Сторінка
7

Стан та розвиток професійно-технічних навчальних закладів швейного профілю в Україні в 1958-2008 рр

Аналіз звіту Вінницького обласного управління профтехосвіти “Про підсумки навчальної роботи в технічних училищах за 1979-1980 рр.” свідчить, що недоліком в проведенні практики була слабка організація робочих місць та розкиданість об’єктів проходження практики по багатьом місцям, у результаті чого було послаблено контроль за ходом практики.

У 1981 р. введено в дію кваліфікаційну характеристику у систему професійно-технічної освіти, це був другий етап становлення цього документу.

Так, аналіз довідки “Про результати перевірки стану організації виробничої практики учнів навчальних закладів Житомирського обласного управління профтехосвіти” доводить, що окремі підприємства не могли надати необхідну кількість місць для виробничої практики учням, тому вона проводилась за межами області та республіки. Всього по області на виробничу практику було направлено 5408 учнів професійно-технічних закладів, у тому числі за межі області 1070 учнів. Виходячи з цього, деякі училища направляли учнів для проходження виробничої практики одночасно на декілька підприємств Москви, Харкова, Чернігова, Херсона, що ускладнювало організацію, підготовку та контроль за її здійсненням, розробку детальних програм, забезпечення учнів робочими місцями та фронтом робіт, які відповідали б вимогам програми .

Зазначимо, що значне скорочення надходження випускників професійно-технічних закладів до виробництва зумовило визначення умов для навчання, при яких відбувалось би значне поєднання загальноосвітньої та професійно-практичної підготовки. На підставі цього у 1984 році була видана постанова “Про подальший розвиток системи професійно-технічної освіти і підвищення її ролі у підготовці кваліфікованих робочих кадрів ”, яка була впроваджена з метою здійснення єдиної державної політики в системі підготовки кваліфікованих робітників, а також для підвищення ролі Державного комітету УРСР з професійно-технічній освіти, в результаті всі відомчі професійно-технічні училища були переведені до його відомства.

З метою виконання вищезазначеної постанови у 1985 році вийшло Положення про середнє професійно-технічне училище, в якому середнє професійне училище було визнано єдиним закладом профтехосвіти, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1. У положенні були регламентовані всі основні питання діяльності навчального закладу та організації навчально-виховного процесу в ньому, серед якого основою професійної підготовки було визначено виробниче навчання та виробнича практика, а також обумовлено утворення єдиного типу училища як принципово нового навчального закладу.

Спостерігаючи за розвитком втілення в життя вищевикладених заходів, О.М. Коханко, встановив, що прискорення переходу закладів профтехосвіти на підготовку кваліфікованих робітників з середньою освітою та проголошення їх СПТУ негативно відбилося на якісних показниках, оскільки на той час ще не було готовності для здійснення цього процесу.

З’ясовано, що вперше за період розвитку профтехосвіти, було прийнято Положення про базове підприємство (об’єднання, організацію) середнього професійно-технічного училища у 1985 році, яким законодавчо було визначено механізм здійснення спільної діяльності професійно-технічних закладів та підприємств щодо підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, що представлено.

Втілення в життя даного положення дало позитивні результати. Так, на базових підприємствах практикувались, навчались, підвищували свій професійний рівень учні з різних професійно-технічних навчальних закладів, майстри виробничого навчання стажувались в цехах, кращих спеціалістів-виробників з великим виробничим досвідом направляли до училищ для праці майстрами, викладачами, збагачувалась матеріально-технічна база навчальних закладів.

Свідченням цього може бути робота Херсонського текстильного комбінату, який на посади майстрів виробничого навчання направив училищу – 33 робітники, Одеського швейного виробничого об’єднання імені Боровського, яке також направило 7 робітників. Крім того на Луцькій фабриці були підібрані досвідчені наставники, які знайомили учнів з технологією виробництва, допомагали їм опануванні професією, передовими прийомами та методами праці.

З метою усунення існуючих недоліків, поліпшення процесу організації та проведення виробничої практики в середніх професійно-технічних училищах було затверджено наказом Державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти від 27.01.1986 року №21 Положення про виробничу практику учнів середніх професійно-технічних училищ, що готують кваліфікованих робітників для промисловості, торгівлі та галузей, що обслуговують населення, що представлено у табл. 1.1, додаток А.1. Дане положення визначало чіткий механізм взаємодії СПТУ та підприємств у цей період навчального процесу. Особлива увага в документі зверталась на вивчення учнями передового виробничого досвіду, а також враховувались соціальні аспекти їхньої захищеності під час виробничої практики.

У результаті було порушено питання про оплату праці учнів під час виробничої практики. Робітники професійно-технічних закладів були не згодні з тим, що учні отримували за свою працю 50% грошей (друга половина залишалася в розпорядженні училища). Тому реагуючи на проблему, що виникла був виданий наказ Державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти від 13.08.1991 року № 380 “Про внесення в рішення уряду СРСР змін з питань виплати учням професійно-технічних училищ сум, зароблених ними в період виробничого навчання та виробничої практики”, де було визнано зняття обмежень з виплати учням професійно-технічних училищ сум, зароблених ними в період виробничого навчання та виробничої практики.

Характерним недоліком того часу, була надмірна за політизованість навчально-виховного процесу, орієнтація на застарілі технології виробництва, централізація системи керування навчальними закладами. Це не давало змогу враховувати можливості самих навчальних закладів, обмежувало впровадження в процес навчання інновацій відповідних зростанню науково-технічного прогресу.

Отже, другий етап існування професійно-технічної освіти можна схарактеризувати в цілому як результативний, оскільки було зроблено багато позитивного на користь її розвитку, а саме створення соціальних, економічних та правових засад, що виражалось у виданні законів, постанов, положень, якими регулювались відносини навчальних закладів профтехосвіти з державою, підприємствами, іншими освітніми та науковими установами. У сформованих умовах на даному етапі існування професійно-технічної освіти відбулось кваліфіковане кадрове забезпечення закладів, їх матеріально-технічне оснащення, були розроблені методи та засоби навчання, методика та структура навчально-виховного процесу, зокрема і виробничої практики з урахуванням наукової організації праці. Важливу роль у поліпшенні цього процесу відігравали введення плануючої документації, організація методичної роботи та результативної взаємодії училищ з підприємствами. Внаслідок чого у навчально-виховному процесі остаточно визначились роль та місце виробного навчання й виробничої практики, процес здійснення яких послідовно удосконалювався і набув наповненості, що позитивно відбивалося на підсумках навчання.