Сторінка
2
Академічна культура як складне особистісне утворення містить у собі: комплекси практичних умінь, навичок, що забезпечують успішність навчальної праці; інтелектуальних здібностей; особистісних властивостей й якостей; готовність (досвід) до навчальної діяльності, до досягнення високих результатів.
Зазначені комплекси вмінь, навичок, здібностей, властивостей й якостей спрямовані на засвоєння знань (переклад інформації в знання), на оволодіння узагальненими способами дій, їхніми програмами й алгоритмами. У ряді таких способів діяльності перебувають інтелектуальні, розумові дії, володіння мовними засобами, у формі яких засвоюються знання.
Засоби навчальної діяльності можуть класифікуватися на репродуктивні, проблемно-творчі, дослідницько-пізнавальні. У результаті оволодіння цими способами формується здатність до переходу від зовнішніх предметних дій до внутрішніх розумових дій.
Ще більш високим рівнем узагальнення вмінь і навичок навчальної діяльності є: здатність структурувати знання, уміння вирішувати завдання. У результаті оволодіння вміннями навчальної діяльності формуються теоретичне мислення; когнітивні структури, досвід навчально-пізнавальної діяльності.
На мікрорівні пізнання й опису сутності вмінь навчальної діяльності дослідники виділяють наступні: дії програмування, планування, а також виконавські дії: вербальні, матеріально-практичні, матеріально-логічні,
перцептивні, мнемічні, репродуктивні, продуктивні, перетворюючі, дослідницькі, контролюючі, дії оцінки (самооцінки).
Розвиток особистості суб'єкта освітньої діяльності передбачає високий ступінь сформованості інтелектуально - евристичних здібностей: уяви; уміння генерувати ідеї; асоциативність мислення; бачення протиріч, проблем; здатності до переносу знань, умінь у нові ситуації; уміння переборювати інертність мислення, відмовлятися від помилкових ідей; критичності мислення, незалежності суджень.
Найважливішу роль у формуванні академічної культури студентів грає мотиваційна готовність до навчально-пізнавальної діяльності.
Структура поняття "готовність" складається із двох головних (але не єдиних) компонентів: необхідних умінь і навичок, досвіду діяльності й психологічного компонента (бажання, інтересу, мотиваційної готовності), вольової спрямованості, тобто психологічна мобілізація до навчально-пізнавальної діяльності.
Мотивація, відзначають психології, - це "складний механізм співвіднесення особистісних зовнішніх і внутрішніх факторів поведінки, що визначає виникнення, напрямок, а також способи здійснення конкретних форм діяльності".
Навчальна мотивація включає потребу в оволодінні знаннями, мотив навчання, бачення змісту навчання, відношення до процесу навчання і його результату, інтерес.
Мотивація навчання залежить і від загального розвитку особистості, і від освітнього середовища, організації навчально-пізнавального процесу.
Успішність навчання буде більш високою, якщо мотивація орієнтована на процес і результат, а не на оцінку викладання або уникнення невдач. У студентському віці особливо важливо враховувати потребу в досягненні, прагнення до поліпшення результатів діяльності, тобто у вузі важливі мотиви інтелектуально-пізнавального плану.
"Найбільший вплив на академічні успіхи, - відзначають дослідники, - надає пізнавальна потреба відповідно до високої потреби в досягненнях".
Таким чином, наявність достатнього вихідного рівня розвитку особистості служить умовою для підвищення мотивації до навчання, у свою чергу підвищення рівня мотивації служить умовою для наступного розвитку особистості, підвищення, зокрема, рівня її академічної культури.
Показником наявності основ академічної культури, її початкового рівня сформованості служить успішність навчання у вищому навчальному закладі. Однак сьогодні пред'являються нові вимоги до оцінки якості освіти. Відомо, що академічна успішність далеко не завжди гарантує практичну успішність, успішність у майбутній професійній діяльності.
Практичне мислення за своєю цінністю, соціальною значимістю не поступається теоретичному, академічному. Практичне мислення характеризується здатністю "цілісно схоплювати ситуацію, виділяти у ній завдання, швидко аналізувати впливові фактори, знаходити рішення в умовах конкретної ситуації".
Дане положення підтверджує ідею О.О. Вербицького про необхідність будувати освітній процес не тільки в контексті академічної, але й, головне, у контексті професійної освіти, орієнтованої не на передачу готових знань, а на практичне вирішення завдань, що імітують реальні, професійні. Ось чому понять "знання, уміння, навички" сьогодні явно недостатньо: можна бути добре інформованим, але не підготовленим до розв'язання професійних задач. Це обумовило потребу появи понять "компетентність", "компетентнісний підхід". Під професійною компетентністю розуміється інтегральна характеристика, що визначає здатність вирішувати професійні завдання, що виникають у реальних ситуаціях професійної діяльності, з використанням знань, професійного й життєвого досвіду, цінностей, схильностей.
Уміти вчитися (у контексті компетентнісного підходу) - значить уміти перетворювати інформацію в знання. Інформація тоді перетворюється в знання, коли студент застосовує її на практиці, тобто інформація перетворюється в компетенції, тому що знання знайшли практичне застосування. Компетентність, таким чином, проявляється в діяльності. Не можна не побачити компетентність поза справою, поза рішенням реальної ситуації. Професійна компетентність, відзначають дослідники, - це сукупність ключових, базових і спеціальних компетентностей. Ключові компетентності необхідні для будь-якої професійної діяльності.
Базові компетентності - це відображення специфіки визначеної професії.
Спеціальні компетентності відображають специфіку конкретної спеціальності. Відмінною рисою компетентнісно-зорієнтованої професійної освіти є орієнтація процесу професійної підготовки на одержання конкретних результатів рішення завдань, що мають особистісний зміст проблем. Таким чином, академічна культура - це високий рівень оволодіння технологіями знаходження необхідної інформації, її перетворення в знання, тобто оволодіння здатністю застосовувати знання для розв'язання практичних задач. В іншому випадку процес навчання зводиться до безглуздого нагромадження інформації, що не перетворюється в знання, створюючи в студента уявлення про безглуздість механічного запам'ятовування, нагромадження інформації, яку студент не може застосовувати в вирішенні практичних завдань.
Введення поняття "компетентність", "компетентності" дозволяє представити модель академічної культури як комплекс освітніх компетентностей (рис.1.1).
 |
Модель академічної культури в парадигмі компетентнісного підходу до організації навчального процесу