Сторінка
7

Формування соціокультурної компетенції основної школи

Наведений вище поділ основних типів жестів має вихід у методику: якщо завдання полягає у тому, щоб засвоїти комунікативну систему, і тільки, то можна обмежитися жестами, що заміняють вербальну мову. Якщо ж вивчаючий ІМ прагне звільнитися від будь-якого акценту, зокрема й від неправильного вживання жестів, йому доводитися приділяти увагу й некомунікативним жестам.

Останнім часом “жестова” проблематика стала входити в поле зору методистів.

Вважають, що в навчальному процесі бажано не відривати жести від мови, тому що в природному говорінні вони тісно зв'язані.

Оволодіння культурою невербального спілкування на уроці ІМ припускає те, що вчитель буде стежити за своєю жестикуляцією й зовнішнім проявом емоцій, і правильно виконувати й намагатися чіткого виконання учнями комунікативних і некомунікативних рухів, характерних для традицій країни мова якої вивчається.

Вчителеві необхідно приділяти особливу увагу й розробити свою програму викладання мовного етикету, тому що він має свої національні особливості й володіє рядом універсальних рис, загальних для різних народів.

Сюди ставляться самі принципи етикетного спілкування: стриманість, ввічливість, використання стандартних мовних формул у стандартних ситуаціях спілкування

Але при цьому є своя специфіка, своє конкретне мовне й поведінкове вираження у кожній лінгвокультурній спільноті, свої табу й імперативи.

При прощанні в українському мовному етикеті прийнято подякувати хазяїнові за проведений час; у англійському ж мовному етикеті пряме вираження подяки не прийнято, і англійці не рідко дивуються, коли українці, ідучи з гостей, говорять “спасибі”, “за що?” – запитує англієць.

Важливою частиною мовного етикету народу є діючі в національному спілкуванні комунікативні табу – заборони на вживання певних виражень або порушення певних тем у тих або інших комунікативних ситуаціях.

Як зазначає І. Стернин, у всіх європейських країнах існують табу на питання, що стосуються доходів, зарплати, джерел існування співрозмовника.

В Америці і Європі будинках, за столом, у приватній компанії існує табу на обговорення проблем політики й релігії.

У французів не можна запитувати про зарплату, але можна запитати про те, скільки вони платять податків: розкажуть охоче, тому що всі вважають, що платять занадто багато.

Знання ритуалів, мовного етикету тієї країни, де перебуває носій іншої культури – це нагальна потреба, важлива умова ефективної діяльності й запорука успіху в спілкуванні й діловій взаємодії з місцевими жителями.

Незнання або невиконання правил місцевого мовного етикету, неправильне розуміння мовних дій тієї країни, де перебуваємо, зможе привести до серйозних непорозумінь і навіть конфліктів.

До комунікативної поведінки відноситься таке явище, що може бути позначено, як соціальний символізм – символіка предметів одягу, колірних відтінків, квітів, цифр і чисел, вибору й піднесення подарунків, символіка прикрас, покупок, предметів повсякденного побуту, символіка прикмет і марновірств, символіка зовнішності й інше.

Соціальний символізм може бути не зрозумілий представниками іншого народу, неправильно утлумачений, може мати інший символічний зміст у рідній культурі комуніканта. Він описується в рамках комунікативної поведінки як компонент національної культури.

Відображенням менталітету народу країни, мова якої вивчається, є національні прислів'я й приказки, що надають учням можливість судити про правила й принципи спілкування народу, про цінності, про пріоритети, про вірність слову й відповідальності за слова. Наприклад, в англійських прислів'ях нерідко відбивається рішучість, ініціатива й свавілля, але не легкодумство: “Take the law into one's own hands”.

Менталітет німецького народу характеризує наступне прислів'я: “Morgenstunde hat Gold im Munde”.

Усі вище перераховані фактори – мовні знання й знання національної культури не будуть мати значення без навчання навичок й умінь мовної й немовної поведінки.

Фонові знання є орієнтовною основою формування навичок й умінь для використання з метою спілкування, національно-культурного компонента лексики, невербальних засобів спілкування, мовного етикету, соціальної символіки.

Іншими словами учні, здобуваючи знання, разом з тим повинні вміти оперувати відібраним мовним матеріалом (фонова й безеквівалентна лексика); повинні формувати навички й уміння оперувати відібраними країнознавчими знаннями (плюсами й нормами повсякденної поведінки); а також мінімумом комунікативно стереотипізованих рухів тіла (міміка, жести, пози).

Початковий (або середній) етап вивчення ІМ закладає фундамент усього будинку навчання нерідній мові. Саме тут повинні бути закладені міцні основи всіх компонентів, у тому числі й соціокультурного.

Країнознавче насичення змісту освіти англійської мови важливо починати з початкового етапу вивчення ІМ. Це спричиняє новий підхід до відбору всього змісту навчання, при якому кожен компонент потрібно буде збагатити інформацією про культуру країни досліджуваної мови (знання, мовний матеріал, ситуації, теми, навички й уміння), щоб усе працювало на міжкультурну комунікацію й забезпечувало б зв'язок з національною культурою країни досліджуваної мови.

Спочатку вивчення ІМ країнознавча інформація носить цікавий характер. Як відомо, цікавість передує пізнавальному інтересу до предмета, а нові яскраві враження допомагають розбудити в учнів інтерес до навчання.

Основними мотивами при цьому могли б стати: прагнення до розширення й поглиблення сфери пізнавальної діяльності, інтерес до культури народу носія – мови.

З іншого боку, соціокультурна компетенція сприяє більш усвідомленому оволодінню ІМ як засобом спілкування.

Характеристика сучасного уроку іноземної мови. Нетрадиційні уроки

Проблема викладання іноземної мови у школі є досить актуальною. Перед викладачами іноземної мови стоїть завдання сформувати особистість, яка буде здатна брати участь у міжкультурній комунікації. Важливо формувати комунікативну компетенцію, що включає в себе як мовну, так і соціокультурну компетенцію. Знання соціокультурного фону дуже важливе, тому що без нього не можна сформувати комунікативну компетенцію навіть в обмеженому колі. Тому необхідно мати уявлення про соціокультурні особливості країни мова якої вивчається.

Вивчення культури і мови несе у собі не тільки загальноосвітні ідеї, але й водночас забезпечує розвиток особистості, підтримує мотивацію учнів. Перед викладачами стоїть завдання формування саме позитивної мотивації, необхідно зв'язати її з пізнавальними інтересами учнів, потребою в оволодінні новими знаннями, уміннями, навичками. Учні, які вивчають іноземну мову, повинні мати гарні комунікативні навички.

Мистецтво проведення уроків значною мірою залежить від розуміння і виконання вчителем соціальних і педагогічних вимог, які визначаються завданнями школи, закономірностями й принципами навчання.

Важливою умовою проведення уроку є грамотна постановка завдань уроку й успішна їх реалізація. Навчання іноземній мові вбачає реалізацію практичних, виховних, освітніх і розвиваючих завдань.