Сторінка
1
Україна, на початку XXI століття перебуває на етапі трансформації суспільного розвитку і радикальних перетворень у сфері освіти.
Одним із пріоритетних завдань навчання іноземній мові визнається формування в учнів соціокультурної компетенції, що передбачає наявність знань про національно-культурні особливості країни, мова якої вивчається, про норми мовленнєвої та немовленнєвої поведінки її носіїв і вміння моделювати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Тим самим сучасна концепція мовної освіти робить важливий акцент на необхідності не обмежувати вивчення іноземної мови її вербальним кодом, а формувати у свідомості учня "картину світу", притаманну носієві цієї мови як представникові певної культури і певного соціуму.
Питання про країнознавчий, лінгвокраїнознавчий та соціокультурний аспекти навчання іноземній мові, про зміст комунікативної компетенції знайшло теоретичне обґрунтування у працях багатьох вчених (М. Аріян, Є. Верещагін, І. Воробйова, Н. Гез, М. Євтух, І. Зимня, Н. Ішханян, В. Костомаров, О. Леонтьєв, Ю. Пассов, В. Редько, В. Сафонова, Л. Смелякова, Г. Томахін, В. Топалова, P. Adler, D. Brown, M. Byram, E. Hall, R. Lado та ін).
В останні роки посилилась увага науковців до феномену “Cоціокультурна компетенція”, як одного з важливих показників готовності особистості до міжкультурної комунікації. Ця проблема не є новою, однак у більшості наукових праць вона, здебільшого, розглядається у контексті навчання у початковій та основній школі (Н. Гез, О. Коломінова, З. Корнаєва, О. Первак, Ю. Пассов), а також у немовних та технічних вищих навчальних закладах (Н. Бориско, Н. Ішханян, С. Козак, Т. Опанасенко, В. Топалова, Т. Третьякова).
Проте саме для учнів, на наш погляд, існують найбільш сприятливі дидактико-методичні умови для формування соціокультурної компетенції з урахуванням їхніх вікових особливостей. У зв'язку з цим виявляється актуальним обґрунтування змісту соціокультурної компетенції як обов'язкової складової процесу навчання іноземній мові, визначення комплексу умов ефективного її формування в учнів, впливу цього процесу на особистість учня. Все це сприяє вдосконаленню навчального процесу у навчальних закладах.
Таким чином, соціальна і педагогічна значущість проблеми формування соціокультурної компетенції та необхідність визначення основних її характеристик та особливостей організації навчального процесу, який забезпечував би достатній рівень її сформованості в учнів відповідно до основної мети навчання іноземної мови – підготовки до міжкультурної комунікації – зумовили актуальність дослідження та вибір теми: "Формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів".
У цей час практично ніхто не заперечує той факт, що іноземна мова, поряд з навчанням спілкуванню і підвищенням рівня загальної професійної культури, має ще й значне виховне значення. У сучасних умовах – це готовність сприяти налагодженню міжкультурних зв'язків, представляти країну на міжкультурних інтеракціях, ставитися з повагою до духовних цінностей інших культур. Відповідно основна мета навчання іноземній мові може бути досягнута тільки при адекватному розвитку соціокультурної компетенції тобто при формуванні іншомовної соціокультурної компетенції необхідно виховувати комунікативно активну особистість, здатну забезпечити адекватне міжкультурне спілкування, діалог культур.
Діалог культур передбачає знання власної культури й культури країни, мови яких вивчаються.
Розуміння того, як географічне положення і клімат країни визначають її побут, економіку і традиційні зв'язки, знання основних віх розвитку історії, видатних подій і людей, релігійних вірувань й обрядів полегшує завдання міжкультурного спілкування, уміння знаходити загальне й відмінне у наших традиціях і стилях життя, вести діалог на рівні [30]. Соціокультурна компетенція є інструментом виховання міжнародно-орієнтованої особистості, що усвідомлює взаємозалежність й цілісність світу, необхідність міжкультурного співробітництва у рішенні глобальних проблем людства.
Як відомо, основним об'єктом є не країна, а фонове знання носіїв мови, їхнє невербальна поведінка в актах комунікації, в узагальненому виді їх культура, отже, правильно б було ввести СКК, на базі якої учні формували б знання про реалії й традиції країни, включалися б у діалог культур, знайомилися з досягненням національної культури у розвитку загальнолюдської культури.
Об'єкт дослідження: процес навчання учнів середньої школи англійській мові.
Предмет дослідження: формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів на нетрадиційних уроках англійської мови.
Мета дослідження: розробити серію нетрадиційних уроків з англійської мови для учнів сьомого класу, спрямованих на формування СКК, та перевірити їх ефективність.
Для досягнення поставленої цілі потрібно вирішити такі задачі:
· З'ясувати поняття “компетенція”, “соціокультурна компетенція”, визначити її структуру, та дати повну характеристику її компонентів.
· Визначити цілі й зміст формування соціокультурної компетенції учнів середнього етапу навчання.
· Проаналізувати особливості організації уроку англійської мови.
· Розробити нестандартні уроки, спрямовані на формування СКК, та експериментально перевірити їх ефективність.
Сутність понять “компетенція” та “соціокультурна компетенція”
Оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування неможливо без паралельного вивчення відповідної культури.
“Якщо розуміти під культурою все, що робить та думає нація, то мова фіксує саме як ця нація думає,” – зазначає Е. Азимов.
Культура, на думку G. Brown – це контекст, всередині якого ми існуємо, думаємо відчуваємо і спілкуємося один з одним.
А. Hirsh під культурою країни, мова якої вивчається, розуміє особливе поєднання знань і досвіду, що дозволяє учням бути адекватними учасниками міжкультурної комунікації.
Вона включає розуміння змісту й різного забарвлення висловлювань, правильну інтерпретацію культурних, історичних епізодів і реалій при читанні газет, журналів й іншої літератури, при перегляді фільмів і телевізійних програм, при спілкуванні з носіями мови й культури, розуміння поведінки й підвищену толерантність.
Будь яка мова, сприймаючи об’єктивно існуючий світ людини через національну свідомість, дає неповторну “мовну модель світу” даного етносу. Якщо організувати процес навчання таким чином, щоб іноземна мова вивчалась як феномен національної культури, як “ мовна модель” світу цього народу і цієї культури, можна сформувати особливий вид компетенції – соціокультурну (СКК) – і забезпечити у кінцевому результаті повноцінне міжкультурне спілкування і взаєморозуміння, тобто діалог культур.
Культура є специфічним людським способом трансляції знань поряд із успадкованою видовою пам'яттю й індивідуальною пам'яттю.
У кожного народу система сприйняття, мислення, поведінки, емоцій різна у силу різних умов проходження соціалізації; важливе значення мають також традиції і звичаї народу, територіально-географічне розташування. Варто відмітити, що навіть запозичення елементів однієї культури іншою не завжди протікає як механічний процес і не завжди є автоматичним наслідком культурних контактів. І навіть коли відбувається процес запозичень, елемент, що запозичується часто, переосмислюється й здобуває в іншій культурі інше значення, ніж мав у тій, звідки був запозичений.