Сторінка
1

Методика організації самостійної роботи майбутніх інженерів-педагогів при викладанні дисципліни "Деталі машин"

Сучасне суспільство потребує висококвалiфiкованих iнженерiв-педагогiв, оскiльки саме вони здiйснюють пiдготовку робiтничого потенцiалу країни, вiд якого залежить економiчна могутнiсть держави та добробут нації. Тому вiдтворення iнженерно-педагогiчних кадрiв високої квалiфiкацiї, здатних здiйснювати соцiально-професiйну та виробничо-технологiчну дiяльнiсть у професiйно-технiчних закладах освiти рiзного типу є першочерговим, прiоритетним напрямком розвитку вищої освiти.

Специфіка підготовки майбутніх iнженерiв-педагогiв обумовлена метою й особливостями їх майбутньої професiйної дiяльностi, в ходi якої вони виконуватимуть наступні виробничі функції – органiзацiя процесу професійного навчання учнів освiтнiх закладів; розробка технологiй та методик професiйного навчання; створення дидактичного забезпечення навчального процесу; проведення рiзних видiв та типiв контрольно-дiагностичних заходiв в ходi теоретичного та виробничого навчання учнiв та iн. Ефективне виконання майбутнiми iнженерами-педагогами своїх виробничих функцiй можливе за умови сформованостi у них навичок самостiйної дiяльностi.

Тому однiєю з найважливіших складових професiйно-педагогiчної пiдготовки майбутніх iнженерiв-педагогiв є органiзацiя їх самостійної роботи.

Досягнення цієї задачі навряд можливо тільки шляхом передачі знань у готовому вигляді від викладача до студента.

Необхідно спрямувати студента з пасивного споживача знань в активного творця знань, який би міг сформулювати проблему, проаналізувати шляхи її розв’язання, знайти оптимальний результат і довести його правильність.

Реформа вищої освіти, яка відбувається в дійсний час зв’язана по своїй суті з переходом від парадигми навчання до парадигми освіти. У цьому плані варто визнати, що самостійна робота студентів (СРС) є не просто важливою формою освітнього процесу, а повинна стати його основою.

Це припускає орієнтацію на активні методи оволодіння знаннями, розвиток творчих здібностей студентів, перехід від поточного до індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб і можливостей особистості, і це без збільшення числа годин на самостійну роботу.

Посилення ролі самостійної роботи студентів означає принциповий перегляд організації навчально-виховного процесу у ВНЗ, який повинно будувати так, щоб розвивати уміння навчатися, формувати в студента здатності до саморозвитку, творчому застосуванню отриманих знань, способам адаптації до професійної діяльності в сучасному світі.

У той же час самостійна робота, її планування, організаційні форми і методи, система відстеження результатів є одним з найбільш слабких місць у практиці вищої освіти й однієї з найменш досліджених проблем педагогічної теорії, особливо стосовно до сучасної освітньої ситуації (диверсифікованість вищої освіти, введення освітніх стандартів, упровадження системи педагогічного моніторингу і т.д.).

У дослідженнях, присвячених плануванню й організації самостійної роботи студентів (Л.Г. Вяткин, М.Г. Гарунов, Б.П. Есипов, В.А. Козаков, И.Я. Лернер, М.И. Махмутов, Н.А. Половникова, П.И. Пидкасистый та ін.) розглядаються загальнодидактичні, психологічні, методичні, логічні та інші аспекти цієї діяльності, розкриті багато сторін досліджуваної проблеми, особливо в традиційному дидактичному плані. Однак особливої уваги вимагають питання мотиваційного, процесуального, технологічного забезпечення самостійної аудиторної і позааудиторної пізнавальної діяльності студентів – цілісна педагогічна система, що враховує індивідуальні інтереси, здібності і схильності студентів.

Пiдготовка iнженерiв-педагогiв завжди займала важливе мiсце в системi вищої професiйної освiти України. В дослiдженнях О.Е. Коваленко, С.Я. Батишева, Е.Ф. Зеєра, , Н.Г. Ничкало, А.П. Сейтешева та iн. розкритi питання структури особистостi та дiяльностi iнженера-педагога. Різні аспекти підготовки майбутніх інженерів-педагогів досліджувались сучасними вченими: В.В. Олійник розробив теоретико-методологічні засади управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти; Б.А. Соколов створив систему загальнотехнічної і педагогічної підготовки інженерів-педагогів в технічному ВНЗ; теоретичні і практичні основи післядипломної підготовки інженера-педагога (діагностична, проектувальна, експериментальна діяльність) досліджував Л.М. Кустов; обґрунтовані теоретичні основи розвитку професіоналізму інженерно-педагогічних працівників в умовах додаткової професійної освіти (І.П. Кузьмін). Тоді як самостійна робота майбутніх інженерів-педагогів у процесі вивчення професійно-орієнтованих дисциплін досліджувалась недостатньо.

З огляду на сучасну інженерну діяльність, яка являє собою найзрілішу форму трудової діяльності, вона безпосередньо спрямована на вирішення технічних завдань і створення техніки. Техніка є те єдине, що об’єднує всіх інженерів, незалежно від того, в якій сфері суспільного життя використовується їхня праця.

Та розуміючи, що інженерія (син. – інжиніринг, рідше вживають «інженерна справа», ще рідше «інженерство») – це галузь людської інтелектуальної діяльності по застосуванню досягнень науки до вирішення конкретних проблем людства. Це реалізується через застосування як наукових знань, так і практичного досвіду (інженерних навичок, умінь) до створення (перш за все проектування) корисних (найчастіше технологічних) процесів та (технічних) об’єктів, що реалізують такі процеси. Ця діяльність потребує вирішення проблем різного характеру і масштабу.

Тобто у вузькому сенсі інженерія – це використання матерії, енергії та абстрактних об’єктів для створення конструкцій, машин та обладнання, призначених для виконання конкретних функцій або вирішення конкретної проблеми.

Інженер використовує уяву і досвід, здатність аналізувати і оцінювати, застосовує свої знання для проектування, виготовлення, експлуатації та вдосконалення машин і процесів (наприклад, технології виробничих процесів, охорони навколишнього середовища, матеріалознавство тощо).

На цій базі дисципліна «Деталі машин», яка вивчається при підготовці фахівця машинобудівного профілю, стає на перший значущий рівень, тому, що в ній закладено перші засади для надання студентам конструкторської підготовки в галузі проектування деталей та вузлів машин загального призначення, вивчають методи розрахунку і конструювання типових деталей та вузлів машин і механізмів на основі їх функціональної класифікації. І виконують першу самостійну конструкторську роботу.

І не тільки все це ставить цю дисципліну на одну з ведучих дисциплін загальноінженерної підготовки, яка безупинно розвивається з прогресом науки і техніки, завдяки застосуванню ЕОМ змінився характер проектування, зросла точність і значимість розрахунків. Дана обставина актуалізує проблему дослідження різних методик по ефективному вивченню і засвоєнню дисципліни.

Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати та розробити методику організації самостійної роботи майбутніх інженерів-педагогів при викладанні дисципліни «Деталі машин» в ВНЗ 3-4 рівня акредитації.