характер гри, її структура визначається суспільством.

Гра, витоки якої пов'язані з соціально-економічним рівнем розвитку суспільства і культурними традиціями народу, еволюціонує разом з суспільством. Вже в сучасному індустріальному суспільстві гра має розвиненіший характер, і вона вже не є єдиним типом діяльності дитини (образотворча діяльність, елементарна праця, сприйняття казки, вчення). Гра виступає як засіб виховання і навчання дитини як вдома так і освітній установі.

Види ігор

Розглянемо в найзагальніших рисах характерні особливості типів ігор по класифікації О.С.Газмана.

1. Рухливі найважливіший засіб фізичного виховання дітей в дошкільному і особливо в шкільному віці. Вони завжди вимагають від граючих активних рухових дій, направлених на досягнення умовної мети, обумовленої в правилах.

Фахівці відзначають, що основні особливості рухливих ігор школярів - їх, творчого, колективного характер змагання. У них виявляється уміння діяти за команду в безперервно змінних умовах.

Велике значення рухливих ігор в етичному вихованні. Вони розвивають відчуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії один одного.

2. Сюжетно-ролеві ігри (інколи їх називають сюжетними) займають особливе місце в етичному вихованні дитини. Вони носять переважно колективний характер, бо відображають істоту стосунків в суспільстві. Підрозділяють їх на ролевих, ігри-драматизації, режисерські. Сюжет можуть мати дитячі свята, що театралізуються, карнавали, будівельно-конструкторські ігри і гри з елементами праці.