Сторінка
4

Формування соціокультурної компетенції основної школи

У процесі лінгвокраїнознавчої роботи, на думку методистів і лінгвістів, особливо ефективним є використання топонімів.

Електронна енциклопедія “Вікіпедія” дає таке визначення цього поняття: топонім (у перекладі з грец. “місце, назва”) – назва місцевості, регіону, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва. На відміну від топонімів, назви водоймищ (річок, озер, морів) називаються гідроніми. Назви місць (тобто топоніми) часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.

Історію топонімів вивчає наука топоніміка. Топоніміка встановлює, наприклад, такі факти:

· назва Британії походить від назви кельтського племені бриттів, які жили там ще за часів Римської імперії;

· назва російського міста Муром походить від назви угро-фінського племені мурома;

· назва російського міста Перм походить від слова “парма”, що на мові комі означає “горб, на якому ростуть ялини”.

Топоніміка українських географічних назв говорить або про їхнє слов'янське походження (Біла Церква, Поділля, Монастирище, Вишгород, або про сліди неслов'янського субстрату (порівняйте сарматські гідроніми – назви річок: Хорол, Сула).

Топоніми Криму свідчать про їхнє тюркське походження (Бахчисарай – “Палац-сад”, Карадаг – “Чорна гора”) або ж грецьке (Ай-Петрі – “Святий Петро”). Сама назва Криму (тюркськими мовами “Къырым”) означає “рів”.

Топонімічна лексика відображає найважливіші етапи історії матеріальної і духовної культури народу і водночас у ній з'являються мовні закономірності, у зв'язку з чим дане лексичне коло становить інтерес як історико-географічний матеріал, і як лінгвістичне джерело.

“Робота з місцевим топонімічним матеріалом, – як справедливо вказує Т. Майорова, – викликає незмінний інтерес учнів, їхнє прагнення розширити свої знання у краєзнавстві, додавши до них знання лінгвістичного характеру, сприяє розвитку мовлення школярів ” .

Як зазначає С. Попов, “ вивчення місцевої топоніміки й антропоніміки важливо починати зі школи. У цьому віці діти виявляють непідроблену цікавість до рідного слова, до місцевої історії, до народних легенд, пов'язаних з походженням тієї або іншої географічної назви, із задоволенням беруть участь у топонімічних експедиціях ”.

Антропоніми (у перекладі з гр. – людина, ім’я) – власні назви людей: імена, прізвища, по-батькові, прізвиська, псевдоніми, криптоніми тощо). У творчості Т. Шевченка є цілі ряди антропонімів, що вживаються для поіменування державних і політичних діячів, діячів науки і культури минулого, міфологічних істот, а також відомих і менш відомих поетових сучасників, близьких людей, побратимів, друзів. Особові назви часом одержують змінену форму, прізвища заступаються прізвиськами тощо. Художній антропонім із зміненим іменем, але реальним прізвищем історичної особи, може доповнюватись уточнювальним компонентом, як, скажімо, до прізвища Северина Наливайка, котрий походив з родини кравця, додається прикладка – Кравченко: “Якби замість старого // Та обрали молодого // Завзятого молодця, // Преславного запорожця // Павла Кравченка-Наливайка” (“У неділеньку у святую”).

Лінгвокраїнознавча компетенція включає таке явище як хрононіми, які, як визначає електронна енциклопедія “Вікіпедія”, називають події історії та явища культурного життя, побуту народу, співвіднесені з певним відрізком часу, який (завдяки цим подіям) став важливим моментом в історичному та культурному розвитку народу, людства в цілому. Таким чином, денотат хрононіма – час реальних історичних і культурних подій, або час соціальний, – характеризується:

а) чіткими хронологічними межами;

б) історичним і соціокультурним значенням для народу чи всього людства.

Відповідність найменування факту історії, культурній події, що дала початок хрононіму, може бути прямою (історичні хрононіми: рос. Петровская эпоха, укр. Злука, англ. Anglo-Saxon invasion) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: рос. Чистый четверг, укр. Проводи, англ. Spring Bank Holiday), має точний часовий вираз (рос. гражданская война, Щедрый вечер, укр. День Незалежностi України) і може бути в хронологічному плані неясною, розмитою (рос. День Ивана Купала, Масленица, поліськ. Майска весна).

Соціокультурні хрононіми поділяються на такі, що співвідносяться з постійною датою (рос. Благовещение, укр. Головосік, англ. St. Patrick’s Day) і рухливі, “зрушення” яких визначається церковним календарем (рос. Страстная неделя, укр. Навський Великдень, поліськ. Суха середа, англ. Ash Wednesday).

Хрононіми можуть називати унікальні історичні події (рос. Октябрь, укр. IV Унiверсал, Переяславська Рада), рухливі релігійні свята (рос. Вознесение, Троица, укр. Білий тиждень, поліськ. Колядуха маслена, англ. Palm Sunday), а також дні, що відзначаються кілька разів на рік (рос. Егорьев день, Никола, укр. Ганна) .

Для лінгвокраїнознавства великий інтерес представляють фразеологізми, у яких відбивається національна своєрідність історії, культури, традиційного способу життя народу – носіїв мови.

Фразеологізм, за електронною енциклопедією “Вікіпедія”, семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції.

Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю – історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні зі словами, словосполученнями і реченнями, а з другого – відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) не користуються щоразу, а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням;

2) відзначаються стійкістю складу і сталістю структури;

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами;

4) виконують ту ж функцію, що й слова. Наприклад: накивати п’ятами втекти, пасти задніх – відставати.

На відміну від слів фразеологізми:

1) складаються із самостійних одиниць мови – слів. Які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми;

2) відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах супроводжується образною характеристикою. Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати. Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Лінгвокраїнознавча компетенція містить у собі знання основних особливостей соціокультурного розвитку країни мова якої вивчається на даному етапі, уміння порівнювати їх з аналогічними явищами рідної культури і здійснювати свою мовну поведінку відповідно до них.