Сторінка
1

Диференціація навчання в освіті

Криза мети принципів, змісту діяльності, освітньої системи. побільшення цієї системної кризи комерціалізацією нашого життя, пов’язаною з переходом до ринкової економіки – ось головні прикмети останніх років. Зубожіння і освітньої сфери і суспільства стали сьогодні нездоланною перепоною для усього соціально-економічного та духовного розвитку. В ім’я найвищих інтересів суверенної України, її народу освіта потребує докорінної перебуває, визначення її пріоритетності серед пріоритетів.

Що ж у зв’язку з цим необхідно якнайшвидше міняти? Передусім, деформовано цільове спрямування освіти, хибні уявлення про її визначення і роль. Наприклад школа покликана задовольняти освітні потреби особистості, суспільства, держави. Фактично вона працювала лише на державу. Звідси її зацентралізовують, одноманітність, однодумність, а результатом є не розвиток, а утруднення та нівелювання особистості. Не задовольняє якість і ефективність освітньої діяльності. Майже відсутні мотиви і механізми саморозвитку освіти, творчої та ініціативної педагогічної роботи. З точки зору культуро утворюючої ролі школи їй недостатньо демократизму, гуманізму, національного руху.

Проблема диференційованого підходу до навчання стає аж у середньовіччя, і є об’єктом для дискусій між її прибічниками та «ворогами». Ця проблема актуальна і нині, тому я взялася за написання курсової роботи по темі: «Проблема диференційованого навчання учнів».

Метою написання курсової роботи є розкриття позитивних і негативних моментів ефективності диференційованого навчання.

Об’єктом вивчення є диференційоване навчання в школі, історія та проблеми впровадження диференційованого навчання у школі.

Предметом вивчення є доцільність впровадження диференційованого навчання в початковій школі.

Завдання:

1. Розкрити значимість диференційованого навчання в початковій школі.

2. Показати реалії, проблеми та сподівання диференційованого навчання.

3. Розкрити ефективність диференційованого навчання.

Проблема диференційованого навчання стає вже здавна. Щодо ближчого до нас часу, то ще в серпні 1918 р. І Всеросійський з’їзд вчителів інтернаціоналістів у своїй декларації проголосив, що особливістю нової школи в нашій країні має стати розвиток творчої активності і самостійності школярів. Тим паче, досвід уже був. Російськими і радянськими педагогами-дидактиками першої третини ХХст. Проблеми диференціації та індивідуалізації навчання трактувалися дуже широко і різнобічно. Проте деякі вчені вважали, що диференційований підхід до навчання не забезпечує розвитку кожного учня зокрема. Крім того, педагоги застосовували методи, які сприяли зменшенню кількості невстигаючих або розвитку кількості обдарованих учнів.

Недооцінка можливостей диференційованого навчання призвела до того, що в 20-ті роки для задоволення потреб народного господарства практикувалися «профнахили», які не виправдовували себе. Та все ж завдяки прогресивним ідеям Н.К. Крупської, А.В.Луначарського метод продовжував розвиватися.

Н.К.Крупська вперше висловила думку про пряму залежність успішної роботи педагога від того, наскільки правильно обрані ним методи навчання для кожного учня. Творчий пошук, спрямований на виявлення оптимальних умов для індивідуально - диференційованого підходу до навчання, продовжується і в 30-ті роки.

Поряд з удосконаленням старих форм диференційованого підходу в цей період водночас спостерігається заочний спад теоретичної думки.

Та починаючи з 1944 р., на сторінках педагогічних журналів з’являються статті про необхідність здійснення індивідуально-диференційованого підходу до навчання семилітніх дітей, аби вчити їхні психологічні особливості.

Педагогічна громадськість повернулася до обговорення цього питання у зв’язку з тим, що грамотність учнів початкових класів значно знизилась. С.П.Редозубов пропонував класоводам працювати з класом в цілому, і зокрема з учнями, поєднуючи із самостійною роботою дітей.

В 1963-1965рр. публікуються праці Л.К. Назарової. Автор дає практичні поради щодо навчання грамоти враховуючи індивідуальні особливості школярів, вважаючи головним тут «поєднання колективних та індивідуальних форм роботи залежно від рівня знань та умінь учнів.» Значна увага приділяється самостійній роботі дітей, що сприяє розвитку їхньої творчої активності.

Диференціальне навчання: реалії, сподівання, проблеми

За останні 10-15 років термін «диференційоване навчання» міцно увійшов у науковий обіг і поширився у шкільний практиці. Прийнято розрізняти поняття «зовнішня диференціація» і «внутрішня диференціація». Перша відзначається така організація навчального процесу, за якої для вираховування індивідуальних особливостей учнів їх об’єднують спеціальні диференційовані навчальні групи:профільні класи, класи з заглибленням за циклами предметів, факультативні.

Звертаймося до проблеми диференціації у початкових класи. Проявам зовнішньої диференціації тут стало створення при гімназіях та місцевих прогімназійних і проліцейних початкових класів. Посилаються на те, що не вищій рівень освіти, отже, конкурсний вибір до них здійснюватися починаються з 1класу. Вкажемо, що такі заходи не передбачені ні Законом «Про Освіту» ні Державною програмою «Освіта». Україна ХХІ століття. Про рівноправність початку освіти для всіх підкреслює Міністерство освіти України.

Важливо, що це поняття прямо стосується реакції освітніх потреб сільської школи . Адже частка закладів нового типу в сіль ской школі мізерна, а питома вага сільських шкіл у загальному обсягу шкільної освіти в державі досить велика (близько 70%). Нагадаймо, що в Державній національній програмі «Освіта України ХХІ століття» серед пріоритетних напрямків реформування загальної середньої освіти розбудова сільської школи визнана важливою мовою соціально-культурного розвитку села та збереження традицій українського народу.

Дослідженнями встановлено , що діти, які мають однаковий хронологічний вік, за інтелектуальними показниками можуть дуже суттєво відрізняються ( якщо взяти нижчий показник за одиницю, то вищий = шість одиниць.) За даними американських спеціалістів у містах обдаровані діти становлять 3%, а в сільській місцевості менше 1%. Виникає питання:чи правильно говорити про класи «обдарованих», адже якщо взяти до уваги вищенаведені дані,то таких дітей у середньому 2чоловіки на сотню, тобто набрати клас 20 учнів можна лише з тисячі дітей. Мабуть слід відмовитися від назви «класи обдарованих» і користуватися скромнішими.

При формуванні «елітарних класів» здебільшого застосовують тестування, але школи роблять це на свій розсуд. Звичайно йдеться про готовність дітей до школи, що цілком правомірно. Такі дані школа повинна мати незалежно від того. чи будуть створюватися класи різних рівнів, чи ні.

Щодо тестів навчальних здібностей для першого класу, то їх рекомендується застосовувати в кінці другої чверті першого класу навчання і порівняти їх з результатами обстеження, проведеного під час комплектування класів.

Практика свідчить, що здебільшого зміст навчання в класах з відібраним складом учнів не відрізняється від традиційного програмового. Просто однорідний склад класу, працездатність дітей дозволять вивчити матеріал у досить швидкому темпі, застосовувати різноманітні види самостійних робіт, працювати навіть без домашніх завдань, виділяти достатньо часу на повторення та інше.