Сторінка
6

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

З метою реалізації даної постанови, відповідно до вимог навчальної програми, наприклад, під час виробничої практики всі учні ТУ № 9, ТУ № 12 (швейники) Київської області були забезпечені робочими місцями, обсягом робіт, технологічною документацією. Корисним також було те, що завантаженість учнів навчально-виробничим завданням, якість результатів роботи та витрачений час на її виконання систематично контролювались майстрами виробничого навчання та інженерно-технічними робітниками цехів. Значна увага приділялась організації шефства кваліфікованими робітниками виробництва над молоддю, що давало можливість учням більш повно вивчити досвід передових робітників підприємства, підвищити власну професійну майстерність.

Корисним стимулом у цей час, було постійне підвищення рівня кваліфікації й педагогічної майстерності у педагогів училищ, систематична їхня переатестація.

Наслідками впровадження зазначеної постанови стали і організація в Академії педагогічних наук СРСР відділення педагогіки та психології професійно-технічної освіти, активізація наукової роботи у професійно-технічних закладах, а також розробка навчальних планів та програм для середніх профтехучилищ.

Значну роль в удосконаленні планування процесу виробничого навчання зіграв методичний лист навчально-методичного управління Державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти від 7.08.1972 року “Про підбір навчальних робіт для виробничого навчання учнів в навчальних закладах профтехосвіти ”. Цим листом рекомендувалось професійно-технічним закладам обов’язково складати перелік навчально-виробничих робіт та графіки переміщення учнів по робочих місцях, а також виділяти учням на період виробничої практики виробничі ділянки з урахуванням встановлених вимог, які також були наведені у документі.

28 січня 1975 була видана постанова "Про заходи щодо розширення мережі середніх міських професійно-технічних училищ і щодо поліпшення їх роботи" та рішення XXV з'їзду КПРС поставили перед органами професійно-технічної освіти, вченими, працівниками училищ важливу і складну задачу приведення змісту, форм і методів навчально-виховної роботи у навчальних закладах профтехосвіти відповідно до вимог розвинутого науково-технічного прогресу. Державний комітет Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти провів велику роботу з якісної перебудови системи професійно-технічної освіти шляхом розвитку нового типу навчального закладу - середніх профтехучилищ, розширення технічних училищ, з тим, Щоб забезпечити підготовку робітників з середньою освітою, з переходу на новий зміст навчання, створення навчально-матеріальної бази, зміцненню складу керівників, викладачів, майстрів виробничого навчання, вихователів, підвищення педагогічної майстерності інженерно-педагогічних працівників.

Вперше професійно-технічна школа нашої країни змінювалася настільки значну за своїми масштабами перебудову змісту освіти. Рішення поставлених завдань з удосконалення змісту професійно-технічної освіти необхідно було здійснити на основі досягнень і вимог сучасної педагогічної науки, використання даних соціології праці, економіки підготовки кваліфікованих робітників, Обліку сучасних науково-технічних і техніко-технологічних досягнень.

У результаті спланованої спільної роботи підприємств та училищ у 1974-1975 навчальному році результати успішності учнів в середніх професійно-технічних училищ України з виробничого навчання були досить високими 9,9% .

Зазначимо, що розвиток професійно-технічної освіти забезпечувався не тільки бюджетними асигнуваннями, а й за рахунок доходів від продукції, зробленої учнями у період виробничої практики.

Поступовий розвиток швейної галузі постійно вимагав підготовки розвиненого, всебічно грамотного робітника. Так, аналіз періодичної преси свідчить, що на швейних підприємствах України вироблялась п’ята частина всього одягу масового виробництва СРСР. До цього часу на території республіки нараховувалось вже 123 швейні фабрики.

У ході дослідження встановлено, що розвиненість швейної галузі зумовлювала також подальший розвиток і професійно-технічної освіти, яка на той час була основним джерелом надходження робітників у промисловість. Наступним кроком щодо її розвитку у 1977 році було прийняття постанови “Про дальше удосконалення процесу навчання та виховання учнів системи професійно-технічної освіти”, що представлено у

Аналіз документів, зокрема доповіді ЦК компартії України “Про хід виконання постанови “Про дальше удосконалення процесу навчання та виховання учнів системи професійно-технічної освіти” доводить, що у 1978-1979 навчальному році були введені нові навчальні плани та програми в середніх профтехучилищах, розширено підготовку робітників високої кваліфікації за процес впроваджувалися прогресивні форми та методи навчання, досвід передовиків виробництва, посилювалася робота щодо підвищення якості та ефективності педагогічної праці, органічного поєднання та виховання молоді.

Реалізація постанови сприяла проведенню всесоюзної наради робітників державної системи професійно-технічної освіти, яка відбулася 22.06.1979 році в Москві. На нараді були обговорені питання щодо удосконалення навчально-виховного процесу в училищах, необхідності посилення уваги до виробничої практики, використання індивідуального та колективного наставництва над учнями передовиків та новаторів виробництва базових підприємств.

Як відомо, на майстра виробничого навчання під час виробничого навчання покладалась велика відповідальність за навчання і за виховання учнів. Так, у 1978 році було затверджено Положення про майстра виробничого навчання професійно-технічного навчального закладу, в якому були чітко визначені функції та обов’язки майстра виробничого навчання, підкреслювалась необхідність його стажування на підприємстві для удосконалення якості професійної підготовки, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1. Це позитивно позначилося на підвищенні рівня навчально-виховного процесу, виробничої практики, якості знань учнів. Наприклад, у 1979-1980 навчальному році кількість учнів, що навчалися на 4 та 5 складала 93%, тоді як у 1975-1976 навчальному році якість знань учнів з виробничого навчання складала 78,3%, у 1978-1979 навчальному році цей відсоток збільшився до 89,5% .

Як свідчить проведене дослідження, початок 80-х років також характеризувався посиленням уваги до питань розвитку професійно-технічної освіти, що відбилося на прийнятті значної кількості організаційно-правових документів, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1 і дозволило: забезпечити навчальними програмами всі професійно-технічні училища і постійно їх удосконалювати; підвищити навчально-матеріальну базу професійних навчальних закладів; запровадити планування та облік навчально-виробничої роботи у період виробничої практики. З цією метою розробити і використати такі документи: план виробничого навчання, програму виробничої практики, план заходів по організації виробничої практики для учнів на підприємствах, план роботи майстра на день, план виховної роботи, графік переміщення учнів з одного місця на інше, виробничу характеристику, щоденники учнів з виробничої практики, звіти; встановити партнерські стосунки між підприємствами та училищами; оформити договори, в яких чітко оговорювалися умови проведення практики, зокрема питання техніки безпеки та інструктування учнів, змісту виконання робіт, реалізації виховної функції практика; здійснити пошук кращих форм та методів навчання, зокрема удосконалити структуру уроків, методику проведення інструктажу; розробити нові дидактичні засоби та підготовити посібники; прагнути до наукової організації виробничого навчання на психологічних засадах.