Сторінка
4

Розвиток академічних компетенцій студентів вищого навчального закладу

Академічна мобільність - стан формування базисних кваліфікацій. Це володіння наскрізними вміннями: робота з інформаційними системами (базовими, універсальними), екологічні компетенції, конфліктологічні компетенції та інші.

Академічна мобільність - це база для формування професійної мобільності. Наприклад, готовності до зміни професії: студент повинен дістати у вузі комплекс компетенцій як стан для майбутнього, для зміни профілю діяльності, тобто запас знань і способів діяльності. У цьому зв'язку актуальною стає проблема розробки технології формування в студентів комплексу рефлексивних умінь і способів діяльності.

Рефлексивні вміння пов'язані із самопізнанням, самоактуалізацією. У процесі навчально-пізнавальної, дослідницької діяльності студент усвідомлює свої дії, аналізує їх, дає оцінку, вносить корективи, оцінює ступінь сформованості того або іншого вміння.

Рефлексивні вміння - найбільш значимий критерій оцінки ступеня сформованості академічної культури, а також необхідний компонент критичного мислення.

Поряд із критичним мисленням, необхідна толерантність, уміння слухати співрозмовника, ставити себе на його місце, щоб краще зрозуміти. Толерантність, таким чином, - це якість, що допомагає витягати максимум інформації з висловлень навколишніх, щоб використовувати її при прийнятті рішень. Формування толерантної свідомості припускає вибудовування студентом власної освітньої траєкторії. У процесі навчання студент засвоює вміння й навички інтелектуального спілкування, знайомиться із типами мислення, учитися поважати свою й чужу точку зору. Таким чином, мобільність, толерантність і критичне мислення - необхідні умови й ознаки академічної культури.

Найважливішим засобом формування академічної культури служить залучення студентів у творчу діяльність. Розділення мислення на продуктивне (творче) і репродуктивне (відтворююче) - це умовний розподіл. У будь-якому розумовому акті завжди є творчий початок.

Ознаками творчої діяльності (мислення), творчими вміннями є наступні: здатність переносити знання, уміння з однієї області в іншу; виявлення у відомому явищі, предметі нових властивостей, функцій; створення (відкриття) зовсім нового. Стимулювати творчу діяльність можуть різні прийоми, способи. Наприклад, методика мозкового штурму. Зміст її - "у розподілі між різними людьми генеративної частини розумового акту й частини контрольно-виконавчої: одні учасники генерують гіпотези із забороною будь-якої критики, а інші пізніше оцінюють їхню реальну значимість. Це так званий метод синектики - з'єднання різнорідного в одному" .

На основі синектики діє спосіб навчання студентів умінню генерувати аналогії різного типу й інших прийомів, що дозволяють побачити знайоме в незнайомому й незнайоме в знайомому. Розумову діяльність, інтелектуальні вміння в термінології В.П. Безпалько можна описати в такий спосіб: дізнавання інформації, відтворення інформації, здійснення продуктивної діяльності по засвоєному алгоритму (репродуктивна діяльність), здійснення продуктивної діяльності на основі самостійно побудованій програмі (творча діяльність).

Для розуміння сутності поняття "академічна культура" важливо врахувати положення, яке сформульоване Б. Блумом і розкриває відмінності різних й у той же час взаємозалежних інтелектуальних властивостей. Це: знання (знання конкретного матеріалу, термінології, фактів, визначень і т.д.); розуміння (пояснення, інтерпретація, екстраполяція); застосування (знання способів застосування); аналіз (бачення зв'язків, структури); синтез (проектування діяльності); оцінка (судження).

Для проектування технології формування академічної культури важливо врахувати й класифікацію навчальних завдань за їх "когнітивним складом". Двадцять сім різновидів завдань дослідники поєднують у чотири групи:

1) завдання на відтворення знань;

2) завдання, що вимагають простих розумових операцій;

3) завдання, що вимагають складних розумових операцій (інтерпретація, аргументація);

4) завдання на продуктивне мислення.

Академічна культура - не є абстрактне, відірване від її носія поняття. У змісті даного поняття його внутрішні компоненти можна розташувати по певних рівнях.

Перший рівень - комплекси навчально-пізнавальних умінь, навичок й якостей, необхідні всім фахівцям. Другий рівень - професійні якості, властиві якому-небудь профілю, напрямку. Третій рівень - якості, властивості, необхідні фахівцю в конкретній області.

Однак, при постановці конкретних цілей і завдань для формування академічної культури необхідні адекватні поняття. Ті конструкти, які ми виділили для розуміння сутності академічної культури, - компетентності (мовна, інформаційна, інтелектуальна й т.д.) - занадто широкий, узагальнений характер (макрорівень). Операціональні вміння, навички (аналіз, абстрагування, синтез, моделювання) мають дуже конкретний, частковий характер (мікрорівень). Необхідний мезорівень - поняття, які можуть стати метою конкретних видів, форм навчально-пізнавальної й дослідницької діяльності. У цьому зв'язку виникає доцільність введення поняття "компетенції". Тобто конкретна компетентність складається із груп, певного комплексу компетенцій. Таким чином, логіка розгортання нашого дослідження вимагає вивчення сутності понять "компетентнісний підхід", "компетенції", технології формування академічних компетенцій.

Академічні компетенції як предмет педагогічного дослідження

Компетентнісний підхід виник як альтернатива абстрактно-теоретичним знанням.

Для цілісного визначення якостей професіонала - фахівця у своїй професійній області - сьогодні пропонують використати інтегративне поняття "ключові компетенції".

Ключові компетенції - це не просто система знань, умінь і навичок, а здатність застосувати знання, уміння, навички в конкретній ситуації для ефективного вирішення задач (проблем).

Ключові компетенції формуються переважно на основі знань-інструментів, які містять у собі людину, що пізнає професію й стратегії пізнавальної діяльності, на відміну від знань-описів - сукупності конкретних наукових зведень про навколишній світ.

Знання-інструменти мають міждисциплінарний характер (їх не можна механічно запам'ятати) і служать головним засобом для створення цілісної картини світу, що згодом знаходить адекватне відображення в знаннях-описах.

Вищевикладене дозволяє розмежувати поняття "навчання" й "освіта". Процес навчання спрямований на формування конкретних (обмежених) знань, умінь, навичок. Процес освіти - ширше, складніше, містить у собі освоєння фундаментальних моделей, виховання людини, що пізнає професію (виховання в студентів потреби й умінь використовувати знання-інструменти для цілісного рішення пізнавальних і професійних проблем, завдань), що є одним з найважливіших факторів формування особистості, яка володіє цілісним світорозумінням.

Ідея розвитку компетентності полягає в тому, що знання, що одержують у вузі, повинні бути пов'язані з більш широким спектром знань, що одержує людина поза системою формальної освіти. Компетенції формуються в навчанні, у всіх інших видах діяльності. Засобами формування компетенцій є освіта, професійна підготовка, сімейне виховання, соціокультурна діяльність, які складають зміст безперервної освіти.