Сторінка
1

Формування пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи

Сучасна освіта спрямована на різнобічний розвиток кожного учня. Тому її метою є виховання духовно багатої, національно свідомої мовної особистості, а головне: грамотної. Як відомо, грамотною можна назвати ту людину, що має високий рівень розвитку усної і писемної мови. Однією із складових загальної культури людини є її пунктуаційна вправність.

Правильне структурування шкільного курсу української мови спрямоване не тільки на підвищення рівня теоретичних та практичних умінь і навичок у засвоєнні системи мови, а й на формування мовної особистості, культури спілкування і цілісного світогляду. Ці завдання деякою мірою забезпечуються вивченням синтаксису і пунктуації, адже цей курс можна вважати центральним. Як зазначає дослідниця М.І. Пентилюк, "засоби кожного мовного рівня набувають повноти свого значення тільки в найменшій комунікативній одиниці (реченні), що є об’єктом вивчення синтаксису".

Особливість становлення пунктуаційної грамотності учнів полягає в тому, що відповідний теоретичний матеріал не виокремлено в самостійний розділ. А це спричинює певні труднощі для учнів у засвоєнні пунктуаційних умінь і навичок. Пунктуація вивчається у безпосередньому зв’язку з синтаксисом і спеціально спланованою роботою з розвитку мовлення учнів.

Однією з передумов успішного формування пунктуаційних навичок учнів є безперервність процесу роботи над пунктуацією.

Основні етапи вивчення пунктуації:

1) Практична робота над деякими пунктограмами у початкових класах. Тут головна увага звертається на виразне "читання" розділових знаків, тобто на правильне інтонування конструкцій, у яких вжито розділові знаки. Ця робота продовжується у всіх наступних класах.

2) Ознайомлення з елементами синтаксису і пунктуації. Опрацьовуються розділові знаки в реченнях з однорідними членами, прямою мовою, звертаннями, окремі випадки вживання коми в складному сполучниковому і безсполучниковому реченні. Етап цей особливо відповідальний — він закладає основи розуміння теоретичної зумовленості кожного розділового знака.

3) Робота над пунктуацією під час вивчення частини мови. На цьому етапі учні знайомляться з окремими видами відокремлення членів речення (дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти), розширюють свої знання про пунктуацію у складному реченні (відносні займенники, сполучники), закріплюють знання про пунктуацію при звертанні, прямій мові, однорідних членах речення.

4) Опрацювання пунктуації у зв'язку з вивченням систематичного курсу синтаксису.

5) Узагальнення всіх пунктуаційних відомостей на підсумкових заняттях у 9 класі.

Кожен із цих етапів є важливим, але найбільш системно пунктуація вивчається в курсі синтаксису у 8 класі. Сама на цей етап і буде орієнтуватися ця курсова робота.

Найбільш проблемним у виробленні пунктуаційних навичок є реалізація вивченого теоретичного матеріалу з пунктуації на практиці, тобто розроблення різноманітних вправ.

Актуальність дослідження. Оволодіння пунктуацією є одним із важливих елементів правописної грамотності учнів. Але у наш час пунктуаційні помилки займають перше місце у порівнянні з іншими типами помилок. Так, у середньому на одну орфографічну помилку у письмових роботах учнів припадає чотири - п’ять пунктуаційних помилок.

Мета дослідження – розглянути методику формування в учнів 8 класу пунктуаційних навичок.

Об'єктом дослідження є процес формування пунктуаційних умінь і навичок в учнів основної школи.

Предметом дослідження є формування пунктуаційних умінь та навичок у процесі вивчення синтаксису у 8 класі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні особливості вивчення пунктуації.

2. Проаналізувати лінгвістичну методичну літературу з проблеми дослідження.

3. Відібрати систему методів, прийомів та засобів навчання, що сприяють успішному формуванню пунктуаційних умінь та навичок.

4. Відібрати систему вправ для засвоєння уживання розділових знаків у реченні.

5. Розглянути методику виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок.

Практичне значення цього дослідження є в тому, що ця робота може використовуватися на уроках української мови.

Значення пунктуації та її основи. Місце пунктуації у шкільному курсі мови. Завдання навчання пунктуації

"Успішне навчання пунктуації як системи правил уживання розділових знаків вимагає обов'язкового врахування в усіх деталях значення пунктуації та її основ, від чого залежить вибір методів і прийомів роботи в кожному конкретному випадку".

Значення пунктуації полягає насамперед у тому, що за її допомогою текст розчленовується на певні відрізки з тим, щоб читач точніше, глибше, в повній відповідності до задуму автора зрозумів і сприйняв написане. Отже, розділові знаки допомагають виражати думки і почуття. Відомо, що зміна місця розділових знаків може видозмінювати зміст думки, вираженої реченням. Наприклад: А я рушаю в путь — нову стрічать весну (М. Рильський.) і А я рушаю в путь нову — стрічать весну.

Розділові знаки відділяють граматично і за змістом завершені відрізки мови: крапка відділяє речення, кома — прості речення в складі складного, однорідні члени, звертання і т. ін.

Проте пунктуація має й інше призначення. Вона вказує на змістові відтінки висловлення, на емоційність, схвильованість мовлення тощо. Не випадково у кінці речення можуть стояти різні знаки, які виконують подвійну роль. Наприклад:

1. День біжить, дзвенить, сміється, переголюється. (П. Тичина)

2. Степова далина! Чому ти так манлива, чому не відірвати від тебе зору? (О. Донченко)

3. Дякую, товариші! Пробачте, мені важко говорити. Я не можу зараз… Я прошу мене залишити на кілька хвилин… Спиніть оркестри, не треба музики, пробачте, але… може трохи пізніше… розумієте, трохи пізніше… (О. Корнійчук)

Нарешті, розділові знаки можуть вказувати на логічні відношення між частинами складного речення та між членами речення. Наприклад: 1. Кому жарти, кому смішки, а мені не все одно: у Керменщині толоку тридцять літ не орано. (П. Тичина) 2. Хочеш бути шахтарем – глибше корінь пускай у прославлену землю Донеччини.(С. Олійник) 3. Вітер війнув – листя з клена жовте, жовтаво-зелене полетіло. (П. Тичина)

Двокрапкою в першому реченні передано причино вий зв'язок, тире в другому реченні – умовний, третьому – причинно-наслідковий.

Отже, пунктуація виконує різні завдання, що визначає її основи і врешті зумовлює методику вивчення в школі.

В історії вивчення пунктуації по-різному визначає її основа, тобто те, на чому базується розстановка розділових знаків. Відомі три погляди на основи пунктуації: граматичний (синтаксичний), інтонаційний, змістовий.

Представники граматичного погляду на основи пунктуації (Я. Грот, С. Булич, Є. Істріна та ін.) вважали, пунктуація здійснює лише граматичне членування речення, а звідси – вона є показником граматичної будови, враховуючи особливості якої й формулюються правила вживання розділових знаків. Інтонаційну основу пунктуації відстоювали О. Востоков, О. Пєшковський та ін. Вони виходили з того, що розділові знаки на письмі відбивають паузи, ритмомелодику висловлювання.